Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________________________________________________

                                                                               Справа № 676/6171/16-ц

Провадження № 22-ц/792/880/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді – Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретар – Шевчук Ю.Г.,

з участю представника апелянта,

представника 2 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Хмельницькій області,

ОСОБА_1, представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2018 року, ухвалене суддею Бондарем О.О. у справі за позовом 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної Служби України з надзвичайних ситуацій, 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання права власності за набувальною давністю, за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - Державної служби України з надзвичайних ситуацій до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном,

в с т а н о в и л а :

В грудні 2016 року 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі – 2 пожежно-рятувальний загін) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зі зміненими під час судового розгляду позовним вимогами про усунення перешкод у користуванні приміщеннями №№ 1, 8, 9, 10, 11, 12 в адміністративній будівлі, що знаходиться по вулиці Вірменський ринок, 10, в м. Кам’янці – Подільському Хмельницької області шляхом зобов’язання відповідачів звільнити приміщення та заборони користуватися ними.

На обґрунтування позову зазначив, що спірні приміщення незаконно перебувають у володінні та користуванні відповідачів, які без достатніх на те правових підстав тривалий період проживають у ньому. Власником усієї адміністративно-господарської будівлі, в якій знаходяться спірні приміщення, є держава Україна в особі 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. Відповідачі незаконно зайняли приміщення №№ 1, 8, 9, 10, 11, 12, самовільно переобладнали їх під житло і відмовляються в добровільному порядку їх звільнити. Тим самим порушують їх право, як єдиних власників майна, оскільки вони позбавлені можливості реально здійснювати своє право власності щодо цієї частини майна та виконувати покладені на них функції.

В березні 2017 року Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС), яка була залучена до участі в справі в якості третьої особи подала до суду позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні вищевказаними приміщеннями шляхом їх звільнення відповідачами без надання іншого приміщення та заборони чинити перешкоди 2 пожежно-рятувальному загону у користуванні майном.

Обґрунтовуючи свої вимоги ДСНС навела обставини, аналогічні тим, на які в своїй позовній заяві посилався 2 пожежно-рятувальний загін. Крім того зазначила, що спірне майно не має статусу житлового приміщення і не було надано відповідачем у встановленому законом порядку як житло, тому їх проживання у ньому є незаконним.

В липні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ДСНС, 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 – Подільському з приміщеннями №№ 1, 8, 9, 10, 11, 12 за набувальною давністю в рівних частках.

На обґрунтування вимог зазначили, що вони проживають у спірних приміщеннях на законних підставах з 1971 року, з дозволу відповідача провели ремонтні роботи, своєчасно оплачують вартість комунальних послуг, тому мають право на визнання за ними права власності за набувальною давністю, в порядку ст. 344 ЦК України.

Рішенням Кам’янець – Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.03.2018 року в задоволені позовів було відмовлено.

В апеляційній скарзі ДСНС просила скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні поданого ними позову та ухвалити нове рішення, яким задоволити їх позовні вимоги та позовні вимоги 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення суду залишити без змін.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд порушив норми національного матеріального права, оскільки не правильно встановив фактичні обставини справи, не правильно витлумачив норми міжнародного права, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.

Суд, зокрема, прийшов до помилкового висновку про те, що спірні приміщення є житлом, оскільки вся будівля під №10, розташована по вулиці Площа Вірменський ринок, в м. Кам’янці – Подільському має статус нежитлового приміщення, і входить до складу господарсько-адміністративної будівлі, яка належить на праві власності державі в особі 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. Оскаржуваним рішення суд порушив право єдиного власника спірного майна на вільне володіння, користування та розпорядження цим майном, хоча і визнав незаконність проживання відповідачів у приміщеннях, відмовивши у задоволенні заявлених ними позовних вимогах.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд апеляційної інстанції її задоволити.

Представник 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області апеляційну скаргу визнав.

ОСОБА_1 та представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 в суді заперечили проти апеляційної скарги, підтримали рішення суду першої інстанції.

Заслухавши сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно з’ясував обставини, що мають значення для справи, його рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що в будинку №10, по вулиці Площа Вірменський ринок, в м. Кам’янці – Подільському Хмельницької області розташовано адміністративно-господарську будівлю, власником якої є держава в особі 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14.11.2012 року.

ОСОБА_1 з 1991 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1971 року зареєстровані та постійно проживають у вказаній будівлі в приміщеннях №№ 1, 8, 9, 10, 11, 12, що підтверджується даними місця реєстрації вказаних осіб.

Як вбачається з пояснень сторін в суді першої інстанції вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірне приміщення в 1971 році відбулося з дозволу адміністрації установи, в оперативному управління якої перебувала ця будівля, в зв’язку з тим, що чоловік ОСОБА_3 на той час перебував у трудових відносинах з цією установою.

В подальшому ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дозволу адміністрації установи переобладнали приміщення в житлове, проводили в ньому ремонтні роботи, оплачували комунальні послуги.

На підтвердження вказаних обставин свідчать наявні в справі: витяг з домової книги, в якому мітяться дані щодо реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірному приміщенні; дані інвентаризації Кам’янець – Подільського міського БТІ від 2001 року, в якому спірні приміщенні визначені як житлові, квартира; договір про надання послуг з тепло-водопостачання та приймання стічних вод від 01.10.2002 року, укладений між ОСОБА_1 та підприємством «Кам’янець - Подільськтеплокомуненерго»; типовий договір від 22.06.2002 року на надання послуг зв’язку; договір від 15.11.2013 року про відшкодування витрат балансоутримувача на комунальні послуги, укладений між 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та ОСОБА_2, відповідно до якого балансоутримувач взяв на себе зобов’язання по наданню послуг з централізованого опалення приміщення, а користувачі зобов’язані відшкодувати витрати пропорційно до займаної ними площі, що становить 88,4 кв.м., і складається з двох коридорів, трьох кімнат і кухні. Підтвердженням оплати комунальних послуг слугують квитанції про оплату, які містяться в справі.

Як вбачається з матеріалів справи у відповідачів відсутнє інше житло, на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконкомі Кам’янець – Подільської міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебувають, тому не можуть бути забезпечені іншим житлом за рахунок держави або органів місцевого самоврядування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та ДСНС суд виходив з того, що нормами національного та міжнародного законодавства, рішеннями міжнародних судових інстанцій передбачено захист права фізичної особи на житло і виключні обставини, які можуть бути підставою для позбавлення особи житла.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що позивачі не мають права на отримання спірних приміщень у власність в порядку набувальної давності, оскільки для цього відсутні обов’язкові умови.

Висновки суду є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Частиною 4 статті 311 ЦК України встановлено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Гарантування кожному права на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» визначення поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме – від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем (рішення «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

У справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на ту обставину, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх і триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ в справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995 року).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Незважаючи на ту обставину, що спірні приміщення №№ 1, 8, 9, 10, 11, 12 в будинку №10, по вулиці Площа Вірменський ринок, в м. Кам’янці – Подільському Хмельницької області розташовані в нежитловому приміщенні адміністративно-господарської будівлі, однак враховуючи встановлені обставини в даній справі, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ці приміщення є житлом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому вони постійно проживають тривалий період часу, (ОСОБА_1 з 1991 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1971 року), сплачують комунальні послуги, тому спірні правовідносини, які склалися між сторонами виникли саме з житлових правовідносин.

Доводи апелянта щодо незаконності вселення відповідачів у житло є безпідставними.

Як підтвердили сторони в суді ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були вселені у спірні приміщення в 1971 році, як члени сім’ї ОСОБА_4, на той час працівника пожежної охорони, на балансі якої перебувала будівля. ОСОБА_1 вселився в 1991 році, як член сім’ї ОСОБА_2, її чоловік.

Протягом тривалого часу вони відкрито проживали у спірних приміщеннях, між ними та власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, з дозволу власника було проведено перепланування приміщень і сформовано житлову зону.

Суд обґрунтовано звернув увагу також на ту обставину, що захист права власності держави на спірні приміщення, про що зазначили позивачі – юридичні особи, і на що акцентував свою увагу апелянт в апеляційній скарзі, в даному випадку пов’язано з непропорційним втручанням у право фізичних осіб на житло, тому з урахуванням практики ЄСПЛ (справа Рисовський проти України) пріоритетним в даному випадку є саме захист житлових прав фізичних осіб від неправомірного втручання держави.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що держава в особі 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області не втратили свого права власності на спірне майно, яке так і залишилося в складі адміністративно-господарської будівлі, власником якої є держава. Однак встановивши пріоритет права ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житло, яке розміщене у вищевказаній будівлі, і обмеживши таким чином право власності держави в особі державної установи на відповідну частину майна, яке зайняте під житло фізичними особами, суд тим самим діяв у відповідності з нормами міжнародного права та судовою практикою ЄСПЛ.

Посилання апелянта на помилковість тлумачення судом міжнародно-правових норм та рішень ЄСПЛ є необґрунтованим, оскільки застосовані судом норми регулюють спірні правовідносини, як склалися між сторонами.

Та обставина, що суд відмовив в позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за ними права власності на спірні приміщення в порядку набувальної давності не дає підстав для висновку про незаконність проживання останніх в житлі. Підставою для відмови у вищевказаному позові стала відсутність обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, для набуття особами права власності на майно, а не відсутність правових підстав для проживання в приміщеннях і використання його в якості житла.

       Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18.06.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_5 Доповідач – Гринчук Р.С.

Категорія № 43,44