РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

12 червня 2018 року м. Рівне              №817/395/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1     

доМізоцької селищної ради Здолбунівського району     

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення №380 чергової сесії Мізоцької селищної ради сьомого скликання від 20.12.2017, яким відмовлено позивачу-інваліду ВВВ ІІ гр. в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

- визнати незаконним та скасувати рішення №366 від 05.12.2017, прийняте на позачерговому засіданні Мізоцької селищної ради про затвердження проекту землеустрою на зазначену на графічному матеріалі спірну земельну ділянку;

- зобов’язати відповідача надати позивачу – інваліду ВВВ ІІ гр. (прирівняна за віком до інваліда ВВВ 1 гр.) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної позивачем на графічному матеріалі бажаного місця розташування земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не менше 0,08га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона, 27.11.2017, як інвалід Великої вітчизняної війни, звернулась до відповідача з письмовою заявою про надання дозволу на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення (рілля) Мізоцької селищної ради, що розташована по вул. Богдана Хмельницького, будинок №28 у смт. Мізоч Здолбунівського району Рівненської області та надала до заяви ряд документів. Вказує, що в подальшому вона уточнила заяву, надаючи графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки та вказуючи, що при наданні дозволу на складання проекту із землеустрою просить врахувати статус інваліда Великої Вітчизняної війни ІІ гр. (в дійсний час прирівняна за віком до інваліда ВВВ 1 гр.), проте 20.12.2017 позивач дізналася, що рішенням Мізоцької селищної ради сьомого скликання від 20.12.2017 їй відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Рішення мотивоване відсутністю вільних земельних ділянок у даному масиві, оскільки усі земельні ділянки закріплені за власниками квартир будинків №28 та №28а згідно з рішенням сесії Мізоцької селищної ради №366 від 05.12.2017. Також позивач зазначає, що рішенням Мізоцької селищної ради №366 від 05.12.2017 на позачерговій сесії затверджено проект землеустрою на зазначену на графічному матеріалі земельну ділянку іншій особі. Позивач вважає такі рішення незаконними, оскільки має першочергове право на  одержання у власність земельної ділянки у зв’язку з наявним статусом інваліда ВВВ, а також проживанням впродовж тривалого часу у будинку №28, що по вул. Б. Хмельницького, смт. Мізоч, Здолбунівського р-ну, Рівненської області. Також ОСОБА_1 стверджує, що поділ земельних ділянок в смт. Мізоч по вул. Б. Хмельницького для ведення ОСГ між власниками квартир будинків №28 та №28а здійснювався без максимального врахування побажань  співвласників квартир зазначених житлових будинків. За наведених обставин, просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду від 06.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, подавши відзив на позовну заяву (а.с.44-45), в обґрунтування якого вказав, що права ОСОБА_1 порушені не були, оскільки бажана земельна ділянка ніколи не була у користування її або членів її родини, не передавалась у їх власність та навіть не перебувала у їхньому користуванні. Також повідомляє, що на момент звернення 28.11.2017 із заявою до Мізоцької селищної ради гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та уточнення до заяви 13.12.2017 по частині земельної ділянки, яка зазначена у заяві ОСОБА_1 та зазначена у графічному матеріалі, який був доданий до заяви, уже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (для ведення особистого селянського господарства) ОСОБА_2, яка звернулась із відповідною заявою 04.08.2017. Відтак, просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору найму жилого приміщення в будинках місцевих рад №28 від 19.03.1964, укладеного між комбінатом комунальних підприємств житлоуправління і громадянкою ОСОБА_3, керівник будинку здає наймачеві жиле приміщення загальною жилою площею 28 кв. м. в квартирі будинку №28 по вул. Хмельницького для проживання в ньому наймача і членів його родини (а.с.66).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 28.10.1954 дошлюбне прізвище ОСОБА_3 змінене на прізвище ОСОБА_1 у зв’язку з укладенням шлюбу із ОСОБА_4 (а.с.67).

Згідно виписки з рішення виконавчого комітету Мізоцької селищної ради народних депутатів від 04.07.1997 №72 передано у приватну власність жителю смт. Мізоч вул. Б. Хмельницького Голубінському Григорію Артемовичу земельну ділянку площею 0,13 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.68).

Довідкою виконкому Мізоцької селищної ради від 08.11.2017 №2429 підтверджується, що за ОСОБА_4, жителем ІНФОРМАЦІЯ_1 була у користуванні земельна ділянка площею 0,16 га, а саме: 0,01 га – під будівлями та спорудами; 0,01 га – інших сільськогосподарських угідь; 0,14 га – рілля (а.с.69)

Згідно з копією паспорту ОСОБА_1 СР №816006, позивач з 28.05.1993 зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.67).

27.11.2017 позивач звернулась до голови Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: вул. Б. Хмельницького, 28, смт. Мізоч, Здолбунівського р-ну., Рівненської обл., оскільки вона протягом більше 40 років фактично користується земельною ділянкою (а.с.6).

Судом також встановлено, що рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області від 05.12.2017 №336 затверджено схему поділу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства між власниками квартир житлових будинків №28 (кв.1,2,3,4) та 28а (кв. 1,2), розташованих по вул. Б. Хмельницького у смт. Мізоч за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення (а.с.49).

Відповідно до пропозицій щодо поділу земельних ділянок в смт. Мізоч по вул. Б. Хмельницького для ведення особистого селянського господарства ділянки №1-6 містяться підписи мешканців: (кв. №2 буд. 28) ОСОБА_5 – згідний на отримання ділянки №5; (кв. 3 буд. 28) ОСОБА_2 – згідна.

13.12.2017 ОСОБА_1В подала уточнення до заяви від 27.11.2017, в якому просила врахувати статус інваліда Великої Вітчизняної війни ІІ гр.; наданий графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.7).

Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області від 20.12.2017 №380 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в масиві вул. ОСОБА_6 за рахунок земель запасу комунальної власності, сільськогосподарського призначення (рілля) тому що вільних земельних ділянок у даному масиві немає (земельні ділянки в даному масиві закріплені за власниками квартир будинків №28 та №28а згідно з рішенням сесії Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області від 05.12.2017 №336 (а.с.56).

Оцінюючи спірні правовідносини суд враховує наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частинами 1 та 2, пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що:

землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами    статті 80 Земельного кодексу України    визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі    ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до вимог ч.3,4    ст.116 ЗК України    безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини 6    статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених    статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абзацу 2 п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” органи виконавчої влади, виконавчі комітети місцевих рад зобов'язані подавати допомогу особам з інвалідністю внаслідок війни у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серія Є №072945 ОСОБА_1 має статус інваліда 2 групи та користується пільгами, встановленими законодавством для ветеранів війни – інвалідів війни (а.с.2).

Таким чином, позивач має першочергове право на одержання користування та набуття у власність земельних ділянок у визначеному законодавством порядку.

Згідно з частиною 7    статті 118 Земельного кодексу України    відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених    статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом "б" частини 1    статті 121 Земельного кодексу України    передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом 1 частини 3    статті 123 Земельного кодексу України    відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як слідує з матеріалів справи, станом на дату прийняття відповідачем спірного рішення від 05.12.2017 №336 про затвердження схеми поділу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства між власниками квартир житлових будинків №28 (кв.1,2,3,4) та 28а (кв. 1,2), розташованих по вул.. Б. Хмельницького у смт. Мізоч за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, в тому числі і за ОСОБА_2 на розгляді Мізоцької селищної ради перебувало клопотання позивача про надання ОСОБА_1, як інваліду війни, дозволу на розроблення (складання) проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в масиві вул. ОСОБА_6 за рахунок земель запасу комунальної власності, сільськогосподарського призначення.

Таким чином, при прийнятті спірного рішення 05.12.2017 №336 в частині затвердження схеми поділу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства стосовно власника квартири житлового будинку №28 за ОСОБА_2 відповідач не врахував усіх обставин, які мали значення для прийняття спірного рішення. Зокрема, проігнорував наявність клопотання позивача, який користується першочерговим правом на одержання земельної ділянки у користування та власність, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.

Разом з тим, суд враховує, що матеріали справи містять докази тривалого проживання позивача у будинку №28, що по вул. Б. Хмельницького, 28, смт. Мізоч, Здолбунівського р-ну, Рівненської області, а також користування земельною ділянкою, розташованою поблизу будинку.

За таких обставин, оскаржене  рішення відповідача від 05.12.2017 №336 в частині затвердження схеми поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до    статті 41 Конституції України    право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем безпідставно обмежено право позивача на одержання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, що на думку суду, є неприпустимим. А враховуючи протиправність прийняття в частині оскарженого рішення від 05.12.2017 №366, мотиви для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем у рішенні від 20.12.2017 №380, не є підставами для такої відмови у розумінні частини сьомої    статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що зміст статей    118,    122 Земельного кодексу України    свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

До того ж, будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відсутні.

Аналогічні висновки щодо застосування норм ст. 118 ЗК України викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (провадження К/9901/3734/17), яка в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню адміністративним судом.

Відповідно до частини 2    статті 77 КАС України    передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в свою чергу не довів правомірність прийнятого рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею не більше 2.0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована поблизу будинку №28 по вул.Б.Хмельницького  в   смт. Мізоч  Здолбунівського району Рівненської області - є протиправними. А тому, вказана вимога підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Мізоцька селищна рада у встановленому чинним законодавством порядку приймає відповідне рішення на власний адміністративний розсуд, тобто має певні дискреційні повноваження.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_7 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_7 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження полягають у виборі одного з юридично допустимих рішень, що кореспондується з конституційним принципом, закріпленим в    статті 19 Конституції України, відповідно до якого, орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений    Конституцією    та законами України.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою дійсно відноситься до повноважень відповідача, тобто є дискреційними повноваженнями.

Водночас, абз. 2 п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"   передбачає, що земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У спірних правовідносинах відповідач   не має права відмовити позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки відсутня підстава для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд.

Відповідно до ч.2    ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.

Суд бере до уваги, що відповідач є органом місцевого самоврядування, відповідно і дискреційні повноваження органів місцевого самоврядування та спосіб їх здійснення повинні полягати виключно в межах принципу законності із застосуванням норм, що мають законну силу під час вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Недотримання цього принципу призводить до негативних наслідків у вигляді руйнування правових підвалин функціонування механізму органів державної влади, як окремих ланок.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1265а15 (яке є обов'язковим для всіх судів в порядку    ст.244-2 КАС України), Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями    ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду України, того, що позивач звернувся до відповідача з приводу надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах норм, встановлених п. “б” ч.1    ст.121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства і отримав відмову, яка судом визнається протиправною, з урахуванням того, що підставами для відмови стали підстави, що вільних земельних ділянок у даному масиві немає, оскільки всі земельні ділянки закріплені за власниками квартир будинків №28 та №28а згідно з рішенням сесії Мізоцької селищної ради №366 від 05.12.2017,  які суд вважає протиправними.  

Суд, виходячи з позовних вимог, обирає належний спосіб захисту порушеного права позивача.

Зазначене узгоджується з передбаченим пунктом 1    статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із “повною юрисдикцією”, тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі “Обермейєр проти Австрії” ; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі “Гранд Стівенс проти Італії”.

Суд вважає за необхідність зобов'язати відповідача надати інваліду Великої вітчизняної війни дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Разом з тим, суд вважає, що при наданні дозволу на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства в масиві по вул. Б. Хмельницького поблизу будинку №28  в  смт.  Мізоч Здолбунівського району Рівненської області за рахунок земель запасу комунальної власності, відповідач визначає орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням розмірів, визначених чинним законодавством (не більше 2.0 га) станом на дату розгляду заяви ОСОБА_1

При цьому, суд зауважує, що оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими, чи абсолютними, та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення, задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є втручанням адміністративного суду в дискрецію суб'єкта владних повноважень, а є гарантуванням дотримання прав і вимог законодавства та способом повного відновлення порушених прав та інтересів позивача, законності та справедливості в цілому, як це дозволено суду, зокрема,    Конституцією України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вирішення питання про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою, також підлягають до задоволення, оскільки в ході судового розгляду встановлено наявність порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин, протиправна відмова в наданні такого дозволу від відповідача, а тому таке порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту в повному обсязі.

Суд присуджує судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями    241 - 246,    250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрована :ІНФОРМАЦІЯ_3, 33023,  паспорт серія СР № 816006, виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області  15.09.2001) до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області (адреса: вул. Тараса Якимчука, буд.12, смт. Мізоч, Здолбунівського району Рівненської області, 35740, ЄДРПОУ 04386545) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №380 чергової сесії Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області сьомого скликання від 20 грудня 2017, яким відмовлено ОСОБА_1, інваліду Великої Вітчизняної війни ІІ гр., в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Мізоцьку селищну раду Здолбунівського району Рівненської області надати ОСОБА_1  (зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_3, 33023, паспорт серія СР № 816006 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області  15.09.2001) інваліду Великої Вітчизняної війни ІІ гр., дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної позивачем ОСОБА_1 на графічному матеріалі бажаного місця розташування земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, визначених чинним законодавством.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень — Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області на користь Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн.80 коп. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

В частині визнання незаконним та скасування рішення №366 від 05 грудня 2017 року, прийняте на позачерговому засіданні Мізоцької селищної ради про затвердження проекту землеустрою — провадження у справі закрити і роз'яснити позивачу що розгляд даного спору слід вирішувати  в  порядку  цивільного  судочинства.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  

Суддя                                                                                  Махаринець Д.Є.