Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 309/518/15-ц

провадження № 61-5353св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області у складі судді Волощук О. Я. від 04 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Ігнатюка Б. Ю., Мацунича М. В., Куштана Б. П., від 06 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 37 175,62 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом, на термін до 14 грудня 2010 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 13 жовтня 2014 року становить 72 152,22 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 30 584,48 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 21 088,02 дол. США, заборгованість з комісії за користування кредитом - 289,59 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 20 190,13 дол. США.

З урахуванням зазначеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 152,22 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України становить 934 371,25 грн.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, у розмірі 934 371,25 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 30 584,48 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 21 088,02 дол. США, заборгованості з комісії за користування кредитом - 289,59 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 20 190,13 дол. США.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач згідно з кредитним договором від 14 грудня 2006 року отримав кредит у розмірі 37 175,64 дол. США.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що за кредитним договором від 14 грудня 2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 дол. США. Згідно з додатковою угодою до кредитного договору, яка була надана для огляду у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 37 175,64 дол. США. Вказуючи на те, що відомості щодо суми отриманого кредиту, які містяться у додатковій угоді, мають визначальне значення для правильного вирішення спору, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про прийняття нового доказу, який не подавався до суду першої інстанції.

У липні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином обставин справи, не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а тому дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Вказував на те, що банк просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року, мотивуючи свої вимоги тим, що він отримав кредит у розмірі 37 175,64 дол. США. Разом із тим, згідно з умовами кредитного договору, який був наданий банком до суду першої інстанції, він отримав кредит у розмірі 15 000 дол. США, а тому суд першої інстанції безпідставно виходив із суми кредиту, зазначеної банком, а саме - 37 175,64 дол. США.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи новий доказ, який не був предметом дослідження судом першої інстанції, а саме - додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якої сума отриманого кредиту становила 37 175,64 дол. США, порушив норми процесуального законодавства, оскільки банк не надавав суду першої інстанції вказаний доказ без поважних причин.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що 14 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № MKG0GA00000155, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 дол. США на термін до 14 грудня 2010 року.

Згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 15 грудня 2006 року сума отриманого відповідачем кредиту становить 37 175,64 дол. США.

Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року станом на 13 жовтня 2014 року становить 72 152,22 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 30 584,48 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 21 088,02 дол. США, заборгованість з комісії за користування кредитом - 289,59 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 20 190,13 дол. США.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх позовних вимог надало суду кредитний договір від 14 грудня 2006 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 дол. США та розрахунок заборгованості, згідно з яким сума отриманого кредиту 37 175,64 дол. США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 15 грудня 2006 року сума отриманого відповідачем кредиту становить 37 175,64 дол. США.

Установивши, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи новий доказ, який не був предметом дослідження судом першої інстанції, а саме - додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою сума отриманого кредиту становила 37 175,64 дол. США, порушив норми процесуального законодавства, є безпідставними.

Так, за правилами частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Згідно з частиною першою статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004 року).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 14 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини третьої статті 27 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Оскільки, звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» надало розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2006 року з урахуванням суми кредиту, визначеної додатковою угодою від 15 грудня 2006 року, суд апеляційної інстанції, враховуючи значення додаткової угоди як доказу у справі для правильного вирішення справи, дійшов правильного висновку про прийняття цього доказу. При цьому права ОСОБА_4 не порушені, оскільки зазначена додаткова угода ним підписана та виконувалась, ним не оспорена і є складовою частиною кредитного договору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк