Справа №: 398/389/18

провадження №: 2/398/1116/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"21" червня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Деметра Л» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 16 березня 2007 року по 26 червня 2017 року працював у ТОВ «Деметра Л» на посадах механізатора та тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. На момент звільнення відповідач мав перед ним заборгованість з виплати заробітної плати та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер роботи. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 7 887,92 грн., що після вирахування податків становить 7 213,85 грн., заборгованість з виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер роботи в розмірі 50 554,90 грн., що після вирахування податків становить 40 696,70 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2017 року по 02 травня 2018 року включно в розмірі 97 892,67 грн., що після вирахування податків становить 78 803,56 грн. (а. с. 3 – 5, 130 – 133).

Відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що в день звільнення позивачу було виплачено повний розрахунок заробітної плати, середній заробіток на час відсторонення та компенсацію за невикористану відпустку. При цьому зазначив, що відсутні правові підстави для надання позивачу додаткової відпустки за особливий характер роботи, а тому при звільненні компенсація за таку відпустку не нараховувалась та не виплачувалась (а. с. 22 – 21, 134).

13 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 12 березня 2018 року (а. с. 12).

12 березня 2018 року в судовому засіданні оголошено перерву до 03 квітня 2018 року за клопотанням представника позивача для надання йому часу на відповіді на відзив (а. с. 24 – 26).

03 квітня 2018 року судове засідання відкладено на 02 травня 2018 року за клопотанням представника позивача у зв'язку з неможливістю його прибуття в судове засідання через зайнятість в іншому судовому розгляді (а. с. 113 – 116).

02 травня 2018 року судове засідання відкладено на 23 травня 2018 року за клопотанням учасників справи(а. с. 123 – 124).

23 травня 2018 року в судовому засіданні оголошено перерву до 15 червня 2018 року за клопотанням представника позивача, оскільки йому необхідно взяти участь в судовому засіданні з розгляду іншої справи (а. с. 144 – 147).

15 червня 2018 року в судовому засіданні оголошено перерву до 21 червня 2018 року за клопотанням представника позивача (а. с. 144 – 147).

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували в повному обсязі та просили відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзивах на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оглянувши оригінали письмових доказів у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні заяви та заперечення на них, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.

З 16 березня 2007 року по 26 червня 2017 року позивач працював у ТОВ «Деметра Л» на посадах механізатора та тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва (а. с. 7).

В день звільнення відповідач виплатив позивачу аванс та заробітну плату за травень 2017 року, а також здійснив оплату по середньому заробітку за червень 2017 року та виплату компенсації за невикористану відпустку (а. с. 40 – 42).

Судом встановлено, що позивач у березні та квітні 2017 року працював у вихідні та святкові дні.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

За роботу у вихідні та святкові дні позивачу компенсовано наданням іншого дня відпочину, а саме: за роботу 18 березня 2017 року надано день відпочинку 20 березня 2017 року, за 25 березня 2017 року – 17 квітня 2017 року, за 26 березня 2017 року – 18 квітня 2017 року, за 01 квітня 2017 року – 19 квітня 2017 року, за 02 квітня 2017 року – 20 квітня 2017 року, за 08 квітня 2017 року – 21 квітня 2017 року, за 09 квітня 2017 року – 24 квітня 2017 року, за 15 квітня 2017 року – 25 квітня 2017 року, що підтверджується табелями обліку за березень та квітень 2017 року (а. с. 138, 139).

При цьому позивачу не було компенсовано відповідно до ст. 72 КЗпП України роботу у наступні вихідні та святкові дні: 29 та 30 квітня 2017 року, 01, 02, 06, 07 та 09 травня 2017 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що за роботу у вищезазначені вихідні та святкові дні, необхідно здійснити компенсацію у грошовій формі у подвійному розмірі. З урахуванням відомостей нарахування заробітної плати за березень, травень та квітень 2017 року, шляхових листів, табелів обліку робочого часу та норм виробітку і витрат палива на польових роботах (а. с. 32 – 34, 56 – 112, 138, 139, 10) відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу за роботу у вихідні та святкові дні:

29 квітня 2017 року – 390,00 грн.,

30 квітня 2017 року – 570,00 грн.,

01 травня 2017 року – 363,00 грн.,

02 травня 2017 року – 660,00 грн.,

06 травня 2017 року – 21,00 грн.,

07 травня 2017 року – 21,00 грн.,

09 травня 2017 року – 582,00 грн., а всього – 2 607,00 грн. При цьому оплата за зазначені дні в одноразову розмірі була здійснена.

В той же час, не підлягає компенсації в подвійному розмірі робота, виконання позивачем 13 травня 2017 року, оскільки, хоч це й була субота, однак відповідно до Розпорядження Кабінету міністрів України від 16 листопада 2016 року №850-р «Про перенесення робочих днів у 2017 році» перенесено у порядку і на умовах, визначених законодавством, у 2017 році для працівників, яким установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, робочий день з понеділка 8 травня — на суботу 13 травня.

Так як, невиплата в подвійному розмірі заробітної плати 29 квітня 2017 року та 30 квітня 2017 року впливає на середньоденний заробіток позивача, то суд вважає, що наданий відповідачем розрахунок середньоденного заробітку є неправильним (а. с. 22).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Позивачу за березень та квітень 2017 року нарахована заробітна плата в розмірі 15 356,15 грн. (а. с. 32, 34). З урахуванням оплати в подвійному розмірі позивачу необхідно було нарахувати заробітну плату в розмірі 16 316,15 грн. (15 356,15 грн. + 390,00 грн. (29 квітня 2017 року) + 570,00 грн. (30 квітня 2017 року) = 16 316,15 грн.).

Отже, середньоденний заробіток позивача становите: 397,95 грн. (15 356,15 грн./41 день (березень 2017 року – 22 робочих дні, квітень 2017 року – 19 робочих днів) = 397,95 грн.).

Оскільки, при розрахунку в день звільнення, відповідачем невірно було розраховано середньоденний заробіток позивача та відповідно неправильно здійснено оплату по середньому за час відсторонення від роботи, то позивачу підлягає виплаті 561,16 грн. – різниця між фактично виплаченою заробітною платою при звільненні та заробітною платою, що підлягала обов'язковій виплаті при звільненні.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при звільненні відповідачем не виконано вищезазначені вимоги чинного законодавства України, а тому з нього підлягає стягненню на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 168,16 грн. (2 607,00 грн. (компенсація за роботу у вихідні та святкові дні) + 561,16 грн. (оплата по середньому за період з 25 травня 2017 року по 26 червня 2017 року) = 3 168,16 грн.).

Щодо позовних вимог про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер роботи суд зазначає наступне

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком (Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 №1290).

Конкретну тривалість такої відпустки встановлюють колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Дане положення міститься і в п. 3.9 Колективного договору, який укладений між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Деметра Л» на 2013-2018 року (а. с. 43 – 48).

Так, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі – Порядок), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі – Мінпраці) від 01 вересня 1992 року №41 (далі – Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.

Відповідно до п. 3.9 колективного договору, який укладений між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Деметра Л» на 2013-2018 року передбачено, що додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону України «Про відпустки») необхідно надавати працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженими постановою КМУ від 17.11.1997 року №1290 у відповідності з результатами атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівників в цих умовах (а. с. 43 – 48).

Атестація робочих місць відповідно до Порядку та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров’я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Необхідне документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження відповідного переліку робочих місць, виробництв, професій; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Обставини щодо виконання позивачем робіт із недотриманням чи перевищенням гігієнічних нормативів за шкідливих та важких умов праці не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Питання про витребування таких доказів позивачем не ставилось, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у визначених ЦПК випадках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на вищезазначену додаткову відпустку і відповідачем правомірно не здійснювалось нарахування та компенсація за таку відпустку відповідачу при звільненні, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер роботи не підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначене свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Разом з тим ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачає, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, в межах заявлених позовних вимог за період з 27 червня 2017 року по 02 травня 2018 року включно середній заробіток за час затримки розрахунку становить 84 763,35 грн. (397,95 грн. (середньоденний заробіток) х 213 (кількість робочих днів за період з 27 червня 2017 року по 02 травня 2018 року включно) = 84 763,35 грн.).

При визначенні розміру сум, які підлягають до стягнення з роботодавця необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, постанова Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №396/100/17, провадження №61-484св17).

З огляду на те, що недоплачена відповідачем сума складає 3 168,16 грн., то, враховуючи співмірність цієї суми відносно розміру виплат, які позивач просив стягнути з відповідача, як належних йому при звільненні – 58 442,82 грн. (7 887,92 грн. (заборгованість по заробітній платі без вирахування податків) + 50 554,90 грн. (заборгованість з виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер роботи без вирахування податків) = 58 442,82 грн.), суд вважає за справедливе застосувати принцип пропорційності та зменшити розмір суми, належної працівникові за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд виходить з розміру заявлених вимог позивачем щодо виплат належних йому при звільненні, без вирахування податків та зборів, як зазначено у позові.

З урахуванням того, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з виплат, належних йому при звільненні, в розмірі 58 442,82 грн., а судом визнана обґрунтованою сума заборгованості в розмірі 3 168,16 грн., що складає 5%, то стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 4 238,17 грн. (84 763,35 грн. х 5% / 100 = 4 238,17 грн.).

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн. (а. с. 2), при поданні заяви про уточнення позовних вимог – 565,00 грн. (а. с. 129), а всього – 1 270,00 грн. При цьому, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»). В той же час, за подання позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зобов’язаний був сплати 780,80 грн. (п. п. 1, п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», заявлено вимогу в розмірі 78 803,56 грн.). Тобто, позивач надмірно сплати судовий збір у розмірі 489,20 грн.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги щодо стягнення виплат, належних позивачу при звільненні, від сплати якого звільнено позивача.

У зв’язку із частковим задоволенням позову, суд пропорційно стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 39,04 грн., а також 489,20 грн., як надмірну сплату судового збору, яку суд враховує як часткову оплату судового збору за позовні вимоги щодо стягнення виплат, належних позивачу при звільненні, а всього – 528,24 грн., а решту – 215,00 грн. – необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.

На підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст. 7 Закону України «Про відпустки», ст. ст. 116, 117 КЗпП України та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» (адреса місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Мурманська, буд. 31а, код за ЄДРПОУ 31008240) на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 168 (три тисячі сто шістдесят вісім) гривень 16 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 червня 2017 року по 02 травня 2018 року включно в розмірі 4 238 (чотири тисячі двісті тридцять вісім) гривень 17 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» (адреса місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Мурманська, буд. 31а, код за ЄДРПОУ 31008240) на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 528 (п’ятсот двадцять вісім) гривень 24 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» (адреса місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Мурманська, буд. 31а, код за ЄДРПОУ 31008240) в дохід держави судовий збір в розмірі 215 (двісті п’ятнадцять) гривен 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26 червня 2018 року.

Суддя                                                                        О.В.Авраменко