05.05.2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-148/2011р.

05 травня 2011 року Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Крамаренко Т.В.

при секретарі - Антоненко А.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Альфа-Банк» про визнання договорів недійсними.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 24.07.2008р. між ним та ЗАТ «Альфа-банк» було укладено кредитний договір № SMEОО 15929, за умовами якого Банк передав йому кредит в сумі 20 000 дол. США строком на 36 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22%.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором цього ж дня було укладено договори поруки між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кожним окремо.

Посилаючись на те, що договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства, а саме ст. 99 Конституції України, ст. 215, 524, 533, 1054 ЦК України, ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів», ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», просив визнати кредитний договір та договори поруки недійсними.

В судовому засіданні позивач та його представник неодноразово уточнювали позовні вимоги, остаточно уточнивши, просили кредитний договір, укладений між ним та Банком від 24.07.2008р., а також договори поруки визнати - удаваним та застосувати наслідки удаваного правочину, а саме визнати, що кредит був наданий у сумі 85 540грн., в рахунок погашення заборгованості сплачено 49 060,91грн., заборгованість перед Банком складає - 36 479,09грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з помісячним платежем - 607,98грн..

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав заяву та заперечення проти позову, просив розглянути позов без його участі. На попередніх судових засіданнях позов не визнавав.

Треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, надали заяви в яких просили про розгляд справи без їх участі, позов ОСОБА_1 підтримують.

Вислухавши пояснення сторін, представників, дослідивши письмові матеріали справи, суд

дійшов наступного.

24 липня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №SMEОО 15929 (надалі Договір) за умовами якого Банк надав кредит у розмірі 20 000 доларів США строком на 36 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом 22% річних для задоволення неспоживчих потреб шляхом зарахування коштів на рахунок Позичальника. З умовами вказаного договору позивач був ознайомлений та ним підписаний.

З метою забезпечення виконання Договору від 24.07.2008 року між Банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожним окремо було укладено договори поруки № SMEОО 15929/1 та № SMEОО15929/2 від 24.07.2008р., які зобов'язувалися нести солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань ОСОБА_1 перед Банком.

На виконання умов кредитного договору позивачем особисто було заповнено заявку на отримання кредиту в розмірі 20 000 доларів США.

На підставі заяви на відкриття поточного рахунку в ЗАТ «Альфа-Банк» на ім'я ОСОБА_1 24.07.2008р. було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1, з якого цього ж дня ним було отримано кредит у розмірі 20 000 доларів СШВ в еквіваленті - 96 814,грн..

Відповідно до графіку повернення кредиту та сплаті відсотків, що є Додатком №1 до кредитного договору, щомісячний платіж ОСОБА_1 становить 766,00 доларів США до 22 числа кожного місяця.

Як вбачається з наданої відповідачем виписки по особовому рахунку НОМЕР_1 за період з 24.07.2008р. по 24.01.2011р. позивачем кредитні кошти сплачувалися саме в іноземній валюті.

Згідно до ч.1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.25 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під огляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Оскільки позивачем не доведено факту про те, що оформленою угодою приховується інша угода, укладена сторонами, суд вважає, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, як вбачається з п.п.5.1.5.2.5.3 спірного кредитного договору, Позичальник гарантує і запевняє, що перед підписанням належно і у доступній формі ознайомився з усіма умовами Договору, Тарифами кредитора, їх повністю і однаково з Кредитором розуміє, вважає справедливими, адекватними та розумними і заперечень немає. Договір підписаний Позичальником на добровільних засадах, волевиявлення є вільним, не під впливом помилки, тиску, чи тяжких обставин, відповідає його внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Основний закон України не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю - є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов'язується надати

грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а

позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у

національній або іноземній валюті.

При цьому статті 47 , 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено операції з валютними цінностями здійснюються,на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст.5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджено Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року , за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з

готівкою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну

іноземної валюти, які працюють на підставах укладених банками агентських договорів з

юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в

іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення

іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на

міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Отже з урахуванням викладеного, уповноваженні банки на підставі банківської ліцензії та

письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати

операції з надання кредитів в іноземній валюті, а отже й отримання коштів по їх поверненню.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на

використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого

Постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу

платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за

валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій

уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав банківську ліцензію та

письмовий дозвіл на здійснення операції за валютними цінностями).

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій валютними цінностями встановлена п.в.ч.ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують всиновлені законодавством межі. Проте на теперішній час такі терміни та суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Отже, згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «По систему валютного регулювання і валютного контролю» підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

На момент укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» діяла у встановленому порядку отримана Банком ліцензія №61 від 03.12.2001р. та дозвіл Національного Банку України №61-4 від 25.06.2007р. з додатком від 25.05.2007р., відповідно до яких, відповідач має право здійснювати банківські операції щодо надання кредитних коштів в іноземній валюті.

Таким чином, дослідивши усі надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,14,60,62,88,212-226 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: