КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-13929/08 Головуючий у 1-й інстанції: Винокуров К.С.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" грудня 2009 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністра оборони України про скасування рішень та зобов’язання виплатити грошову допомогу, -
В С Т А Н О В И В:
14.08.2007 ОСОБА_2 звернувся із позовом до суду першої інстанції, в якому просив:
- зобов'язати Міністра оборони скасувати з 03.05.07 його рішення, а саме: п. 9 протоколу № 1 від 3 травня 2007 року установчої наради Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що суперечить чинному законодавству України є заперечним правовим актом, недійсним і протиправним рішенням Міністра оборони України;
- зобов'язати Міністра оборони України, як головного розпорядника коштів, прийняти рішення призначити і здійснити виплату на його користь грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення виходячи з суми 3063,86 грн. (48 х 3063,86 = 147065,28 грн.) шляхом її перерахування на мій пенсійний рахунок у ВАТ «Державний ощадний банк України» в Солом'янське відділення 5445, філія 0290, р/с 37394004, ЗКПО 02760548, МФО 320326, рахунок 43059 за підставою настання інвалідності в 2006 році внаслідок виконання обов'язків військової служби;
- стягнути з Міністра оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 36766,32 грн. за незаконні і неправомірні дії щодо несвоєчасних і необгрунтованих відповідей, що спричинили йому моральну шкоду, душевну біль, страждання, що я зазнав у зв'язку з незаконним рішенням при підписанні адміністративних актів (п. 1 телеграми, накази, протоколи), ігноруванні звернень, бездіяльністю при відповіді на мої звернення відповідно до вимог чинного законодавства України та за упущену вигоду в розмірі 10417 гривень;
- судові витрати по справі віднести за рахунок держави.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2008 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанову КМ України від 21.02.2007 № 284, якою затверджено «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», згідно з якими він має право отримати одноразову грошову допомогу.
При цьому, позивач вважає, що Міністром оборони України 14.05.2007 був затверджений протокол комісії від 03.05.2007 № 1, п. 9 якого неправомірно відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, з підстав не розповсюдження на ОСОБА_2 дії ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції Закону України № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».
Крім того, позивачем зверталась увага на недостовірність протоколу з підстав невідповідності його змісту і форми.
Позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний був прийняти відповідне рішення відносно нього щодо здійснення виплати допомоги в розмірі 4-річного грошового забезпечення на підставі спеціальних законодавчих актів, які регулюють підстави відшкодування шкоди, яка заподіяна здоров'ю фізичної особи, зокрема, військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби у запас, проте Міністром оборони України було затверджене протилежне рішення, яке позивач просить визнати протиправним і зобов'язати прийняти рішення щодо виплати йому одноразової грошової допомоги.
Крім цього, позивач заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи це тим, що Міністром оборони України не надавались своєчасні відповіді згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян» на 2 із 5 його звернень.
Позивач просить також стягнути з відповідача розмір упущеної вигоди у вигляді неотриманих нарахувань (дивідендів) при розміщенні 147065,28 грн. на депозитному вкладі у банку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, як і відповідач у своїх запереченнях на позов, посилався на ст. 57 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», відповідно до якого нарахування страхової суми з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачалося виходячи із рівня 85 грн. за 1 % втрати працездатності. При цьому, зазначалося, що оскільки 20 квітня 2006 року, після встановлення позивачу Солом'янською медико-соціальною експертною комісією м. Києва 40 % втрати працездатності, страхову суму позивачу було виплачено в травні 2006 року у розмірі 3400 грн. (із розрахунку 85 грн. х 40), а тому є всі підстави відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними мотивами та висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції не були застосовані вимоги ч. 9 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII якою визначено, що з підстав, передбачених цією статтею, суб'єкти права які одночасно мають право на отримання одноразової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 03.11.2006 № 328-V у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч. 3 ст. 41 Закону України від 04.04.2006 № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», якою встановлено, що у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.
Суд першої інстанції не взяв до уваги факт повернення позивачем отриманої суми 3400 грн., що ще раз підтверджує право на грошову допомогу як таку, що не була отримана позивачем на підставі вищевказаних законів.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на статтю 38-2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ, якою передбачено, що у випадках, коли іншими нормативно-правовими актами передбачені норми, що підвищують рівень соціального захисту інвалідів, застосовуються положення тих нормативно-правових актів, які визначають найбільший рівень соціального захисту інвалідів.
При цьому, як вбачається із ч. 3 ст. 41 Закону України від 04.04.2006 № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», їх положення визначають більший рівень соціального захисту інвалідів, ніж рівень визначений ст. 57 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», відповідно до якого нарахування страхової суми з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачалося виходячи із рівня 85 грн. за 1 % втрати працездатності.
До того ж, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у п. 1 Постанови ВР України № 2012-ХІІ від 20 грудня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Верховна Рада України постановила: статті, в яких відповідні пільги та компенсації визначатимуться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ввести в дію після прийняття Урядом України рішень з цих питань.
Аналогічні вимоги містить ст. 40 Закону № 875-ХІІ, яким визначено, що конкретні умови і порядок надання допомоги та інших соціальних послуг визначаються рішеннями Уряду України з відповідних питань.
В свою чергу, Урядом України був застосований спосіб дії в часі нормативно-правових актів шляхом зворотної дії (ретроактивна форма регулювання суспільних відносин).
Отже, не дивлячись на те, що «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» був затверджений лише 21 лютого 2007 року Постановою Кабінету Міністрів України № 284, однак цей порядок поширений на період з 01.01.06. до 31.12.06 і ставить в залежність лише від юридичних підстав загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності, що сталися у 2006 році. При цьому, позивачу інвалідність вперше була встановлена 17.04.06 до 01.05.07, а повторно – 22.03.07 до 01.05.08 (а. с. 22-23).
Оскільки, позивач в 2007 році також визнаний інвалідом 3 групи до травня 2008 року, то із урахуванням вищезазначених вимог законодавства є правові підстави для виплати обраної ним грошової допомоги відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України від 04.04.2006 № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання вимог ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII була прийнята постанова КМ України від 21.02.2007 № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», пп. 3 п. 2 якої встановлено, що грошова допомога виплачується військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.
До того ж, ст. 16 Закону № 2011-XII та ст. 41 Закону № 3597-IV передбачено, що грошова допомога виплачується з грошового забезпечення за останньою посадою.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 03.11.2006 № 328-V до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 3 постанови КМ України від 21.02.2007 № 284 встановлено, що розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки, передбаченої Указами Президента України від 10 квітня 1996 р. N 925 та від 23 лютого 2002 р. N 173 і постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 р. N 829) за останньою посадою, яку військовослужбовець займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення. При цьому, зазначені положення постанови КМ України від 21.02.2007 № 284 не підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, оскільки суперечать ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 03.11.2006 № 328-V, положення якої мають вищу юридичну силу порівняно із даною постановою КМ України.
При цьому, як вбачається із наявної у матеріалах справи довідки, виданої фінансовим управлінням Генерального штабу ЗС України 29.03.2007 за № 156/680 (а. с. 17), ОСОБА_2 на день звільнення отримував 3063,86 грн. грошового забезпечення, а тому позивач правомірно просив про стягнення грошової допомоги саме в розмірі 147065,28 грн., що дорівнює 48-місячному грошовому забезпеченню за останньою посадою на день звільнення.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що спірний протокол № 1 від 3 травня 2007 року (а. с. 93-96) був складений та затверджений із порушенням вимог наказу Міністра оборони України № 400 від 11.11.1998 «Про затвердження інструкції з діловодства у Збройних Силах України», про які зазначено позивачем у матеріалах справи (а. с. 100-101), то колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Міністра оборони України скасувати п. 9 спірного протоколу № 1 від 3 травня 2007 року та про зобов'язати Міністра оборони України, як головного розпорядника коштів, прийняти рішення призначити і здійснити виплату грошової допомоги на користь позивача.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 21.04.07 до Міністра оборони України (Г-3087 від 28.04.07), на яку відповідь взагалі не надавалась, а на звернення від 31.05.07 до Міністра оборони України позивач отримав неповну відповідь від заступника директора департаменту фінансів, а не від відповідача (а. с. 28, 30, 31, 33).
Зазначене є порушенням вимог ст.ст. 7, 14, 15, 18, 20 Закону України «Про звернення громадян», оскільки заяви інвалідів війни розглядаються першими керівниками державних органів особисто, яким в Міністерстві оборони України є відповідач, при цьому забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
В той же час, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Міністра оборони України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 36766,32 грн. за незаконні і неправомірні дії щодо несвоєчасних і необгрунтованих відповідей, виходячи з наступного.
При задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в разі заподіяння її неправомірними діями суб’єктів владних повноважень, яким є відповідач по справі, необхідно враховувати ступінь його вини, обставини справи, а також те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.
Оскільки матеріалами справи не підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, неможливо встановити, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінюється заподіяна шкода та з чого позивач виходить при встановлені вимоги щодо такого відшкодування саме в розмірі 36766,32 грн.
Крім того, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача розміру упущеної вигоди у вигляді неотриманих нарахувань (дивідендів) при розміщенні 147065,28 грн. на депозитному вкладі у банку є безпідставними, оскільки ним не надано жодного доказу, який би підтверджував правомірність заявленої до стягнення суми саме у такому розмірі, а також доказів того, що він взагалі мав намір щодо здійснення депозитного вкладу у банк.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було доведено правомірності п. 9 протоколу № 1 від 3 травня 2007 року установчої наради Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2008 – задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Міністра оборони України скасувати п. 9 протоколу № 1 від 03 травня 2007 року установчої наради Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Зобов'язати Міністра оборони України прийняти рішення про призначення і здійснення виплати на користь ОСОБА_2 грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення виходячи з суми 3063,86 грн. у загальному розмірі 147065,28 грн. шляхом її перерахування на пенсійний рахунок позивача у ВАТ «Державний ощадний банк України» в Солом'янське відділення 5445, філія 0290, р/с 37394004, ЗКПО 02760548, МФО 320326, рахунок 43059 за підставою настання інвалідності в 2006 році внаслідок виконання обов'язків військової служби.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 09.12.2009.