Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 307/104/16-ц

провадження № 61-6459св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Новоселицька сільська рада Тячівського району Закарпатської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року у складі судді Мельника В. І. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада

2016 року у складі колегії суддів: Кеміня М. П., Готри Т. Ю., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради та визнання недійним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1. Земельна ділянка, що відноситься до даного будинку, не має спільної межі з вулицею АДРЕСА_3 і за весь період його експлуатації сільською радою була встановлена пішохідна дорога до будинку через земельну ділянку, що належить Новоселицькій сільській раді Тячівського району Закарпатської області, та знаходилась в користуванні ОСОБА_3, як прибудинкова земельна ділянка.

Позивач звертався до сільської ради із заявою про встановлення пішохідної дороги до будинку. Вирішено було встановити пішохідну ділянку до будинку позивача шириною 1 м за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 по межі із земельною ділянкою ОСОБА_4 (сусідкою з правої сторони).

Однак ОСОБА_2 відмовила ОСОБА_1 у праві користування вказаною дорогою з тих підстав, що вона оформила право власності на земельну ділянку включно з пішохідною дорогою. Рішенням Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 20 квітня 2015 року у затвердженні акта про оформлення права власності відмовлено.

Посилаючись на те, що відповідно до рішень Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 20 листопада 2013 року № 779 та від 17 березня 2014 року № 838 ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, за рахунок частини якої актом комісії встановлено можливість використання її як прохідної дороги, включно з цією дорогою, що унеможливлює користування будинком, ОСОБА_1 просив визнати незаконними та скасувати вказані рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки та затвердження проекту із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність і скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку, видане ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, в той час як відповідач набула право власності на земельну ділянку та стала її власником.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада

2016 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 12 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належних та допустимих доказів на підтвердження того, що рішеннями сільської ради порушені його права.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, a також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що рішенням 19-ої сесії 6-ого скликання Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 20 листопада 2013 року № 779 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки площею 0,0766 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відповідно до рішення 23-ої сесії 6-ого скликання Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 17 березня 2014 року

№ 838 ОСОБА_2 затверджено проект із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність площею 0,0766 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі вказаного рішення відповідачу видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку площею 0,0766 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2.

Відповідно до витягу з Держаного реєстру речових прав від 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 8,2 кв. м, житловою площею - 8,2 кв. м, на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 14 вересня 2015 року.

Відповідно до статті 6 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (далі - ЗК України), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Згідно з частиною першою статті 9 ЗК України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі.

Частиною першою статті 17 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішенням 19-ої сесії 6-ого скликання Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 20 листопада 2013 року № 779 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки площею 0,0766 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0766 га на АДРЕСА_2 вказана земельна ділянка не містить обмежень (обтяжень) та сервітутів.

У висновку відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 31 грудня

2013 року вказано, що згідно з генеральним планом села Новоселиця дана земельна ділянка розміщена в кварталі житлово-громадської забудови. Крім того, на даній земельній ділянці обмеження щодо інженерних мереж, червоних ліній відсутні.

Відповідно до опису меж, земельна ділянка межує із землями загального користування (вулиця АДРЕСА_3) та земельними ділянками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, які відповідно до акта погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами

від 23 грудня 2013 року надали свою згоду на погодження меж та скріпили вказаний акт своїми підписами.

На підставі рішення Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської областівід 17 березня 2014 року № 838 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0766 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Виникнення права власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Установлено, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина за законом. До спадкового майна належить будинок АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою, виданою Новоселицькою сільською радою Тячівського району Закарпатської області від 26 березня 2015 року № 666, відповідно до записів погосподарської книги особовий рахунок № 165 на АДРЕСА_1, який належить

ОСОБА_8, 1930 року народження, який побудований у 1949 році.

ОСОБА_8 проживала у вказаному будинку та використовувала земельну ділянку площею 0,002 га, але жодних документів на земельну ділянку та на будинок не мала.

Разом з тим, з показань свідків вбачається, що, оскільки вказаний будинок побудований у 1949 році, до нього немає під'їзної дороги з вулиці АДРЕСА_3, та померла ОСОБА_7 користувалась проходом до будинку через земельну ділянку відповідача з її дозволу без будь-яких встановлених сільською радою обмежень.

Позивач проживає у власному будинку АДРЕСА_4, але інколи відвідує будинок своєї матері, однак після приватизації земельної ділянки ОСОБА_2, яка побудувала новий будинок, він не має вільного проходу до свого нерухомого майна.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право власності на спадковий будинок. На підставі рішення суду вказаний будинок був зареєстрований в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Актом комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів охорони навколишнього середовища та розвитку села від 17 лютого

2015 року встановлено пішохідну дорогу до будинку АДРЕСА_1 шириною 1 метр.

Однак, рішенням Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 20 квітня 2015 року № 997 відмовлено у затвердженні акта від 17 лютого 2015 року у зв'язку з тим, що земельна ділянка, через яку має проходити дорога, є власністю ОСОБА_2 і вона не дає згоду на встановлення пішохідної дороги до будинку АДРЕСА_1, однак не заперечує, щоб позивач користувався стежкою, якою користуються і ніші мешканці села Новоселиця Тячівського району Закарпатської області.

ОСОБА_2 оформила право власності на земельну ділянку, куди увійшла пішохідна дорога, яка вела до вказаного будинку АДРЕСА_1, та стала власником земельної ділянки 25 березня 2014 року, а позивач набув право власності на спадковий будинок 30 листопада 2015 року.

Відповідно до викопіювання з генерального плану не вбачається наявність дороги загального користування (до яких відносять вулиці та проїзди) на земельній ділянці відповідача. Пішохідна дорога не відноситься до земель загального користування і чинним земельним законодавством не заборонено передавати таку у приватну власність

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення вимог чинного законодавства при ухваленні рішень сільської ради та видання державного акта відповідачу.

Отже, суди попередніх інстанції правомірно відхилили посилання

ОСОБА_1, що сільська рада незаконно передала у власність дорогу загального користування.

Встановивши, що витяг з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 листопада 2015 року та акт про встановлення пішохідної дороги від 17 лютого 2015 року не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, та врахувавши абрис-схему пішохідної дороги до будинку

АДРЕСА_1, яка повинна проходити на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з частиною другою статті 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, оскільки ОСОБА_1 фактично не має доступу до вулиці АДРЕСА_3 і відповідач не погоджує акт про встановлення пішохідної дороги, вказаний факт не перешкоджає позивачу встановити земельний сервітут, що буде належним способом захисту права позивача щодо можливості користуватися його будинком.

Інші доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області

від 08 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська