Справа № 640/13553/14-ц

н/п 2/640/57/18

                                               РІШЕННЯ

                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

Київський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого  судді       Нев'ядомського Д.В.

при секретарі             Гончарові О.В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання квартири об»єктом права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири , -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Харкова із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа : ОСОБА_5 про визнання квартири об»єктом права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, який в подальшому уточнила , та в остаточній редакції просила суд:

-Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9 з 14 вересня 2005 року;

- Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 24.05.2012, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу квартири №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9.

   В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила , що 19.04.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. 12.08.2005 рішенням Київського районного суду міста Харкова у справі по справі №2-5083/09-2005 , шлюб між сторонами розірваний , днем розірвання шлюбу вважається 14.09.2005.

28.02.2003 року ОСОБА_2 була придбана квартира №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9 . Не зважаючи на те, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_2 до того, як між ним та Позивачем було укладено шлюб, і вже була майном ОСОБА_2 на час його укладення, станом та момент розірвання шлюбу вартість Квартири істотно збільшилась у зв’язку із здійсненням значних затрат та вкладень саме Позивачем.

    Матеріальні затрати позивача  на квартиру складаються 135 683 грн. 00 коп. - проведення ремонтних робіт, встановлення гіпсокартону та паркету; 20 000        грн. 00 коп. - придбання гардин та портьєрів;10        545        грн.        00        коп. - придбання шафи-купе;13        568        грн.        00 коп. - придбання п’ятьох дверей;41 127        грн.        17коп. - придбання сантехніки, плитки, ванної та меблів;15 020        грн.        00        коп. - придбання двох кондиціонерів;13 414 грн. 00 коп. - придбання дивану;18 000 грн. 00 коп. - придбання водонагрівачу;1 775 грн. 40 коп. - придбання розеток, рамок тощо;1 080 грн. 00 коп. - придбання фанери. Отже, 270 212 грн. 57 коп. - мінімальна сума матеріальних затрат Позивача. Зазначає, що реальний розмір затрат є очевидно більшим , проте за довгий час частина документів була втрачена та зіпсована.

Відповідно до висновку спеціаліста «Щодо зміни ринкової вартості Квартири та ринкової вартості невід’ємних поліпшень», проведеного ТОВ «Проексперт», м. Харків:

1 ) Ринкова вартість Квартири станом на момент придбання квартири (28.02.2003) становила 178 400,00 грн.

2 ) Ринкова вартість Квартири станом на момент розірвання шлюбу (14.03.2005) становила 703 700,00 грн.

Спеціаліст у згаданому висновку окремо визначив величину, на яку зросла вартість Квартири за вказаний період за рахунок ринкових факторів, яка становить 294 683,00 грн., що еквівалентно 58 353,00 доларів США (сторінка 17 висновку).

Виходячи з вказаних вище даних спеціаліст встановив величину, на яку збільшилась вартість Квартири за рахунок виключно матеріального та трудового вкладу (без врахування росту ринку нерухомості), яка склала 240 200,00 гривень, що еквівалентно 47 556,00 доларів США.

Вказана вище сума становить 134,64% від ринкової вартості Квартири, визначеної станом на дату укладення шлюбу, тобто перевищує вартість самої Квартири на 34,64%. Зазначена сума збільшення вартості Квартири є виключно наслідком матеріального та трудового вкладу в Квартиру, який, беззаперечно, є істотним.

Окрім того, на момент придбання Квартири Відповідачем її вартість складала 8 900 грн. 00 коп. Квартира перебувала у незадовільному стані, про що свідчить, поміж іншого, сам факт проведення капітального ремонту, під час якого було переобладнано та змінено практично все у Квартирі, починаючи зі стін, підлоги і стель та закінчуючи технікою і сантехнікою.

Вартість здійснених Позивачем затрат (які на даний час можливо підтвердити) на Квартиру складає 270 212 грн. 57 коп., що у 30 (тридцять) разів більше, ніж вартість самої квартири на момент її придбання - 8 900 грн.

Вартість продажу Квартири, здійсненого у 2012 році, склала 400 000 грн. 00 коп., що майже у 45 (сорок п’ять) разів більше, ніж вартість її продажу у 2003 році.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги істотний вклад Позивача у Квартиру №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9, як трудовий, так і майновий, Квартира фактично стала предметом спільної сумісної власності з моменту завершення ремонту у 2005 році. Відтак, на думку позивача , квартира має бути визнана об»єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стосовно визнання договору купівлі-продажу квартири від 24.05.2012 недійсним вказує , що 24.05.2012 між ОСОБА_2 та  ОСОБА_3  було укладено договір купівлі-продажуквартири, відповідно до якого останній придбав квартиру №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9.

Враховуючи те, що внаслідок істотного вкладу Позивача у Квартиру на момент продажу вона фактично перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , для здійснення будь-яких дій з таким майном необхідна згода позивачки .

   Укладаючи договір купівлі-продажу квартири №713 від 24.05.2012,  ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а сам договір суперечить положенням ЦК України та СК України, оскільки не зважаючи на те, що Квартира фактично була об’єктом спільної сумісної власності Позивача та ОСОБА_2, згоди Позивача на укладення згаданого договору отримано не було.  10.04.2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір дарування, за яким право власності на відповідну квартиру переходить до останньої.

27.11.2017 року квартиру було відчужено на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.

16.01.2018 року щодо відповідної квартири укладено договір позички житлового приміщення, користувачем є ОСОБА_5, а тому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу , що і стало підставою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

   Представник Позивача  в судове засідання зявився, підтримав уточнену позовну заяву та просив її задовольнити.

   Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання з"явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, надав письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18.10.2013 року по справі №2018/15478/2012 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту , що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири , розподіл спільного майна подружжя відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області Рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.10.2013 року по справі №2018/15478/2012 залишено без змін. Вважає що рішення по справі №2018/15478/2012 ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами , про той самий предмет і з тих самих підстав , провадження у даній справі в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.05.2012 року , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу квартри №26 за адресою : м.Харків , вул. Чайковського буд. 5/7/9 має бути закрите на підставі ч.3 п.1 ст.255 ЦПК України. Окрім того , ОСОБА_3 помер 18.05.2017 року , що також є підставою відповідно до ч.7 п.1 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі . Також зазначала , що квартира №26 за адресою : м.Харків буд.5/7/9 не може бути об"єктом спільної сумісної власності , оскільки квартира була придбана поза шлюбом між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18.10.2013 року по справі №2018/15478/2012 відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім"єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2Р.з 12.08.2005 року 26.11.2008 року, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_7 А.М. надав заперечення , в яких зазначив , що вимога стосовно визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири від 24.05.2012, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу квартири №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9 не стосується предмету розгляду у суді , оскільки існує рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.10.2013 року по справі №2018/15478/2012, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту , що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири , розподіл спільного майна подружжя відмовлено в повному обсязі. Окрім того, позивач взагалі не є стороною угоди купівлі-продажу та права її не були порушені. Також існує рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2005 року яким встановлено , що участь в ремонті, не породжує права власності для осіб, які його здійснюють, у зв"язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші учасники процесу в судове засідання не з»явились , повідомлені своєчасно та належним чином про дату та час судового засідання.

      Суд, заслухавши пояснення позивача, пояснення представників відповідачів, пояснення свідків , дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, відзив, висновки судової будівельно-технічної експертизи , приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

     Судом встановлено, що 19.04.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. 12.08.2005 рішенням Київського районного суду міста Харкова у справі по справі №2-5083/09-2005 , днем розірвання вважається 14.09.2005 року, копія рішення міститься в матеріалах справи.

28.02.2003 року ОСОБА_2 була придбана квартира №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9, що підтверджується копією договора купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрованого реєстрі 1034.

Згідно рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_9 були задоволені та усунуті перешкоди в користуванні, належної ОСОБА_9 на праві власності, квартирою № 26 по вулиці Чайковського 5/7/9 в місті Харкові, виселивши ОСОБА_1 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1/9, було відмовлено , рішення набуло чинності.

Відповідно до копії договору від 24.05.2012 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_3 придбав квартиру № 26 за адресою м.Харків вул. Чайковського буд. 5/7/9.

    Позивач в уточненій позовній заяві вказує, що матеріальні затрати ОСОБА_2 Наталалії Миколаївни  на квартиру складаються 135 683 грн. 00 коп. - проведення ремонтних робіт, встановлення гіпсокартону та паркету; 20 000        грн. 00 коп. - придбання гардин та портьєрів;10        545        грн.        00        коп. - придбання шафи-купе;13        568        грн.00 коп. - придбання п’ятьох дверей;41 127        грн.        17        коп. - придбання сантехніки, плитки, ванної та меблів;15 020        грн.        00        коп. - придбання двох кондиціонерів;13 414 грн. 00 коп. - придбання дивану;18 000 грн. 00 коп. - придбання водонагрівачу;1 775 грн. 40 коп. - придбання розеток, рамок тощо;1 080 грн. 00 коп. - придбання фанери. На загальну суму 270 212 грн. 57 коп.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

   Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

    Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На клопотання позивача ОСОБА_10 Київського районного суду м.Харкова від 11.11.2016 року по справі була призначена судово будівельна-оціночна експертиза.

Згідно висновку судової будівельно-оціночної експертизи № 11581/508 :

1) Ринкова вартість квартири АДРЕСА_2/9 в м. Харкові станом на квітень 2003 року складає 124 984 грн. (Сто двадцять чотири тисячі дев’ятсот вісімдесят чотири гривні).

2)Ринкова вартість квартири АДРЕСА_2/9 в м. Харкові станом на березень 2005 року складає 303 685 грн. (Триста три тисячі шістсот вісімдесят п’ять

гривень).

3)Вартість ремонтно - будівельних робіт, які проведені в квартирі АДРЕСА_3/9 у м. Харкові станом на 19.04.2005 рік з урахуванням вартості робіт та еріалів, згідно зведеного кошторисного розрахунку (приведений в додатку до даного висновку ) складає 245 482 (Двісті сорок п»ять тисяч чотириста вісімдесят дві гривні). В судовому засіданні був допитаний судовий експерт ОСОБА_11 яка пояснила , що Висновок був зроблений на підставі матеріалів цивільної справи , копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4/9 в м.Харкові ,інвентаризаційної справи , додаткових матеріалів які надавала позивач.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» визначено, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що  висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

На клопотання представника позивача в судове засідання викликались свідки ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Судом неодноразово викликались вищезазначені свідки , проте повістки повертались за закінченням терміну зберігання.

В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_15 яка пояснила , що пам»ятає, що у 2003 році стан квартири по вулиці Чайковського буд.5/7/9, був нежитловий , підтверджує, що були проведені ремонтні роботи , вказала, що ремонт робила сестра позивачки та позивачка , бачила квартиру після ремонту , різниця була суттєва. Хто саме давав кошти на проведення ремонтних робіт не знає.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

     Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних звязках. Обовязковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

У силу ч.1 та ч. 2ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

       Відповідно до ч. 1ст. 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

      За правилами ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

          Верховний Суд України у справі № 6-135цс13, зазначив, зокрема, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

         1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

         2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цьогоКодексу.

Згідно з п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку.

За змістом наведених вище норм, правові наслідки як встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст.74 СК пов'язується виключно з набранням законної сили рішення суду, яким такі факти встановлені.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року у справі № 6-44цс11.

Отже, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставіст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12.

     У правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 визначено, що згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно рішення Київського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2013 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім»єю , про визнання недійсним договору купівлі – продажу квартири , розподіл сумісно нажитого майна подружжя відмовлено в повному обсязі. Рішення набуло чинності.

Відповідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості ( статті 77,78 ЦПК) і це є її процесуальним обовязком ( статті 12, 81 ЦПК).

При цьому, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначений висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах в справах № 6-2641цс15 від 16.12.2015 року та № 6 801 цс16 від 07.09.2016 року.

За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 3 ст. 12, ст.ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В матеріалах справи містяться квитанції надані позивачем, проте у більшості з них покупцем не зазначено ОСОБА_1 , а інші особи , або взагалі про покупця відсутні відомості, квитанції, які взагалі не стосуються предмету спору , наприклад квитанції про сплату комунальних послуг, сплата за навчання .Крім того, позивачкою не доведено що саме за її рахунок були придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи.

Отже , на підставі вищевикладеного позовні вимоги щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9 з 14 вересня 2005 року є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 24.05.2012, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу квартири №26 за адресою: м. Харків, вул. Чайковського, буд. 5/7/9 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі субєкти права власності рівні перед законом.

     Стаття 41 Конституції Українигарантує кожному право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання вказаних вимог є підставою для визнання правочину недійсним (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією з сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Отже, вказівка в ч.3 ст.215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Проте , згоди від позивача на укладення договору від 24.05.2012 року потрібно не було , оскільки квартира № 26за адресою : м.Харків вул. Чайковського буд. 5/7/9 не перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, сторонами договору договір купівлі-продажу не оскаржується , між сторонами в момент вчинення правочину були дотримані вимоги чинного законодавстава, а тому цю вимогу суд також вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

     У відповідності до положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

      У зв"язку з чим,  заходи забезпечення позову вжиті згідно ОСОБА_10 від 29.03.2018 року необхідно скасувати.

       Відповідно до вимог ст. 141  ЦПК України у звязку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені ним судові витрати не підлягають йому відшкодуванню.

   Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 141, 158,   244-245  ЦПК України,-

                                                                  в и р і ш и в :  

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа : ОСОБА_5 про визнання квартири об»єктом права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири – відмовити у повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 29 березня 2018 року у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа : ОСОБА_5  про визнання квартири об»єктом права спільної сумісної власності   та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири  у виглядізаборони ОСОБА_4 відчужувати квартиру №26 у будинку №5/7/9 по вулиці Чайковського у місті Харкові.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом  тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду та в порядку ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 19.06.2018 року.

  Суддя                                                        Д.В. Нев'ядомський