АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів: Притуленко О .В.,
Мудрової В.В.,
при секретарі Цендра О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа - Комунальне підприємство по ремонту та експлуатації житлового фонду в м. Керчі) про зміну договору найму житлового приміщення, до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вселення в житло, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання особами, втратившими право користування жилим приміщенням, за апеляційною ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 листопада 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
16.06.2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3 особа - КП РЕЖФ, про зміну договору найму квартири АДРЕСА_1, та зобов'язання КПРЖЕФ укласти з нею договір найму житлового приміщення - кімнати площею 17,3 кв.м, посилаючись на те, що вона з родиною мешкає на вказаній площі, мають окреме джерело доходів та ведуть окреме від відповідачів господарство.
У вересні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з додатковим позовом про вселення їх з неповнолітніми дітьми - дочками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, до квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони мешкають у вказаній квартирі, однак з 2002 року ОСОБА_3 чинить перешкоди їм в проживанні і користуванні квартирою, встановила вхідні металеві двері до спірної квартири, ключі від яких позивачам не дає.
У вересні 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх та неповнолітніх дітей втратившими право користування жилим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК України, мотивуючи його відсутністю права у ОСОБА_1,ОСОБА_2 на житлову площу, оскільки вони добровільно змінили місце проживання на інше.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 13 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального закону, просять рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На думку апелянтів висновок суду про відсутність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого постійного місця проживання суперечить матеріалам справи.
Справа №22-ц-146-Ф/07
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
Також вказують на те, що поза увагою суду залишився факт не проживання родини ОСОБА_1,ОСОБА_2 у спірний квартирі тривалий час без поважних причин.
Вважають, що рішення суду ухвалено з порушенням вимог ст.ст. 63, 104 ЖК України.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особами, втратившими право користування жилим приміщенням внаслідок вибуття на постійне проживання в іншому жилому приміщенні.
Аналіз наявних у матеріалах справи доказів підтверджує правильність вказаного висновку суду.
Відповідно до ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
Як місце проживання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для проживання і включені до відповідного житлового фонду (абз.2 п.З Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання).
Поняття житла визначено у ст.379 ЦК України, згідно з якою житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 та її пояснень у судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають у будинку АДРЕСА_2. Але відповідно довідок Бюро технічної інвентаризації м.Керчі (арк. спр. 22, 118-120) вказаний будинок є самочинним будівництвом. Селище Джарджава відповідно повідомлень Керченської міської ради не має статусу житлового мікрорайону, є садівничим товариством.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що будинок, в якому мешкають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є приміщенням, призначеним та придатним для постійного проживання у ньому, суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок про відсутність доказів щодо вибуття відповідачів на постійне проживання в інше жиле приміщення.
Доводи апелянта про те, що родина ОСОБА_1 не мешкає у спірний квартирі тривалий час без поважних причин не мають правового значення при вирішенні питання про визнання осіб, втратившими право користування жилим приміщенням внаслідок вибуття на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення, тому що факт тимчасової відсутності та його правові наслідки передбачені ст.71 ЖК України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вибули на постійне проживання в інше жиле приміщення, втратили не тільки фактичне обладания жилим приміщенням, а і намір відноситися до нього як до свого постійного житла, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особами, що втратили право користування жилим приміщенням, та задоволення позовних вимог останніх про вселення.
Проте, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів про порушення
судом вимог ст.ст. 104, 63 ЖК України і не погоджується з висновком суду першої
інстанції про наявність підстав для зміни договору найму жилого приміщення та
зобов'язання КП РЕЖФ укласти з ОСОБА_1 договір найму жилого приміщення та
відкрити окремий особовий рахунок на кімнату площею 17,3 кв.метра.
За змістом ч.І ст. 104 ЖК України член сім'ї наймача вправі вимагати укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст.63 цього Кодексу.
Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (ч.І ст.48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення.
Суд не звернув уваги на зазначені норми закону, не прийняв до уваги той факт, що родина ОСОБА_1 складає 5 осіб, а також те, що кімната площею 17,3 кв.метра хоч і є ізольованою, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі - 7,5 кв. метрів.
За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.4 ст.309 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 листопада 2006 року в частині зміни договору найму житлового приміщення та зобов'язання комунального підприємства по ремонту та експлуатації житлового фонду м.Керчі укласти з ОСОБА_1 договір найму жилого приміщення та відкрити на її ім'я окремий особовий рахунок на кімнату площею 17,3 кв.метрів скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про зміну договору найму жилого приміщення.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців після набрання законної сили.