Справа №2-1739/08 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2008 року     Тернопільський міськрайонний суд в складі:

головуючої - судді Галіян Л.Є. при секретарях - Бельзецької Н.П., Хлібороб Н.С., Маленької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3

про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири, визнання права

власності на 1/2   частину квартири, визнання недійсним договору дарування квартири та

визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири, визнання права власності на 1/2   частину квартири, визнання недійсним договору дарування квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру. Посилається на те, що у 1999 році на його прохання та за його кошти відповідачка ОСОБА_2 ( мати позивача) придбала квартиру АДРЕСА_1 у М.Тернополі, однак оформила цю квартиру на своє ім"я та у 2000 році подарувала її його колишній дружині - відповідачці ОСОБА_3 Йому про це стало відомо після повернення із заробіток у 2007 році, коли відповідачка ОСОБА_3 розірвала із ним шлюб, про що йому не було відомо. Тому просить визнати частково недійсним договір купівлі - продажу квартири від 15.10.1999 року, перевівши права покупця з ОСОБА_2 на нього, та відповідно визнати недійсним договір дарування від 10.03.2000 року укладений між ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3. Також враховуючи те, що квартира придбана за кошти позивача та набута сторонами за час шлюбу, просить визнати за. ним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2   частину спірної квартири та визнати недійсним реєстраціне посвідчення про право власносіт на спірне майно, видане на ім"я відповідачки ОСОБА_3.

В суді позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 позов підтримали повністю, посилаючись на мотиви, викладені в заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 позов визнала повністю та суду пояснила, що дійсно перед від'їздом на заробітки позивач ОСОБА_1 передав їй кошти за які вона мала придбати для нього квартиру. Однак, враховуючи те, що була відсутня довіреність від нього на придбання житла, нотаріус оформив договір купівлі-продажу на її ім"я. Далі, у 2000 році дану квартиру подарувала дружині позивача, вважаючи, що дана квартира буде власністю їх сім"ї.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник позов не визнали та суду пояснили, що спірна квартира була придбана відповідачкою ОСОБА_2 не за кошти позивача ОСОБА_1, а за її власні кошти та у 2000 році була їй подарована. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. Тому у задоволенні позову просять відмовити.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 з 15.11.1997 року, який було розірвано 06.09.2006 року, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 06.09.2006 року, виданим відділом РАЦС Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 581.

Відповідачка ОСОБА_2 є матір"ю позивача ОСОБА_1

15.10.1999     року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 у м.Тернополі, що стверджується договором купівлі - продажу квартири
від 15.10.1999 року, укладеного між продавцем ОСОБА_6 та покупцем
ОСОБА_2 та посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського
міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий №4283.

10.03.2000     року ОСОБА_2 подарувала вищевказану квартиру ОСОБА_3, що
стверджується договором дарування від 10.03.2000 року, посвідченим приватним
нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий
№687.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як ствердив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник, у жовтні 1999 року перед від"їздом на заробітки за кордон, він залишив своїй матері -відповідачці ОСОБА_2 кошти на придбання для нього та його сім"ї квартири, яку остання мала оформити на його ім"я.

Такі твердження позивача підтвердила в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2, яка пояснила, що спірну квартиру вона придбавала для позивача за кошти, які він їй передав у приміщенні сільської ради. Однак, оформити доручення на придбання квартири було неможливо через відсутність голови сільради, у якого була печатка. Тому, при передачі коштів була написана лише розписка про одержання нею коштів на придбання квартири для позивача ОСОБА_1, але як пізніше ствердив нотаріус, дана розписка не може бути підствою для оформлення договору купівлі -продажу на ім''я ОСОБА_1.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що восени 1999 року, до неї, як до секретаря сільської ради прийшли ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_2 з проханням посвідчити довіреність на ім"я ОСОБА_2 на придбання нею квартири для ОСОБА_1. Однак, дана довіреність посвідчена не була через відсутність печатки сільради. Тому, ОСОБА_1 передав своїй матері кошти, а остання в свою чергу написала розписку, що кошти вона одержала на прибання для нього житла . Передача коштів відбувалася у присутності ще двох свідків у приміщенні сільради.

Аналогічні пояснення суду дали допитані в судоому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Будь-яких доказів суду,  які  б спростовували дані твердження,  відповідачкою

ОСОБА_3 представлено не було. Крім того, відповідачка ОСОБА_3 суду пояснила, що їй не було відомо за які кошти придбавалася спірна квартира.

Відповідно до ч.І ст. 58 ЦК УРСР в редакції 1963 р. (яка діяла на час виникнення правовідносин) недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Судом встановлено, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 без наміру створити для себе юридичні наслідки, тобто без мети стати її власником (придбана 15.10.1999 року, відчужена 10.03.2000 року); була придбана для позивача ОСОБА_1 за його ж кошти.

Отже, суд прийшов до висновку, що договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 у м.Тернополі, укладений 15.10.1999 року є мнимою угодою.

Згідно ст. 60 ЦК УРСР недійсні угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскільки покупцем квартири АДРЕСА_1 у м.Тернополі насправді є ОСОБА_1, так як вона придбана за його кошти та для нього, то вищезазначений спірний договір купівлі-продажу квартири слід визнати частково недійсним в частині, що стосується покупця ОСОБА_2., перевівши з останньої права покупця на позивача ОСОБА_1

При цьому, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності звернення його до суду, оскільки, як стверджує позивач ОСОБА_1 про порушене його право він дізнався на початку 2007 року, коли повернувся із заробіток на Україну та дізнався, що відповідачка ОСОБА_2 розірвала із ним шлюб.

Будь-яких доказів відповідачем ОСОБА_3 про те, що вказаний строк позивачем пропущено без поважних на те причин, суду представлено не було.

Враховуючи те, що покупцем спірної квартири є ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_2 не вправі була розпоряджатися нею, зокрема укладати договір дарування.

Отже, відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР, договір дарування квартири АДРЕСА_1 у м.Тернопол, укладеного 10.03.2000 року мід ОСОБА_2 ( дарувальник) та ОСОБА_3 ( обдарована) слід визнати недійсним.

Згідно ст. 22 КЗпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користуванняі розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Судом встановлено, що спірна квартира була придбана за кошти позивача ОСОБА_1 за час перебування ним у шлюбі із відповідачкою ОСОБА_3, а отже є їх спільною сумісною власністю та їх частки визнаються рівними.

За таких обставин, слід визнати за позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 право власності по 1/2   частині квартири АДРЕСА_1 у М.Тернополі.

Також, слід визнати частково недійсним свідоцтва про право власності на дану квартиру, виданого ТМБТІ 10.03.2000 роук на ім'"я ОСОБА_3.

При  цьому, як ствердила в  судовому  засіданні  відповідачка ОСОБА_3,  та

вбачається із розписки від 18.09.2007 року, даної позивачем ОСОБА_1, кошти у сумі 45000 грн., що еквівалентно 9000 дол. США були передані останньому в рахунок копенсації вартості ремонту та благоустрою у квартирі, а не в рахунок компенсації його частки у спірному житлі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення. Слід визнати недійсними договір купівлі - продажу квартири від 15.10.1999 року та договір дарування квартири від 10.03.2000 року. Також слід визнати право власності по 1/2   частині спіної квартири за позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 та частково недійсним свідоцтва про право власності на це житло, видане на ім"я ОСОБА_3 від 10.03.2000 року, зареєстрованого ТМБТ1.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 48, 58, 60 ЦК УРСР в редакції 1963 рку, ст. 22 КЗпШС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири, визнання права власності на 1/2   частину квартири, визнання недійсним договору дарування квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру- задовольнити частково.

Визнати частково недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 у М.Тернополі, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 15.10.1999 року в частині покупця, перевівши права покуця з ОСОБА_2 на ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 у М.Тернополі, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10.03.2000 року

Визнати право власності по 1/2   частині на квартиру АДРЕСА_1 у М.Тернополі за ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як на майно набуте за час шлюбу.

Визнати частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та реєстраційне посвідчення на квартиру АДРЕСА_1 у М.Тернополі видане на ім"я ОСОБА_3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга повинна бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або безпосередньо у строк встановлений для її подання.