ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2018 року

Київ

справа №803/1923/13-а

адміністративне провадження №К/9901/7230/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтеплосервіс»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 (головуючий суддя: Кушнерик М.П., судді: Мікула О.І., Курилець А.Р.)

у справі № 803/1923/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтеплосервіс»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньтеплосервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013: № 0003632205 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 33441,00 грн. за основним платежем; № 0003642205 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 33059,00 грн. за основним платежем та на 8264,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013: № 0003632205 та № 0003642205

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, пунктів 198.1. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 200, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.. 69 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За доводами касаційної скарги, судом не було враховано надані позивачем докази фактичної поставки йому від ТОВ «Оллерс-Буд» підрядних послуг, а висновки суду обґрунтовані лише з посиланням на обставини відсутності у цього постачальника належної кількості працівників.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.05.2013 № 2683/22.5/37204638. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст.. 201 ПК: завищені витрати за 2011 рік на 145393,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 33058,86 грн. у податковому обліку за вересень, жовтень, листопад 2011 року за господарськими операціями з поставки від ТОВ «Оллерс-Буд» підрядних послуг, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток за 2011 рік на 33441,00 грн. та ПДВ на загальну суму 33059,00 грн. у податковому обліку за вересень, жовтень, листопад 2011 року.

Висновки про відсутність реального характеру поставки позивачу від вказаного постачальника підрядних послуг обґрунтовані посиланнями на аналіз первинних документів, наданих позивачем до перевірки та інформацію, встановлену у межах проведення податкового контролю щодо відсутності у цього постачальника необхідної кількості трудових ресурсів, необхідних для виконання вказаних послуг за вказаний в актах строк.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013: № 0003632205 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 33441,00 грн. за основним платежем; № 0003642205 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 33059,00 грн. за основним платежем та на 8264,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Оллерс-Буд» підрядних послуг на території Львівської та Волинської областей (поточний ремонт системи опалення ЗСОШ № 5 с. Сокаль, поточний ремонт котельні ЗСОШ с. Поториця; поточний ремонт паливної системи ЗСШ с. Хоробрів, поточний ремонт систем теплопостачання ЗСШ с. Ванів, поточний ремонт систем теплотраси ЗСШ с. Горбків; реконструкція тепломережі НВК с. Гута, Ратнівського району Волинської області), сторони підписали акти приймання виконаних будівельних робіт, від імені цього постачальника виписані податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях із податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК)

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із не підтвердження реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Оллерс-Буд» підрядних послуг. Такий висновок суду зроблений на підставі оцінки доданих до матеріалів справи договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ «Оллерс-Буд», складених учасниками цих договорів актів приймання виконаних будівельних робіт (№КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (№ КБ-3). Оцінюючи вказані документи, судом було встановлено, що вони підписані протягом 1-7 днів із дати укладення договорів підряду, отже для виконання такого обсягу робіт (поточний ремонт системи опалення ЗСОШ № 5 с. Сокаль, поточний ремонт котельні ЗСОШ с. Поториця; поточний ремонт паливної системи ЗСШ с. Хоробрів, поточний ремонт систем теплопостачання ЗСШ с. Ванів, поточний ремонт систем теплотраси ЗСШ с. Горбків; реконструкція тепломережі НВК с. Гута, Ратнівського району Волинської області) у такий коротких строк ТОВ «Оллерс-Буд» слід було залучати від 8 до 79 працівників, при розрахунку 8 годинного робочого дня. Вказані обставини, із врахуванням обставин відсутності у цього постачальника трудових ресурсів, та відсутності доказів залучення ТОВ «Оллерс-Буд» субпідрядників, при тому що акти приймання виконаних будівельних робіт такої інформації не містять, апеляційним судом було обґрунтовано оцінено як свідчення відсутності фактичної поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Оллерс-Буд». Оцінка доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови апеляційного суду)

Такі висновки судів відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Наведені позивачем у своїй касаційній скарзі доводи про те, що оскаржуване ним судове рішення обґрунтоване лише посиланням на відсутність у постачальника позивача трудових ресурсів не підтвердилися, оскільки в основу судового рішення судом була покладена оцінка фактичної можливості виконання ТОВ «Оллерс-Буд» обсягу підрядних послуг, наведеному в доданих до матеріалів справи актах приймання виконаних будівельних робіт, у вказані у них строки.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтеплосервіс» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва

Судді: С.С. Пасічник

В.П. Юрченко