Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 235/4493/16-ц

провадження № 61-27919св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Назаренко Г. В. від 26 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Осипчук О. В., Груіцької Л. О., Соломахи Л. І. від 19 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язання видати копії особових (розрахункових) листків про нараховану та виплачену заробітну плату та довідку про середній заробіток.

Позов мотивовано тим, що рішенням Красноарміського міськрайонного суду Донецької області від 01 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, з

ДП «ВК «Краснолиманська» на її користь стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня по 31 липня 2012 року у сумі 3 891 грн 72 коп., компенсацію середнього заробітку з 25 грудня 2013 року по 01 квітня 2015 року в сумі 32 882 грн 64 коп. та моральну шкоду 500 грн. Вказаним судовим рішенням встановлено, що вона з 26 листопада 2002 року по 08 жовтня 2012 року працювала гірничою робітницею 1-го розряду дільниці АПК з обслуговування шахтної станції питного водопостачання, наказом № 2699 К від 04 жовтня 2012 року звільнена з підприємства у зв'язку зі скороченням штату на підставі статті 40 КЗпП України, а також, що її середньоденний заробіток складає 119 грн 14 коп. До теперішнього часу відповідач не провів з нею повного розрахунку за рішенням суду, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02 квітня 2015 року по день ухвалення рішення. Крім того, просила зобов'язати відповідача видати їй належним чином завірені копії особистих (розрахункових) листків (табуляграм) про нарахування і виплату їй заробітної плати за період її роботи у відповідача з 22 листопада 2002 року по 08 жовтня 2012 року, а також довідку про середній заробіток, що містить в собі достовірні відомості про її середній заробіток за серпень-вересень 2012 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП &qu4.;ВК &qu-f;Краснолиманська&quns; на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02 квітня 2015 року по 14 квітня 2016 року в сумі 31 095 грн 54 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення Красноармійським міськрайонним судом рішення від 01 квітня 2015 року, яке набрало законної сили 08 грудня 2015 року, відповідач лише 15 квітня 2016 року провів з позивачкою повний розрахунок належних працівникові сум заборгованості по заробітній платі, компенсацію середнього заробітку та моральну шкоду, а тому з урахуванням положень статті 117 КЗпП України дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02 квітня 2015 року по 14 квітня 2016 року.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про зобов'язання надати посвідчені копії особових (розрахункових) листків про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 22 листопада 2002 року по 08 жовтня 2012 року та довідки про середній заробіток, виходячи із заробітної плати за серпень-вересень 2012 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Зобов'язано ДП «ВК «Краснолиманська» надати ОСОБА_4: відомості про нараховану та виплачену (щомісячно) заробітну плату за період з 22 листопада 2002 року по 08 жовтня 2012 року; довідку про середньоденний заробіток, виходячи із заробітної плати за серпень-вересень 2012 року з урахуванням донарахованої рішенням Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2013 року заробітної плати за серпень вересень 2012 року в сумі 1 109 грн.40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмова суду в задоволені цих вимог з посиланням на статтю 110 КЗпП України є безпідставним, оскільки в розрахункових листах міститься інформація про загальну суму заробітної плати з розшифровкою по видам виплат, розміри і підстави відрахувань і утримань із заробітної плати, сума заробітної плати, що підлягає виплаті тощо, тобто інформація відносно якої робітник повинен бути обізнаним при кожній виплаті заробітної плати. Факт видачі позивачу раніше цієї інформації не може бути підставою для відмови у видачі посвідчених копій особових (розрахункових) листків про нараховану та виплачену заробітну плату.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині відмови у стягненні компенсації за прострочення розрахунку з 15 квітня 2016 року по день ухвалення рішення.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням статті 117 КЗпП України та неповним встановленням фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судові рішення в частині зобов'язання видати копії особових (розрахункових) листків про нараховану та виплачену заробітну плату та довідку про середній заробіток до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд установив, що позивач з 26 листопада 2002 року по 08 жовтня 2012 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді гірничої робітниці 1-го розряду дільниці АПК з обслуговування шахтної станції питного водопостачання, звільнена з підприємства у зв'язку із скороченням штату на підставі статті 40 КЗпП України.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 01 квітня 2015 року (з урахуванням ухвали від 22 травня 2015 року про виправлення описки та арифметичної помилки), яке набрало законної сили, з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2012 року по 31 липня 2012 року в сумі 3 891 грн 72 коп., компенсацію середнього заробітку з 25 грудня 2013 року по 01 квітня 2015 року в сумі 37 886 грн 52 коп. та моральну шкоду 500 грн.

Постановою ДВС Красноармійського МУЮ від 25 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 235/4909/14-ц, виданого 13 січня 2016 року Красноармійським міськрайонним судом про стягнення з відповідача на користь позивача стягнутих сум.

Згідно з постановою заступника начальника ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції від 15 квітня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 235/4909/14-ц закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з виконанням боржником виконавчого документу у повному обсязі на суму 42 278 грн 24 коп.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши, що днем фактичного розрахунку є 15 квітня 2016 року, суди обґрунтовано визнали безпідставними доводи ОСОБА_4 про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької від 26 жовтня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього розрахунку, та рішення апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило