ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2018р.                                                                                 Справа №914/231/18

За позовом: Керівника Самбірської місцевої прокуратури Львівської області (81400, Львівська область,  м.Самбір, вул. Филипчака, 4а) в інтересах держави, -

про: визнання недійсним Рішення ОСОБА_1 сільської ради №34 від 20.10.2017, визнання недійсним Договору оренди землі від 01.09.2017 (укладеного Відповідачами) та звільнення Відповідачем-2 земельних ділянок, -

Відповідач-1: ОСОБА_1 сільська рада Самбірського району Львівської області (81435, Львівська область, Самбірський район, с. Луки, вул. Лесі Українки, 2; ідент.код 04370120),

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ЛВ Лімітед» (80400, Львівська область, Кам’янка-Бузький район, с. Забужжя, вул. Січових Стрільців, 43; ідент.код 34943719).

                                                                                               Суддя: Стороженко О.Ф.

Секретар: Мазуркевич М.Р.

Представники:

Прокуратури: ОСОБА_2 - Посвідчення №047912 від 13.09.17;

Відповідача-1: не з’явився;

Відповідача-2: ОСОБА_3 - Довіреність №29-ЛВ-2017 від 28.12.17.

Процесуальні дії вчинено судом у приміщенні Господарського суду Львівської області: зал судового засідання №11.

Керівником Самбірської місцевої прокуратури Львівської області подано Позовну заяву (в інтересах держави) з вимогами:

          -визнати недійсним Рішення №34 від 20.10.2017 ОСОБА_1 сільської ради Самбірського району Львівської області (Відповідач-1);

       -визнати недійсним Договір від 01.09.2017 щодо оренди землі, укладений     ОСОБА_1 сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ЛВ Лімітед» (Відповідач-2);

          -зобов’язати Відповідача-2 звільнити земельні ділянки.

          Підстави позовних вимог викладено у Заявах по суті справи (Позовна заява та Відповідь на відзив), у яких, зокрема, зазначено:

           1)ОСОБА_1 сільська рада прийняла спірне Рішення №34 від 20.10.2017 поза межами повноважень, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, у спосіб, що суперечить вимогам Законів України «Про оренду землі», «Про оцінку землі», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та Цивільного кодексу України, так як:

          -пунктом 1 Рішення затвердила Товариству «Агро ЛВ Лімітед» Договір передачі земельних ділянок (паїв), не витребуваних земель померлих громадян, що суперечить нормі ч.2 ст.5 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яка передбачає право сільської ради приймати рішення щодо виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) лише у межах населених пунктів (рішення щодо земель, розташованих за межами населених пунктів, вправі приймати районні державні адміністрації);

          -пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України (№122 від 04.02.2004) «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» від 04.02.2004 №122 встановлено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією, за місцем розташування земельних ділянок, згідно з проектом; відповідно до п.12 цієї Методики – нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду;

          -ОСОБА_1 сільською радою не визначено статусу спірних земельних ділянок, відповідно, неможливо встановити: чи це земельні частки (паї), не витребувані, чи не успадковані земельні ділянки (у тому числі, - які б мали визнаватися судом відумерлою спадщиною);

          -статтею 13 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі, якщо відоме їх місцезнаходження;

          -згідно з даними ОСОБА_1 сільської ради від 26.01.2018, на певні спірні ділянки видавались Сертифікати у 1997-1999р.р. та ОСОБА_4 акти старого зразка (без присвоєння кадастрових номерів), тому, - спірні земельні частки (паї) не можуть вважатися невитребуваними;

          -ОСОБА_1 сільська рада діяла всупереч нормі ч.5 ст.4 Закону «Про оренду землі», якою передбачено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною;

          -відповідно до поданого ОСОБА_1 сільською радою Списку, деякі спадкоємці померлих громадян переоформляють право власності на земельні частки (паї).

           2)На виконання спірного Рішення, 01.09.2017 ОСОБА_1 сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ЛВ Лімітед» укладено Договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - які знаходяться на території ОСОБА_1 сільської ради, і власники яких померли, а спадкоємці або відсутні, або не прийняли спадщину;

          -згідно з даними ОСОБА_1 сільської ради від 26.12.2017, спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту;

          -Договір укладено на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємцями на кожну з ділянок або до визнання спадщини (яка включає дану земельну ділянку) відумерлою у встановленому порядку, але, в будь-якому випадку, на строк не більше 1 року з моменту його укладення, що є порушенням вимог ч.3 ст.19 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (фермерського господарства, особистого селянського господарства) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років;

          -при укладенні Договору порушено норму ст.15 Закону «Про оренду землі», якою передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

          -Сторонами порушено вимоги статті 79-1 ЗК України, якою передбачено: формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування; земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї; державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у ОСОБА_4 земельному кадастрі;

          -пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про ОСОБА_4 земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера; а у разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом;

          -статтею 11 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено: встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка (кожна окремо); земельні ділянки, які їх власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по окружній межі єдиного масиву;

          -нормами ЗК України та Закону «Про оренду землі» встановлюють, як умови надання таких земель в оренду, те, що земельна ділянка повинна бути сформована як об’єкт цивільних прав (ст.79-1 ЗК України), а в договорі оренди повинні зазначатись істотні умови: об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.15 Закону України «Про оренду землі»), нормативно грошова оцінка (ст.13 Закону України «Про оцінку земель»);

          -спірний Договір суперечить вимогам чинного земельного законодавства;

          -оспорювані Рішення та Договір прийняті не для фактичного збереження спадкового майна, а задля отримання прибутку як ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед», так і ОСОБА_1 сільською радою, тобто, в даному випадку, має місце фактична передача в оренду земельних ділянок, в тому числі - померлих громадян;

          -згідно з нормою ст.13 Закону «Про оцінку земель», для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов’язковим, проте, нормативна грошова оцінка спірних земель – не проведена;

          -реалізація спірного Договору суперечить нормі ст.125 ЗК України, відповідно до якої право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права;

          -спірний Договір зареєстровано лише у Книзі реєстрації договорів ОСОБА_1 сільської ради;

          -виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, Договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації;

          -Договір Сторонами фактично виконується і на рахунок Ради надходить орендна плата, що є порушенням норми ст.17 Закону «Про оренду землі», згідно з якою об’єкт за договором оренди землі вважається переданим (орендодавцем орендареві) з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом;

          -ОСОБА_1 сільською радою прийнято Рішення та укладено Договір оренди стосовно земельних ділянок, які перебували у власності померлих громадян, оскільки земельна частка (пай) – частина земель, розподілена між членами колишніх КСП, на яку громадяни отримали сертифікати;

          -за Договором Товариство «Агро ЛВ Лімітед» орендує майно померлих осіб – земельні ділянки, які перебували у власності громадян, згідно з ОСОБА_4 актами старого зразка, якими ОСОБА_1 сільська рада помилково розпорядилась як невитребуваними земельними частками (паями);

          -згідно з п.5 ст.116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування, за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядуванн, лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом;

          -згідно з нормами ст.1277 ЦК України: у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також - відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування, за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою; спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини; спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою, відповідно до вимог ст.1283 ЗК України, згідно з якою охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою;

          -оскільки ОСОБА_1 сільська рада не зверталась до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, тому, - не вправі була розпоряджатись земельними ділянками померлих громадян;

          -усупереч  вимогам Закону «Про земельний кадастр», Договір укладено без розроблення проекту відведення земельних ділянок;

          -при укладенні Договору порушено вимоги ст.15 Закону «Про оренду землі» щодо істотних умов правочину, в частині визначення об’єкту оренди: кадастровий номер та місце розташування земельної ділянки;

          -відповідно до норм статей 203, 215 ЦК України та ст.207 ГК України, наявні підстави для визнання недійсним спірного Договору, який суперечить вимогам законодавства;

          -Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (від 08.08.1995 №720/95) було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям: паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі - створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарським підприємств; паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості); у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку;

          -організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»;

          -на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах (місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені);

          -однак, враховуючи положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право здійснювати розпорядження належними земельними частками (паями), які є умовною часткою земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та закріплені за відповідним громадянином, надано законодавцем саме громадянину – власнику такого сертифікату;

          -сертифікат на право на земельну частку (пай) прирівняний до правовстановлюючих документів, та засвідчує право власників таких сертифікатів, які взяли участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм), що узгоджується з положеннями п.3 Указу Президента України №1529/99 від 03.02.1999 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»;

          Відповідачем-1 подано Клопотання, у якому визнано наявність підстав для задоволення позову. Зазначене Клопотання подано без доказів надіслання його копій іншим Учасникам справи.

          Відповідачем-2 подано Відзив на позов та Пояснення, у яких, зокрема, зазначено:

          -Прокурором, усупереч нормам ст.53 ГПК України, позов заявлено не в інтересах держави, так як спірні земельні ділянки належать до приватної власності (а не державної чи комунальної);

          -у Позовній заяві «не вказано жодного прямого порушення інтересів Держави з посиланням на конкретну норму законодавства»;

          -Прокурором не дотримано вимог ст.26 ЗУ «Про прокуратуру» щодо обов’язкового повідомлення ОСОБА_1 сільської ради чи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про наявність наміру звернутись у суд;

          -Прокурор діяв усупереч: нормі ст.144 ЗК України, якою встановлено порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства, а також – Постанові КМУ №447 від 30.06.2015 та Розпорядженню КМУ №910-р від 30.11.2016, яким ОСОБА_4 службі з питань геодезії, картографії та кадастру передано функції і повноваження щодо нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності;

          -повноважний орган, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, жодних претензій до Товариства «Агро ЛВ Лімітед» не заявляло;

          -Прокурор, усупереч нормі ч.4 ст.53 ГПК України, не вказав конкретну особу позивача, в чиїх інтересах подано позов, а «повноваженнями подавати позов самостійно Прокурор не наділений» (при наявності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах);

          -спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства;

          -зазначений у Позовній заяві Закон «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» жодним чином не регулює питання передачі в оренду розпайованих земельних ділянок померлих громадян, до яких належать спірні землі;

          -у складі спірних земель відсутні невитребувані (нерозпайовані) земельні ділянки (по які стверджено у позові), порядок надання яких регулюється Законом «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (ст.13);

          -правовий статус розпайованих земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власники яких померли, є дещо іншим і регулюється нормами статей 1283, 1285 ЦК України, статей 4, 19 Закону «Про оренду землі»;

          -ОСОБА_1 сільською радою спірне Рішення прийнято відповідно до повноважень, передбачених нормами ст.12 ЗК України, статей 1277, 1283-1286 ЦК України;

          -зазначені у позові ст.ст.116, 122, 123 ЗК України не стосуються спірних правовідносин, оскільки спірні землі належать до приватної власності (а не державної чи комунальної);

          -згідно з нормою ст.1285 ЦК України: у випадку, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, укладають договір на управління спадщиною з іншою особою; у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки; особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини;

          -згідно з ч.5 ст.4 Закону «Про оренду землі» ( в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного Рішення), орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, є особа, яка управляє спадщиною;

          -згідно з ч.6 ст.19 Закону «Про оренду землі», особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов’язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки;

          -відповідно до зазначених норм законодавчих актів: органом, котрий вправі передавати в оренду земельні ділянки померлих громадян, до моменту прийняття спадкоємцями спадщини або визнання її відумерлою в судовому порядку, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, незалежно від того, чи така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту чи за межами; відповідна сільська, селищна, міська рада є управителем спадщини в силу імперативних положень закону і для реалізації їхніх повноважень щодо передачі в оренду земельних ділянок від них не вимагається вчинення будь-яких інших дій  (як от, звернення до суду з вимогою про визнання спадщини відумерлою, як це стверджує прокурор);

          -зазначені (Товариством «Агро ЛВ Лімітед») норми Цивільного та Земельного кодексів є спеціальними в частині регулювання правової долі земельних ділянок, власники яких померли;

          -Законом України №1533-VIII від 20.09.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли» передбачено врегулювання питання охорони та використання земельних ділянок, власники яких померли, та наділено органи місцевого самоврядування правами щодо передачі таких земель в оренду, і саме в цьому законодавець вбачав «державний інтерес»;

          -пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру;

          -предметом спірного Договору є земельні ділянки 132-х осіб, які одержали у 1997-1999 роках Сертифікати, а деякі з них - ОСОБА_4 акти (старого зразка);

          -законодавство не містить вимоги щодо державної реєстрації договору оренди, відповідно, - спірний Договір не реєструвався і державний реєстраційний номер йому не присвоювався;

          -позовна вимога про визнання «недійсним» Рішення органу місцевого самоврядування не відповідає належному способу захисту права, а згідно з Рішенням Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 акти органів місцевого самоврядування можуть визнаватись лише «незаконними»;

          -у позові відсутня конкретизація спірних земельних ділянок, яка є необхідною для їх ідентифікації (враховуючи, що Товариство «Агро ЛВ Лімітед» на території ОСОБА_1 сільської ради має в оренді земельні ділянки загальною площею близько 500 га);

          -Клопотання ОСОБА_1 сільської ради (у якому зазначено про визнання позову) не відповідає вимогам щодо форми та змісту відзиву, передбаченим нормами ст.165 ГПК України, а також – щодо обов’язкового надіслання копій іншим Учасникам справи, що зумовлює відсутність підстав для прийняття його до уваги;

          -Прокурором не дотримано вимог ч.2 ст.91 ГПК України щодо подання доказів: письмові докази подано неналежно засвідченими, що унеможливлює визнання їх належними та достовірними.

          Представники Прокуратури та Відповідача-2 надали (усно) пояснення стосовно обставин спору.

Справу, згідно з нормами статей 12, 247 ГПК України, розглянуто за правилами загального позовного провадження.

У ході дослідження обставин спору та поданих доказів, - суд встановив:

Спір виник стосовно земельних ділянок, які перебували у приватній власності громадян, що померли, а це зумовлює необхідність застосування законодавства, яке регулює відповідні правовідносини (та було чинним на момент їх виникнення), і виключає наявність підстав для застосування законодавства, що регулює порядок виділення чи надання в оренду земель державної або комунальної власності, зокрема: норм статей 116 (ч.ч.1-4), 122, 123, 124 (ч.ч.1-3) Земельного кодексу України (надалі – ЗК України, ЗК).

На державному рівні питання щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли, визначено Законом України №1533-VIII від 20.09.2016, яким внесено відповідні зміни та доповнення до деяких законодавчих актів, зокрема:

-Цивільного кодексу України (надалі – ЦК, ЦК України): статей 1277, 1283, 1285;

-Закону України «Про оренду землі»: статей 4, 19, 31-33;

-Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який доповнено статтею 30-1, яка передбачає особливості державної реєстрації права оренди земельної ділянки, що входить до складу спадщини та перебуває в управлінні органу місцевого самоврядування.

Отже, зазначеним Законом №1533-VIII від 20.09.2016 встановлено норми, які є спеціальними щодо регулювання відносин, які виникають стосовно земельних ділянок, власники яких померли, і ними передбачено наступне:

1)Згідно з нормами ч.ч.1,2 ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців (за заповітом та законом) чи неприйняття ними спадщини, орган місцевого самоврядування, за місцем відкриття спадщини (а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням), зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, - після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Відповідно до норми ч.5 ст.1277 ЦК, спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою (згідно з нормами ст.1283 ЦК).

У Позовній заяві не зазначено часу смерті кожного із 132–х громадян, земельні ділянки яких передано Відповідачем-1 (Відповідачу-2) в оренду, що унеможливлює встановлення факту виникнення у ОСОБА_1 сільської ради обов’язку з подання заяв про визнання відумерлою спадщини померлих осіб, які були власниками спірних земельних ділянок.

Тому, у даному випадку, застосуванню підлягає виключно норма ч.5 ст.1277 ЦК України, згідно з якою спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється (до визнання її відумерлою) відповідно до норм ст.1283 ЦК.

2)Нормами ч.ч.1-3 ст.1283 ЦК України встановлено:

-посадова особа сільської ради зобов’язана вживати заходи до охорони спадкового майна;

-охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців з метою його збереження, - до часу прийняття спадщини спадкоємцями або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою;

-орган, що вживає заходи з охорони спадкового майна, має право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна.

3)Нормами ч.ч.1,2 ст.1285 ЦК України встановлено:

-у разі відсутності спадкоємців, особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська (селищна, міська) рада за місцем знаходження такої земельної ділянки;

-особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини (до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини).

4)Згідно з нормою ч.5 ст.4 Закону «Про оренди землі», орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців (за законом чи заповітом) чи неприйняття ними спадщини, після спливу 6-ти місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

5)Нормою ч.5 ст.19 Закону «Про оренди землі» вставлено, що орендодавцем, який управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов’язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Отже, законодавець встановив спеціальні норми, які регулюють правову долю земельних ділянок, власники яких померли, що зумовлює відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин загальних норм, зокрема: статей 16, 19 Закону «Про оренду землі», статей 116 (ч.5), 124 ЗК України.

Також, відсутні підстави для застосування норми ст.13 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», так як нею регулюється питання надання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, що у даному випадку – відсутнє, так як спірні земельні ділянки були розподілені та перебували у власності громадян, що померли.

Виходячи із зазначених норм законодавчих актів (статей 1217, 1283, 1285 ЦК, статей 4, 19 Закону «Про оренду землі»), у ОСОБА_1 сільської ради був обов’язок зі здійснення охорони спадщини померлих 132-х громадян – їх земельних ділянок, а також – було право на укладення з третьою особою договору оренди земельних ділянок, спрямованого на забезпечення охорони спадкового майна (земельних ділянок).

ОСОБА_1 сільська рада, як особа, уповноважена на управління спадщиною, вчинила дії, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна – земельних ділянок, а саме:

1)Прийняла Рішення №34 від 20.10.2017, яким фактично затвердила Договір щодо передачі Товариству «Агро ЛВ Лімітед» у користування земельних ділянок померлих громадян загальною площею 60,8699га, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, на території об’єднаної територіальної громади).

Зазначене Рішення містить низку помилок, суперечностей, та, крім цього, - не є належно конкретизоване, і дійсний зміст зазначеного ОСОБА_5 розкривають умови затвердженого Договору від 01.09.2017, якими передбачено:

-ОСОБА_1 сільська рада, як Орендодавець, передає Товариству «Агро ЛВ Лімітед» земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (які знаходяться на території ОСОБА_1 сільської ради), власники яких - померли, а спадкоємці – відсутні чи не прийняли спадщину (п.1.1);

-перелік земельних ділянок визначено Додатком №1 до Договору (п.2.1);

-передання земель в оренду здійснено з метою забезпечення охорони та збереження спадкового майна, - до часу з’явлення спадкоємців або до прийняття ними спадщини (преамбула Договору);

-строк чинності Договору – один рік (п.3.1).

У преамбулі спірного Рішення органу місцевого самоврядування зазначено, що його прийнято відповідно до Рішення Львівської обласної ради №912 від 28.04.2009, проте, у Позовній заяві жодним чином не зазначено про невідповідність (чи відповідність) ОСОБА_5 сільської ради вказаному Рішенню №912. У зв’язку з відсутністю такого Рішення на сайті Львівської обласної ради, у суду відсутня можливість дослідження зазначених обставин.

Незважаючи на певні недоліки формулювання спірного Рішення, виправлення яких можливе шляхом внесення відповідних змін, зазначений ОСОБА_5 прийнято ОСОБА_5 сільською радою відповідно до наявних у неї повноважень щодо управління спадщиною, які передбачають право Ради на передання в оренду земельних ділянок, власники яких померли, - з метою забезпечення охорони та збереження спадкового майна.

Отже, у випадку невжиття ОСОБА_5 сільською радою передбачених законом заходів щодо охорони та збереження спадкового майна померлих 132-х громадян – власників розпайованих земель, наявним був би факт порушення вимог закону.

Згідно з даними ОСОБА_1 сільської ради від 26.01.2018 (№02-09/35), усі 132 громадяни, які зазначені у Додатку №1 до Договору, отримали у 1997-1999 роках Сертифікати на право на земельну частку (пай), а деякі з них – ОСОБА_4 акти на право власності на земельні ділянки.

У Позовній заяві не зазначено (та доказів – не подано) щодо наявності (відсутності) факту виділення громадянам (померлим), вказаним у Додатку №1 до Договору, належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Проте, важливо, що відповідно до норми ч.4 ст.3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», у разі подання більшістю власників земельних часток (паїв) заяв про виділення їх земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), у ОСОБА_1 сільської ради наявним був обов’язок з прийняття рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Тобто, виходячи із зазначеної норми, виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) потребує проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), а не проектів землеустрою щодо відведення кожної земельної частки (паю) окремо.

Нормами ч.ч.1,2 ст.7 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено:

-проект землеустрою щодо організації території земельних часток (який розробляється спеціалізованим суб’єктом господарювання) підлягає погодженню Сільською радою та затвердженню зборами власників земельних часток (паїв);

-у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються: місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі.

Прокурором обставин щодо розроблення такого проекту землеустрою – не досліджено, і, відповідно, - не подано жодних доказів, що унеможливлює суду встановлення таких обставин.

Виходячи із зазначених норм Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», земельні ділянки стають об’єктами цивільних прав відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), яким визначаються: місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі.

Згідно з нормою ч.2 ст.79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Оскільки, відповідно до норми п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про ОСОБА_4 земельний кадастр», земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру, тому, спірні земельні ділянки – сформовані.

Крім цього, важливо, що в ОСОБА_1 сільської ради від 26.01.2018 зазначено про отримання окремими громадянами ОСОБА_4 актів на право власності (у тому числі – з кадастровими номерами).

Усі зазначені обставини, встановлені судом, спростовують ствердження Прокурора, наведені у Позові, про незаконність Рішення ОСОБА_1 сільської ради №34 від 20.10.2017. А наявні у Рішенні недоліки можуть бути виправлені шляхом внесення відповідних змін.

Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги факт невідповідного формулювання Прокурором позовної вимоги: про визнання «недійсним» Рішення ОСОБА_1 сільської ради (ОСОБА_5 органу місцевого самоврядування може визнаватись лише «незаконним»), так як правові підстави для визнання Рішення незаконним - відсутні.

Виходячи із зазначених норм ЦК України (статті 1277, 1283, 1285) та Закону «Про оренду землі» (статті 4, 19), спірний Договір оренди землі укладено повноважним Орендодавцем (ОСОБА_1 сільською радою), який діяв відповідно до вимог законодавства.

Згідно з даними Витягу з Книги реєстрації договорів оренди по ОСОБА_1 сільської раді, спірний Договір оренди землі зареєстровано Радою 23.10.2017.

При цьому, важливо, що чинним законодавством України не передбачено обов’язку державної реєстрації спірного Договору.

Нормою ч.2 ст.30-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено необхідність державної реєстрації (у спеціальному розділі  Державного реєстру прав) права оренди земельної ділянки, що входить до складу спадщини та передана в управління.

Доказів наявності чи відсутності такої реєстрації права оренди землі – не надано (і не зазначено), проте, навіть відсутність реєстрації права оренди не зумовлює недійсність Договору оренди землі, оскільки є похідною від укладення правочину.

Враховуючи відсутність обставин, передбачених нормами ст.203 ЦК України, підстави для застосування до спірних правовідносин норм ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України – відсутні.

Враховуючи факт чинності спірного Договору до 01.09.2018, підстави для примусового звільнення Товариством «Агро ЛВ Лімітед» спірних орендованих земель – відсутні.

При цьому, суд виходить з тих підстав позовної вимоги, які зазначені у Позовній заяві і які, відповідно, досліджено у ході судового процесу.

Визнання позову ОСОБА_1 сільською радою, про яке зазначено у Клопотанні без номеру і дати (надійшло у суд 03.03.2018), не зумовлює жодних юридичних наслідків, так як:

-Клопотання не відповідає вимогам ст.165 ГПК України щодо змісту відзиву, зокрема: норми п.4 ч.3 щодо обов’язкового зазначення правової оцінки обставин, наданих Позивачем, з якою Відповідач погоджується;

-Клопотання не відповідає вимогам ч.1 ст.161 ГПК України щодо обов’язковості викладу своїх аргументів та пояснень виключно у заяві по суті справи, якою є, зокрема, відзив;

-Відповідачем-1 не виконано вимог ч.ч.5,6 (п.2) ст.165 ГПК України щодо обов’язкового надіслання (вручення) копій поданого документу іншим Учасникам справи та подання доказів такого надіслання (вручення) суду;

-Відповідачем-1 не наведено обгрунтування і не надано доказів порушення земельного законодавства України при прийнятті спірного Рішення чи укладенні спірного Договору.

При цьому, важливо також, що спірний Договір не порушує прав Держави Україна чи об’єднаної територіальної громади ОСОБА_1 сільської ради, так як його предметом є строкове користування Товариством «Агро ЛВ Лімітед» землями, що перебувають у приватній власності, і входять до складу спадщини померлих громадян, які отримали земельні ділянки у процесі проведення розпаювання земель.

Тому, у даному випадку наявний факт подання позову неналежною особою, якій законодавством (ст.26 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 ГПК України) не надано права звертатись у господарський суд за захистом приватних інтересів фізичних осіб і, крім цього, - набувати у такій справі статусу Позивача.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України №910-р від 30.11.2016, повноваження щодо здійснення нагляду (контролю) стосовно дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності належать ОСОБА_4 службі з питань геодозії, картографії та кадастру.

Проте, у Позовній заяві не зазначено (та доказів – не подано) щодо встановлення Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (повноважним органом) факту порушення ОСОБА_1 сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ЛВ Лімітед» земельного законодавства, що зумовлює відсутність у даній справі допустимих та достовірних доказів вчинення Відповідачами правопорушення (ст.ст.77, 78 ГПК України).

Враховуючи факт відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення Відповідачами порушення норм земельного законодавства України, про які зазначено у Позовній заяві, а також – факт відсутності у Прокурора повноважень щодо звернення до господарського суду із даним позовом та правових підстав набуття ним статусу Позивача у справі, - наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Згідно з нормою п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, наявні підстави для покладення на Позивача судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 2,12-14, 73-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238 Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Дане Рішення набирає законної сили відповідно до норм статей 240, 241, 254, 256, 257 ГПК України, а саме:

          - у випадку відсутності апеляційного оскарження – після закінчення 20-денного строку, встановленого на подання апеляційної скарги (до Львівського апеляційного господарського суду), який обчислюється з дня складення повного Рішення;

          - у випадку апеляційного оскарження і відсутності факту скасування – після ухвалення Львівським апеляційним господарським судом відповідного судового рішення.

Повне Рішення складено 25.06.2018.

Суддя                                                                                             Стороженко О.Ф.