Справа № 22-ц-280 / 2007 р. Головуючий у 1-й інстанції - Буток Т.А.
категорія -12 Суддя-доповідач - Біленький О.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Маслова В.О.
суддів - Білецького О.М., Криворотенка В.І.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які прийняли участь у справі - позивачки і її представника - адвоката ОСОБА_4, відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Конотопська міська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство Конотопське міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру,-
встановила:
З вказаним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 26 жовтня 2006 року.
Вказувала, що є власником двохкімнатної квартири АДРЕСА_1. В липні 2005 року вона запропонувала відповідачу, який доводиться їй племінником, скласти на його ім'я заповіт на цю квартиру, на що ОСОБА_2 погодився та пообіцяв доглядати її до смерті.
Відповідач займався організаційними питаннями підготовки до складання заповіту.
26 липня 2005 року вона у нотаріальній конторі підписала ряд документів вважаючи, що оформляє заповіт. Всі документи на житло залишались у неї.
Тривалий час племінник її відвідував та надавав допомогу, однак останнім часом припинив будь-які контакти з нею. Після чого, звернувшись до юристів вона зрозуміла, що втратила квартиру.
Вважала, що племінник скориставшись її похилим віком і наявністю ряду захворювань, у тому числі зору та слуху, ввів її в оману щодо суті договору, а вона внаслідок вказаних обставин помилялась щодо змісту укладеної угоди та її наслідків.
Просила визнати недійсним посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим НОМЕР_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачем 26 липня 2005 року та визнати за нею право власності на цю квартиру.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 22 грудня 2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та порушення норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог. Доводить, що внаслідок похилого віку і тяжких захворювань була ведена в оману та бажаючи укласти заповіт не усвідомлювала, що був укладений договір купівлі-продажу.
Критикує також висновок суду про отримання коштів за квартиру від відповідача.
Заслухавши пояснення і заперечення, дослідивши матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають в родинних стосунках між собою і є рідними тіткою та племінником.
Двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана в користування ОСОБА_1 на сім'ю у складі двох осіб ( її та чоловіка) на підставі рішення Конотопського міськвиконкому НОМЕР_1.
Після смерті чоловіка позивачка приватизувала це житло. Свідоцтво про право приватної власності на квартиру видане на її ім'я 11 березня 1993 року НВО «Червоний металіст».
26 липня 2005 року в приміщенні Конотопської міської державної нотаріальної контори між сторонами укладений договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим НОМЕР_1.
Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 від продажу якої вона до підписання договору отримала від відповідача кошти в повному обсязі в розмірі 10887 грн.
Наведені факти повно і всебічно з'ясовані встановлені місцевим судом на підставі досліджених доказів на які суд послався в рішенні, однак висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову не відповідають обставинам справи та грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до ст.ст.4, 48 Закону України «Про власність» та ст.ст.317, 319, 321 ЦК України, право власності є непорушним і лише власник вправі на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном.
За договором купівлі-продажу (ст.655 ЦК України) продавець передає належне йому майно (у тому числі і нерухоме ) у власність покупцю, який приймає, або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Ч.1 ст.229 ЦК України, вказує: якщо особа, яка вчинила право чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.
Відмовляючи в позові суд вважав встановленим, що позивачка підписуючи угоду про відчуження відповідачу належної їй квартиру, мала намір укласти саме договір купівлі-продажу і розуміла всі істотні умови цієї угоди та її наслідки.
Проте, суд не врахував, що ОСОБА_1 на час укладення договору мала вік понад 83 роки. Вона з 1994 року є інвалідом другої групи загального захворювання. Страждає рядом захворювань, серед яких вікова приглухуватість, катаракта обох очей.
Колегія суддів вважає, що такий стан здоров'я позивачки, який підтверджується наданими суду першої інстанції довідками медичних закладів, перешкоджав їй правильно розуміти наслідки правочину у вигляді позбавлення права власності і свідчить, що вона істотно помилялась щодо природи правочину та що це вплинуло на її волевиявлення.
За таких обставин належність дій державного нотаріуса по роз'ясненню обставин і наслідків укладення угоди купівлі-продажу, обізнаність позивачки з процедурою складання заповітів, її особиста участь в підготовці та отриманні документів необхідних для відчуження квартири і залишення у неї документів після укладення договору, не можуть бути доказами розуміння ОСОБА_1 на час вчинення оспорюваного правочину його наслідків.
В той же час апелянт, в порушення вимог ст.60 ЦПК України, не довела наявності умислу відповідача на введення її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому передбачених ст.230 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним не вбачається.
За такої невідповідності висновків фактичним обставинам та порушення норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: визнання недійсним укладеного 26 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу
квартири АДРЕСА_1 з підстав укладення його під впливом помилки.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 2 ст.216 ЦК України передбачено зобов'язання кожної із сторін повернути другій у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Доводи ОСОБА_1 про безгрошовість обґрунтовано спростовані судом першої інстанції з посиланням на зміст договору та показання свідків і у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликають.
В зв'язку з чим отримані нею за вказаним договором 10887 грн. підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача.
Договір визнається недійсним з моменту його укладення, тобто ОСОБА_1 залишається власником квартири. Вона в цьому житловому приміщенні проживає і зареєстрована за даною адресою, а тому нема необхідності додатково визнавати за нею право власності на квартиру та зазначати у рішенні про повернення їй цього нерухомого майна.
Позивачка, як інвалід другої групи, була звільнена від сплати судового збору на користь держави, а тому в силу ст.88 ЦПК України при задоволенні її позову ці судові витрати належить стягнути на користь держави з відповідача в розмірі 108 грн. 87 коп.
Відповідно до цієї ж процесуальної норми, понесені ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції в розмірі 60 грн. потрібно відшкодувати на її користь з відповідача.
Керуючись ст. ст.303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3,4, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2006 року в даній справі скасувати.
Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Сумської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 26 липня 2005 року державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори за реєстровим НОМЕР_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10887 грн.(десять тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень), отриманих при укладенні вказаного договору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 60 грн. на повернення судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 108 грн. 87 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.