Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 127/1284/14-ц

провадження № 61-6601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Вінницька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року у складі судді Романюк Л. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Стеблюк Л. П., Колоса С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Вінницька міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником 7/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 06 серпня 1993 року, зареєстрованим Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке ООБТІ») на підставі реєстраційного посвідчення від 14 травня 2002 року. Іншими співвласниками цього домоволодіння є відповідач та треті особи, що підтверджується технічним паспортом від 07 вересня 2011 року. Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 серпня 1953 року № 28/1063 затверджено матеріали обміру будівельного кварталу № 200, зареєстровано за землекористувачами домоволодіння по АДРЕСА_1), що підтверджується довідками КП «Вінницьке ООБТІ» від 30 листопада 2007 року № 16929 та від 16 травня 2008 року № 5637. На підставі вказаного рішення за власниками зазначеного домоволодіння зареєстровано земельну ділянку площею 1851 кв.м, що підтверджується заключенням про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою НОМЕР_1. Графічне розташування зареєстрованої земельної ділянки, лишків межі та площа визначені в матеріалах обміру будівельного кварталу № 200. Вищевказане також підтверджується рішенням Староміського районного суд міста Вінниці від 22 серпня 2005 року у справі № 2-227-05, яким встановлено, що земельну ділянку площею 451 кв.м залишено у спільному користуванні всіх співвласників будинку, що відображено у варіанті 3 висновку експертизи. На частині земельної ділянки, яка зареєстрована за домоволодінням ОСОБА_2, встановлено та заварено наглухо хвіртку, що перешкоджає йому та його родині у доступі до земельної ділянки, яка знаходиться у спільному користуванні співвласників. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 паркану з хвірткою № 1, металевого паркану розміром 1,92 м х 1,57 м та хвіртки № 3 розміром 2,1 м х 1,0 м, зазначених у додатку № 2 до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 грудня 2015 року № 233, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський центр судових експертиз» (далі - ТОВ «Подільський центр судових експертиз»).

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Вінницька міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що він є власником 9/100 частин домоволодіння з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1 у місті Вінниці, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 листопада 1998 року, зареєстрованим в КП «Вінницьке ООБТІ» 27 листопада 1998 року за реєстровим № 72. Згідно з технічним паспортом іншими співвласниками вказаного домоволодіння є відповідач за зустрічним позовом і треті особи. На частині земельної ділянки, зареєстрованої за домоволодінням, право на яку перейшло до нього, ОСОБА_1 самовільно встановив металеві сходи у кількості двох штук, які ведуть на другий поверх належних йому будівель. Вказані сходи займають весь прохід загального користування, що унеможливлює користуватися спірною земельною ділянкою. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, залишеною у спільному користуванні та відображеною у варіанті № 3 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2005 року № ОС-102, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 розташованої на ній згідно з Додатком № 1 до висновку експерта № 343 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2014 року металевої конструкції сходів на другий поверх житлової прибудови «Б3» розміром: площадка - 1,72 м х 1,30 м; сходи - 0,70 м х 2,70 м; частини гаража № 3 площею 9, 8 кв.м, яка виходить за межі земельної ділянки площею 21 кв.м, виділеної у користування ОСОБА_1; металевої конструкції сходів на другий поверх гаража № 3 розміром площадка - 1,61 м х 1,18 м х 3,40 м.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року первісний позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у місті Вінниці, залишеною в спільному користуванні на підставі рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року у справі № 2-227/05, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 металевого паркану розміром 1,92 м х 1,57 м та хвіртки № 3 розміром 2,1 м х 1,0 м, зазначених у додатку № 2 до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 233, складеної ТОВ «Подільський центр судових експертиз», від 31 грудня 2015 року. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на послуги адвоката в розмірі 8 104 грн 40 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Судові витрати за зустрічним позовом віднесено на рахунок ОСОБА_2

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що встановлені ОСОБА_2 металевий паркан та хвіртки чинять ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у місті Вінниці, яка була залишена у спільному користуванні на підставі рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року у справі № 2-227/05, у зв'язку з чим вони підлягають знесенню за рахунок відповідача за первісним позовом. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що металеві сходи як у будинок, так і в гараж, перед прийняттям в експлуатацію були включені до звіту та проінвентаризовані, і є приналежною частиною головної речі.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права і дав належну правову оцінку обставинам справи, тому рішення суду є законним, обґрунтованим та справедливим.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2016 року, в якій просив скасувати ці судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення порушують вимоги чинного цивільного процесуального законодавства України. При їх ухваленні не були з'ясовані обставини, які суди вважали встановленими. Земельна ділянка, на якій розташована хвіртка, не перебуває у спільному користуванні, а належить йому на праві власності. Незадоволення клопотання про виклик в судове засідання експерта судових будівельно-технічних експертиз ТОВ «Подільський центр судових експертиз» ОСОБА_11 призвело до неповноти та однобічності судового розгляду. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації і технічний звіт не є правовстановлюючими документами і не підтверджують наявність в особи права власності на нерухоме майно. Вказані документи лише підтверджують факт готовності об'єктів нерухомості до ведення в експлуатацію. Суди попередніх інстанцій надлишково стягнули з нього судові витрати та витрати на послуги адвоката, оскільки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати та ставки, встановленої за 1 годину адвокатських послуг, 11 годин роботи адвоката коштують 5 359 грн 20 коп., а не 6 063 грн 20 коп., які були стягнуті з нього судами.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 лютого 2018 року справу № 127/1284/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником 7/50 частин домоволодіння № АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 1993 року, зареєстрованого в КП «Вінницьке ООБТІ» згідно з реєстраційним посвідченням від 14 травня 2002 року.

Іншими співвласниками цього домоволодіння є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 27 серпня 1953 року № 281/1963 співвласникам будинку № АДРЕСА_1 було виділено в користування земельну ділянку площею 1851 кв.м. В указаному рішенні зазначено, що сторони фактично користуються земельною ділянкою площею 1861 кв.м, з якої самозахват становить 10 кв.м.

Рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року у справі № 2-227/05 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_9 про виділення в користування належної частки земельної ділянки та зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_10 про виділення в користування належної частки земельної ділянки задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 у місті Вінниці, відповідно до третього варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2005 року № 0С-102. Виділено із спільної земельної ділянки загальною площею 1 851 кв.м в користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 139 кв.м, в спільне користування ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 - площею 322 кв.м, в користування ОСОБА_3 - 122 кв.м, в користування ОСОБА_10 - 95 кв.м, в користування ОСОБА_8 - 234 кв.м, в користування ОСОБА_2 - 136 кв.м, в користування ОСОБА_13 - 211 кв.м, в користування ОСОБА_9 - 140 кв.м. Земельну ділянку площею 451 кв.м залишено в спільному користуванні всіх співвласників будинку.

Рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 16 січня 2009 року у справі № 2-8-09 позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за вказаною вище адресою площею 0,0031 га та привести її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинної будівлі № 2, яка збудована на земельній ділянці, наданій у спільне користування ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року.

Ухвалою Староміського районного суду міста Вінниці від 06 липня 2009 року визнано мирову угоду, укладену 06 липня 2009 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у процесі виконання рішення Староміського райсуду міста Вінниці від 16 січня 2009 року у цивільній справі № 2-8/09, згідно з якою: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовляються від виконання рішення Староміського райсуду міста Вінниці від 16 січня 2009 року; ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовляються на користь ОСОБА_2 від права на земельну ділянку площею 0,0042 га по АДРЕСА_1, на якій знаходиться самочинно побудована ОСОБА_2 будівля літньої кухні № 2; ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 38 057 грн, за відступлені права на вказану земельну ділянку; ОСОБА_2 відмовляється від права на земельну ділянку площею 0,0024 га за вказаною вище адресою на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., на якій знаходиться самочинно побудована ОСОБА_2 будівля гаража Х-2; будівля гаража Х-2 переходить у володіння ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7; ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 дають згоду один одному на прийняття в експлуатацію гаража Х-2, літньої кухні № 2 та інших побудованих ними будівель, розташованих за вказаною адресою; ОСОБА_2 надає згоду ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підключення до ліній інженерних комунікацій (каналізація, водопостачання), що знаходяться по АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2; ОСОБА_2 надає згоду на будівництво будівель та споруд на земельних ділянках, виділених у спільне користування ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 рішенням Староміського райсуду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року, та на земельній ділянці площею 0,0024 га, на якій знаходиться самочинно побудований ОСОБА_2 гараж Х-2; ОСОБА_2 не чинить будь-яких перешкод щодо виконання рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року та допускає державного виконавця для встановлення меж земельної ділянки згідно із вказаним рішенням суду.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2014 року № 60, проведеної ТОВ «Подільський центр судових експертиз» на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року, під час проведення огляду об'єкта дослідження встановлено, що на частині земельної ділянки, зареєстрованої за домоволодінням по АДРЕСА_1 у місті Вінниці, яка залишена у спільному користуванні та відображена у варіанті 3 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2005 року № ОС-102, виконаної Вінницькою торгово-промисловою палатою, розташовані дві хвіртки та металевий паркан: хвіртка № 1 в металевих стовпах (матеріал металевий профіль) 1, 84 м х 2,14 м та частиною глухого паркану (металевий профіль) 0,86 м; № 2 хвіртка в металевих стовпах (матеріал металевий профіль) розміром 2,0 м х 1,0 м; № 3 металевий паркан 1,92 м х 1,57 м, встановлений між металевим гаражем (співвласник ОСОБА_7) та парканом з металевого профілю, який відділяє земельну ділянку співвласника ОСОБА_2

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2014 року № 343, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-юридична фірма Соломон» на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2014 року, під час проведення огляду об'єкта дослідження встановлено, що на земельній ділянці, яка залишена у спільному користуванні та відображена у варіанті № 3 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2005 року № ОС-102, виконаної Вінницькою торгово-промисловою палатою, розташовані: металева конструкція сходів на другий поверх житлової прибудови «БЗ»; частина гаража № 3 площею 9,8 кв.м; металева конструкція сходів на другий поверх гаража № 3.

Висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 грудня 2015 року № 233, проведеної судовим експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз» ОСОБА_11 на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2015 року, встановлено, що за наявності координат крайніх поворотних точок житлових будинків, прибудов, будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1, відповідно до плану визначення порядку користування земельною ділянкою варіант 3 та житлових будинків, прибудов, будівель та споруд, визначених по фактичному розташуванню в місцевій системі координат, при їх співставленні встановлено, що паркан з хвірткою № 1 (встановлений між прибудовою «А1» та прибудовою літера «Г2»), паркан № 2 (встановлений між металевим гаражем співвласника ОСОБА_7 та парканом з металевого профілю, який відділяє земельну ділянку співвласника ОСОБА_2, хвіртка № 3 в металевих стовпах перебувають в межах земельної ділянки, яка залишена у спільному користуванні та відображена у варіанті 3 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 травня 2005 року № ОС-102, виконаної Вінницькою торгово-промисловою палатою (рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року).

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За правилами статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

ОСОБА_2 не заперечував встановлення ним хвірток та металевого паркану.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахувавши висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 грудня 2015 року № 233, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені ОСОБА_2 металевий паркан розміром 1,92 х 1,57 м та хвіртка № 3 розміром 2,1 х 1,0 м створюють ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка була залишена в спільному користуванні рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 22 серпня 2005 року у справі № 2-227/05.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, то судами встановлено, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а саме житлових прибудов «Б-2», Б-3», надбудови 2-го поверху «Б», мансарди «м/Б», переобладнаних приміщень (4-3, 4-4, 4-5) в житловому будинку «Б», гаража з оглядовою ямою по АДРЕСА_1, побудованих ОСОБА_1 в 2005-2006 роках, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області 16 вересня 2011 року за № 18211042659.

Підставою для прийняття в експлуатацію зазначених вище об'єктів стали технічний звіт, виконаний Приватним підприємством «ТриТекПроект» 05 вересня 2011 року, технічний паспорт, виконаний Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» 07 вересня 2011 року, та рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради, на підставі якого 12 січня 2011 року було надано погодження про прийняття до експлуатації цих об'єктів нерухомості.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 07 вересня 2011 року Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», проінвентаризовано сходи на другий поверх будинку під літерою «Б».

У технічному звіті та заключенні про стан будівельних конструкцій існуючої будівлі житлового будинку та гаража по АДРЕСА_1 зазначено, що у складі будинку знаходяться зовнішні дерев'яні сходи по металевих косоурах.

Отже, металеві сходи як в будинок, так і в гараж перед прийняттям в експлуатацію були включені до звіту та проінветаризовані, тому є приналежною частиною головної речі.

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання ОСОБА_2 у касаційні скарзі на те, що незадоволення судами клопотання про виклик в судове засідання експерта судових будівельно-технічних експертиз ТОВ «Подільський центр судових експертиз» ОСОБА_11 призвело до неповноти та однобічності судового розгляду, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, в яких міститься розписка експерта ОСОБА_11 про попередження його про кримінальну відповідальність, присяга експерта та пояснення, надані експертом в судовому засіданні.

Той факт, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації і технічний звіт не є правовстановлюючими документами, ніяким чином не спростовує висновків судів по суті спору і не впливає на правильність його вирішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій надлишково стягнули з нього витрати на послуги адвоката, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 січня 2014 року між адвокатом ОСОБА_14 (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з яким виконавець взяв на себе зобов'язання щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів замовника на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у судах всіх інстанцій.

Пунктом 2 цього договору передбачено, що замовник забезпечує виконавця необхідними для виконання документами та матеріалами і сплачує аванс у розмірі 1 500 грн. Остаточний розмір гонорару визначається з урахуванням положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» на підставі акта виконаних робіт.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 79 ЦПК України 2004 року до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення оскаржуваних судових рішень згідно із Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VII «Про Державний бюджет на 2016 рік» становив 1 378 грн.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження понесених витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з уточненим актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 11 березня 2016 року № ПЄ-000002 загальна вартість робіт, проведених виконавцем, становить 6 063 грн. Вказана вартість робіт була оплачена ОСОБА_1, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 11 березня 2016 року № 193.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на послуги адвоката у розмірі 6 063 грн, оскільки 11 годин роботи адвоката, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн) та ставки, встановленої у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за 1 годину адвокатських послуг, становить 6 063 грн 20 коп. (1 378 грн х 40 % х 11 годин).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак