Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 733/608/16-ц

провадження № 61-5191 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача:-Пророка В. В.

суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач-ОСОБА_6,

представник відповідача

-ОСОБА_7,

розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року, постановлене у складі суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Пастощука М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»)звернулось до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Вимоги мотивовані тим, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № б/н від 30 березня 2011 року (далі - кредитний договір від 30 березня 2011 року), який складається із Анкети-заяви від 30 березня 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (далі - анкети-заяви від 30 березня 2011 року), «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» та «Правил користування платіжною карткою», затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, «Тарифів Банку», розміщених на сайті банку.

3. На підставі кредитного договору від 30 березня 2011 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було надано ОСОБА_6 кредит в розмірі 7 700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - листопад 2014 року.

4. В зв'язку з тим, що ОСОБА_6 порушив умови кредитного договору від 30 березня 2011 року, своєчасно не повернув кредит та не сплатив відсотки відповідно до умов цього кредитного договору, станом на 29 лютого 2016 року заборгованість по кредитному договору від 30 березня 2011 року складає 21 587,82 грн, а саме: 2 599,43 грн - заборгованість за кредитом, 14 584,21 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2 900,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована складова), 1004,18 грн штраф (процентна складова). Також позивач заявив до стягнення судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції ї

5. Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року в задоволенні позову позивача відмовлено.

6. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представником позивача не доведено, що долучені до позову «Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку» дійсно є складовою кредитного договору від 30 березня 2011 року, укладеного у вигляді анкети-заяви від 30 березня 2011 року про приєднання до них. Враховуючи, що ці «Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку» не містять відомостей щодо часу їх затвердження, строку дії, та не містять підпису позичальника ОСОБА_6, не доведено, що під час підписання анкети-заяви від 30 березня 2011 року відповідач був ознайомлений саме з цими «Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку».

7. Не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірність нарахування заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2011 року у визначеному позивачем розмірі та відповідність вказаних нарахувань умовам кредитного договору від 30 березня 2011 року, оскільки оригінал цього кредитного договору та оригінали первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, витребувані судом, представлені суду не були.

8. Наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитом є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

9. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено - скасовано рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року, вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»:

- заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2011 року у сумі 21 587,82 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 2 599,43 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 14 584,21 грн, заборгованості за комісією в сумі 2 900,00 грн, штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн та 1 004,18 грн штрафу (процентна складова);

- 2 893,80 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

10. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що апеляційним судом встановлено - 30 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 укладений кредитний договір від 30 березня 2011 року, який складається із анкети-заяви від 30 березня 2011 року, довідки про умови кредитування, «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку», «Тарифів Банку», за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 7 700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_6, здійснюючи часткове погашення боргу по кредиту, визнавав тим самим факт укладення ним з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитного договору від 30 березня 2011 року у відповідному документальному складі.

11. Апеляційним судом з довідки позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти ОСОБА_6 встановлено, що 30 березня 2011 року кредитний ліміт був встановлений у розмірі 300,00 грн та цього ж дня збільшений до 7 700,00 грн (а.с. 112, том 1; а.с. 94, том 2). В подальшому кредитний ліміт на кредитній картці ОСОБА_6 змінювався у різні дати згідно цієї довідки.

12. Враховуючи, що останній платіж по поверненню кредиту ОСОБА_6 було здійснено 19 серпня 2013 року, у позивача виникло право пред'являти вимоги до боржника щодо виконання порушеного зобов'язання по повернення кредиту, в тому числі процентів за користування кредитом, починаючи з 20 серпня 2013 року протягом наступних трьох років - по 20 серпня 2016 року. Крім того, відповідно до пункту 1.1.7.31 «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» строк позовної давності щодо вимог позивача по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, витрат позивача складає 50 років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У жовтні 2016 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

14. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

15. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.

16. Згідно із частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17. 30 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

18. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

19. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

20. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. Не доведено, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 30 березня 2011 року та довідку про умови кредитування, був ознайомлений з конкретною редакцією «Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» та «Правил користування платіжною карткою», затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, «Тарифів Банку», а також погодився з ними. Отже, непідписані відповідачем «Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку» та «Правила користування платіжною карткою», витяги з яких надані позивачем, не можуть розглядатись як складова кредитного договору від 30 березня 2011 року.

22. Наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитом не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Позивач не надав оригінали первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, які б підтверджували розрахунки позивача. Зокрема, надана позивачем довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки не є належним та допустимим доказом, оскільки не підписана уповноваженою особою банку та не є первинним документом, що посвідчує збільшення розміру кредитного ліміту.

23. Позивачем не доведено встановлення проценту за користування кредитом у розмірі 30% річних. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснювалась позивачем в односторонньому порядку в порушення вимог статті 1056-1 Цивільного Кодексу України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (редакція відповідачем не уточнена).

24. Інші доводи відповідача, в тому числі ті, що вимагають переоцінки обставин справи, суд касаційної інстанції не приймає до уваги відповідно до вимог статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

25. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

26. Згідно із частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

27. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті встановлює, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

30. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

31. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

32. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (частина перша статті 80 ЦПК України).

33. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).

34. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо документального складу кредитного договору

35. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі позначення цього документу у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004).

36. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).

37. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (частини третя та четверта статті 60 ЦПК України 2004).

38. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).

39. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).

40. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).

41. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 59 ЦПК України 2004).

42. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

43. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

44. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

45. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

46. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

47. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини другої статті 207 ЦК України).

48. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина перша статті 1054 ЦК України). Параграф 1 глави 71 ЦК України регулює питання позики та відповідного договору. Так, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

49. Враховуючи вищезазначене, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо підписання кредитного договору від 30 березня 2011 року. Відсутні належні та достатні докази того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 30 березня 2011 року, довідку про умови кредитування, був ознайомлений та надав свою згоду саме на ті конкретні «Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку» та «Правила користування платіжною карткою», затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, «Тарифи Банку», на які посилається позивач як докази умов кредитного договору від 30 березня 2011 року.

50. Апеляційний суд, здійснюючи оцінку даних доказів, порушив вимоги процесуальних норм, зокрема, статті 212 ЦПК України 2004 та неправильно застосував вищезазначені матеріальні норми права. Відповідач не заперечував той факт, що отримав від позивача кредитну картку № НОМЕР_1 та проводив з її застосуванням певні операції, але рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними «Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», на які посилається позивач як на умови кредитного договору від 30 березня 2011 року, факту згоди відповідача на них.

(1.2) Щодо первинних бухгалтерських документів як доказів

51. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Закон про бухгалтерський облік).

52. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України &qu2 ;Про електронний цифровий підпис&q?ос;, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону про бухгалтерський облік).

53. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац другий частини дев'ятої статті 9 Закону про бухгалтерський облік).

54. Емітенти зобов'язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов'язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 705).

55. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705).

56. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Положення 254).

57. Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац другий пункту 4.10. Положення 254).

58. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254).

59. Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення 254).

60. Враховуючи вищезазначене, виписка по рахунку не є первинним документом. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги з точки зору їх належності та достатності докази позивача щодо розрахунку його вимог, які не підтверджені бухгалтерськими документами.

61. Суд апеляційної інстанції не пояснив належним чином та у переконливий спосіб в своєму судовому рішенні на якій підставі він не прийняв заперечення щодо належності та достатності доказів позивача в частині розрахунку позовних вимог до відповідача, що свідчить про порушенням вимог статей 212 та 213 ЦПК України 2004. Також матеріалит справи підтверджують, що суду апеляційної інстанції позивач надав копію свого наказу від 06 березня 2010 року № СП-210-256, яку не було надано суду першої інстанції. В матеріалах справи відсутні відомості щодо поважних причин неподання цього доказу суду першої інстанції, що вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 303 ЦПК України 2004.

62. Всебічна оцінка питання доведеності вимог позивача можлива лише за умови переоцінки обставин справи та додаткового вивчення доказів, наданих учасниками справи. Це виходить за межі процесуальної компетенції суду касаційної інстанції згідно з вище розкритого змісту приписів статті 400 ЦПК України.

(1.3) Щодо односторонньої зміни процентної ставки за користування кредитом

63. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

64. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (частина третя статті 1056-1 ЦК України).

65. Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (частина четверта статті 55 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків).

66. Матеріалами справи не підтверджено, що вищезазначені вимоги законодавства були належним чином виконані позивачем - відсутні докази того, що відповідач був справді ознайомлений належним чином зі зміною відповідних процентних ставок та погодив таку зміну.

67. Суд апеляційної інстанції не застосував вищезазначені норми права, приймаючи своє судове рішення. Суд першої інстанції критично оцінивши самі розрахунки позивача та документи, якими він їх підтверджував, не оцінював в вищезазначеному контексті обставини справи, вважаючи самі докази позивача неналежними та недостатніми у відповідності до вище розкритого змісту статей 57 та 58 ЦПК України 2004.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

68. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

69. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6 - скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року.

(2.2) Щодо судових витрат

70. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

71. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

72. Відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Іншими учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

73. Відповідно до квитанції від 17 жовтня 2016 року № 209 відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 653,60 грн за подання касаційної скарги.

74. За результатом касаційного розгляду вимоги відповідача підлягають задоволенню. Отже, відповідач має право на відшкодування йому позивачем судового збору у розмірі 1 653,60 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6.

2. Скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року.

3. Залишити в силі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2016 року.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_6 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 653,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

В. В.Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик