Справа № 496/1561/16-ц

Провадження № 2/496/122/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Буран В.М.,

за участю:

секретаря – Дигуляр А.С.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та звернення стягнення на житловий будинок, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 1520400,00 гривень, що еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США, за офіційним курсом НБУ на момент подачі позовної заяви.

Згідно ухвали Апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року залишено без змін.

Згідно до постанови Верхового суду України від 18 жовтня 2017 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2016 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року в частині вимог про стягнення боргу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначено, що суди не встановили справжньої правової природи укладеного договору та дійшли передчасного висновку про стягнення боргу за договором укладеним сторонами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наприкінці 2007 року відповідач взяв в борг у позивачки грошові кошти в сумі 85000 доларів США. Проте, з огляду на довірливі і дружні відносини між сторонами спору, договору позики між сторонами на тій час укладено не було. Пізніше, відповідачем повернуто частину боргу - 25000 доларів США, а на підтвердження боргових зобов'язань між позивачкою та відповідачем 15.01.2015 року було укладено договір позики у вигляді розписки. На даний час сума боргу зменшилась до 60 000 доларів США, що у еквіваленті на день подачі позову становить 1520400,00 грн. На звернення позивачки про повернення боргу відповідач не реагує, ніяких намагань повернути борг не здійснює, з наведених підстав позивачка звернулась до суду та просить стягнути з відповідача остаточну суму боргу в розмірі 1520400,00 грн.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала у повному обсязі, просила суд його задовольнити.

Представник Відповідача позов не визнав, пояснюючи при цьому, що не вважає правовідносини, що виникли між ним та позивачкою борговим зобов’язанням, посилався на те, що отримані від позивачки грошові кошти були її інвестиційним вкладом у будівництво вказаного будинку, не заперечував проти того, що відповідач дійсно отримав від позивачки грошові кошти у розмірі 85000 доларів США, з яких повернув позивачці кошти у сумі 25000 доларів США.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони випливають з договірних відносин і регулюються правовідносинами, визначеними нормами Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 15.08.2015 року в м. Одесі, ОСОБА_4 була написана розписка, про отримання ним грошових коштів у розмірі 85 000 доларів США на будівництво будинку, факт повернення 25 000 доларів США та підтвердження обов’язку повернути 50 % від коштів, отриманих від продажу будинку та земельної ділянки за умови погодження в майбутньому суттєвих умов купівлі-продажу з ОСОБА_5 (а.с. 8).

ОСОБА_4 згідно до свідоцтва про право власності № 2025 від 15.09.2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20306050, належить житловий будинок загальною площею 192,80 кв. м., який розташований за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, вул.. Щорса, будинок 5-Б. (а.с. 9, 21).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно до вищевказаної розписки встановлено, що позивач передав відповідачу 85000 доларів США, що не оспорюється стороною відповідача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 24.02.2016 р. по справі  № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі  № 6-2789цс16 .

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова ВСУ від 09.11.2016 р. у справі за  № 6-1457цс16 ).

У зв’язку з тим, що згідно до вказаної розписки ОСОБА_4 добровільно вже частково сплачено суму боргу у розмірі 25000 доларів США із 85000 доларів США, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач визнає свій обов’язок по погашенню заборгованості за договором позики та той факт, що на даний час житловий будинок та земельна ділянка не продані підтверджують сумніви в недобросовісності виконання щодо повного погашення заборгованості за договором.

Те, що житловий будинок та земельна ділянка досі не відчужені згідно до розписки, не є підставою для звільнення від виконання умов договору позики, яку частково виконано, або зміни правової природи правочину, так як продаж вказаного майна є тільки одним із способів повернення позичених позивачем коштів.

Як на одну з підстав для відмови в позові, представник відповідача посилався на те, що спірна розписка є інвестиційним договором.

На виконання вказівок які міститься в Постанові ВСУ від 18 жовтня 2017 року, суд надав оцінку розписці, щодо її відповідності законодавству про інвестиційну діяльність.

Однак аналіз ЗУ «Про інвестиційну діяльність», дає суду підстави стверджувати, що зазначена розписка не відповідає за своїм змістом та формою вимогам зазначеного закону до інвестиційного договору.

Намагаючись довести, що розписка є договором інвестування, 27.06.2017 року, ОСОБА_4 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом про тлумачення пра вочину у порядку ст. 213 ЦК України. В позові ОСОБА_4 про тлумачення змісту правочину, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 серпня 2017 року, було відмовлено повністю. Зазначене рішення ОСОБА_4 не оскаржував.

Розглянувши справу, суд дійшов висновку, що позивач не в змозі захистити свої права іншим чином, ніж шляхом стягнення наданих відповідачу коштів.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 довіреність відповідно до якої вона нібито могла здійснити продаж будинку з метою повернення коштів, суд не приймає до уваги, оскільки така можливість з урахуванням обставин не може бути реалізована, оскільки зазначений будинок був побудований та право власності на нього виникло в період шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_6, а тому така угода потребує згоди його дружини, і ця обставина перебуває поза волею позивача. В нотаріальній довіреності на ім’я ОСОБА_3 наявне застереження, що ОСОБА_4 має в паспорті штамп про укладення шлюбу.

Суд звертає увагу, що позивач просить саме стягнути кошти які вона передала відповідачу, а не розраховану суму з можливої вартості майна.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є односторонньою угодою, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Також в даному випадку договір позики укладений між сторонами по справі за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною угодою, з якої дійсно вбачається факт отримання відповідачем в борг грошової суми в розмірі 85000 доларів США, із зобов'язанням повернення позики.

З огляду на викладене порушено право та законний інтерес позивача на повернення йому грошових коштів в повному обсязі.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу № 1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі «Воловік проти України» (п. 67) зазначив, що поняття «власність», яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і ОСОБА_7 проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).

Таким чином, судом було встановлено факт отримання відповідачем грошових коштів, встановлено, що він не виконує та не намагається виконати свого обов’язку по виконанню зобов’язання або поверненню коштів, тому суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 202, 207, 525, 526, 533, 629, 1046, 1047 ЦК України; ст. ст. ст.ст. 81, 141, 263, 265 ЦПК України суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН – НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН – НОМЕР_2, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) борг у розмірі 1520400,00 грн., що еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США, за офіційним курсом НБУ на момент подачі позовної заяви.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя                                                 Буран В.М.

11 червня 2018 року