Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 489/2464/16-ц

провадження № 61-31904св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

Зацікавлені особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради,

представник орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради - Хижняк Тетяна Вікторівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Миколаївської області в складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Самчишиної Н. В. від 10 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою, у якій просила усиновити дитину - ОСОБА_6, 2008 року народження, у зв'язку з чим внести зміни до актового запису про народження дитини, а саме: записати батьками дитини - матір'ю ОСОБА_2, батьком - ОСОБА_1, змінити прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, по-батькові з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, ім'я з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, дату народження з ІНФОРМАЦІЯ_4 на ІНФОРМАЦІЯ_8.

Заява мотивована тим, що мати дитини померла, а батько рішенням суду позбавлений батьківських прав щодо неї, опікуном дитини призначено бабусю. Вказували також на те, що дитина фактично проживає та виховується в їх сім'ї, перебуває під їх опікою та має рівні права з їх рідними дітьми.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2016 року заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усиновлення дитини задоволено. Усиновлено громадянами України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка народилася в м. Миколаєві. Змінено усиновленій ОСОБА_6 (актовий запис про народження № 4215 складений 17 грудня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції) прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, ім'я з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, по-батькові з ОСОБА_6 на ОСОБА_17, дату народження з ІНФОРМАЦІЯ_4 на «ІНФОРМАЦІЯ_8, зазначивши батьками дитини - матір - ОСОБА_2, батьком - ОСОБА_1

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що малолітня дитина позбавлена батьківської опіки та догляду, а тому може бути усиновлена без згоди батька своєю тіткою та її чоловіком, які спроможні піклуватися про неї та здійснювати догляд. Згідно статті 231 СК України вимоги заяви про зміну анкетних даних дитини в актовому записі про її народження суд вважав за можливе змінити, оскільки доводи заявників з цього приводу суд визнав поважними.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про усиновлення дитини. Відновлено актовий запис про народження дитини № 4215, складений 17 грудня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (до усиновлення дитини), в якому прізвище ОСОБА_6, ім'я ОСОБА_6, по-батькові ОСОБА_6, дата народження «ІНФОРМАЦІЯ_4», батьки: мати - ОСОБА_9, батько - ОСОБА_7.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду про позбавлення батька дитини батьківських прав скасоване. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дитину не можна було удочерити без згоди батька, або без доведеності обставин, передбачених ч. 2 ст. 219 СК України, і то, лише за умови, що заявники заявляли вимогу про усиновлення дитини саме з названої підстави

У серпні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права. ОСОБА_7 не виконував своїх батьківських обов'язків, ні в шлюбі з загиблою мітр'ю дівчинки - ОСОБА_9, ні після розірвання шлюбу, ні після загибелі ОСОБА_9

Указані обставини встановлені судом першої інстанції за наслідками повного та всебічного дослідження обставин справи, які перевірені доказами, та оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку. З урахуванням встановлених обставин місцевий суд дійшов правильного висновку, що усиновлення дівчинки може відбутись без згоди її батька, який на час ухвалення судом першої інстанції рішення про усиновлення, був позбавлений батьківських прав відносно дитини. Зазначене відповідає положенням статті 219 СК України.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції цього Закону) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 21 Конвенції про права дитини при усиновленні найкращі інтереси дитини мають враховуватися в першочерговому порядку.

Суд установив, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Миколаєві, її батьками зазначені: ОСОБА_7, ОСОБА_9

Мати дитини, ОСОБА_9, померла ІНФОРМАЦІЯ_9.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року батька дитини ОСОБА_7 позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 257 від 25 березня 2016 року, малолітній ОСОБА_6 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, того ж дня, рішенням № 258 над малолітньою ОСОБА_6 встановлено опіку, призначено опікуном ОСОБА_3

У подальшому рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_6, скасоване рішенням апеляційного суду м. Миколаєва від 01 червня 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову в позові про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно ОСОБА_6.

Заявники є громадянами України, перебувають в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2005 року. ОСОБА_1 згідно довідки про доходи, за період з 01 листопада 2015 року по 30 квітня 2016 року отримав дохід 40 000 грн., середньомісячний дохід при цьому складав - 6 500 грн, має у власності земельну ділянку площею 0,0595 га по АДРЕСА_2, на якій розташований житловий будинок, окрім цього має у власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Заявники проживають в АДРЕСА_2, з ними проживають діти - ОСОБА_10, 2005 року народження, ОСОБА_11, 2012 року народження, та дитина, яку вони мають намір усиновити - ОСОБА_6 2008 року народження. У будинку є умови для проживання дітей.

Згідно довідки Управління УМВС України в Миколаївській області від 21 квітня 2016 року ОСОБА_1 не є засудженим в силу статті 89 КК України, у розшуку не перебуває.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2011 року ОСОБА_1 був засуджений за умисне заподіяння тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді перелому головки лівої малої бердової кістки до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі і звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки.

Постановою того ж суду від 28 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звільнений від відбуття покарання за амністією.

Місцевий суд вважав, що обставини скоєння злочину ОСОБА_1 (сварка між сусідами на грунті особистих усталених неприязних відносин, не в стані алкогольного сп'яніння) не виключає можливість бути йому усиновлюваченм, ураховуючи те, що ніяких інших негативних даних щодо ОСОБА_1 орган опіки та суд не здобув.

За медичними висновками від 14 квітня 2016 року заявники є здоровими, можуть бути усиновлювачами.

Висновки виконкому Миколаївської міської ради та служби у справах дітей Миколаївської міської ради від 15 травня 2016 року, 12 травня 2016 року вказують на доцільність усиновлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 малолітньої ОСОБА_6

З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов висновку про те, що усиновлення заявниками дитини є соціально правильним, їх метою є створення дитині стабільних та гармонійних умов життя, що відповідає власним інтересам дитини мати сім'ю. Перешкод встановлених статтями 211, 212 СК України для здійснення усиновлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судом першої інстанції не встановлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про відмову в позові, зазначив про те, що місцевий суд не врахував, що рішення суду про позбавлення батька дитини батьківських прав скасоване. Дитину не можна було удочерити без згоди батька, або без доведеності обставин, передбачених ч. 2 ст. 219 СК України, і то, лише за умови, що заявники заявляли вимогу про усиновлення дитини саме з названої підстави, таких вимог заявники не пред'являли.

За положеннями статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Так, в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (стаття 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1) невідомі;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) визнані недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (частина друга статті 219 СК України).

Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.

Отже, без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК України у редакції 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Статтею 60 ЦПК України у редакції 2004 року на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Так, апеляційний суд в силу частини першої статті 304 ЦПК України у редакції 2004 року не позбавлений можливості з'ясувати обставини справи, які дають/ чи виключають можливість усиновлення дитини заявниками без згоди батька.

З висновками апеляційного суду про те, що заявники мали обґрунтовувати свою заяву про усиновлення дитини саме з підстав, передбачених частиною другою статті 219 СК України, погодитись неможливо, оскільки заявники звернулись до суду з відповідною заявою про усиновлення дитини, а саме суд зобов'язаний з'ясувати наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб'єктом усиновлення і чи виконано вимоги частини першої, другої та третьої статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 (із подальшими змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Оскільки підставою заяви про усиновлення дитини є фактичні обставини, що наведені в заяві, то не зазначення заявниками конкретної правової норми на обґрунтування заяви не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні заяви.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши рішення про відмову в позові, апеляційний суд зазначених обставин не з'ясував та фактично залишив заяву не вирішеною, не звернувши при цьому уваги на те, що усиновлення покликане служити інтересам дитини.

Оскільки апеляційним судом не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, а також з метою перевірки викладених у касаційній скарзі доводів, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило