Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 686/9407/16-ц

провадження № 61-19335св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Розсошанська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, комунальне підприємство «Поділля»,

представник відповідачів - Рохов Олег Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Пастощука М. М., Янчук Т. О., від 08 грудня 2016 року

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, комунального підприємства «Поділля» (далі - КП «Поділля») про визнання незаконним розпорядження сільської ради про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі розпорядження Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 08 січня 2013 року № 3 його прийнято на роботу на посаду директора КП «Поділля». Рішенням другої сесії Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 24 грудня 2015 року № 8 на час проведення перевірки підприємства його відсторонено від займаної посади та зобов'язано надати повну та вичерпну інформацію стосовно діяльності підприємства. 08 лютого 2016 року за результатами проведеної інвентаризації складено протокол про нестачу основних засобів та товаро-матеріальних цінностей КП «Поділля», повідомлено правоохоронні органи про факт їх розтрати.

Розпорядженням Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 01 березня 2016 року № 20 його звільнено з посади директора КП «Поділля» на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства та винні дії, які дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним та безпідставним, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати його звільнення незаконним та скасувати розпорядження Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 01 березня 2016 року № 20; поновити його на роботі на посаді директора КП «Поділля»; стягнути з КП «Поділля» на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 1 744,17 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2016 року до 26 жовтня 2016 року у розмірі 10 272,96 грн; стягнути з Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області на його користь 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Стефанишина С. Л. від 26 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 01 березня 2016 року № 20 про звільнення з посади директора КП «Поділля» та поновлено ОСОБА_1 на зазначеній посаді.

Стягнуто з КП «Поділля» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за січень - лютий 2016 року у розмірі 1 744,17 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2016 року до 26 жовтня 2016 року у розмірі 10 272,96 грн., 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Поділля» допущено до негайного виконання.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено, що посада директора КП «Поділля» пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу, звільнення позивача на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 41 КЗпП України з посади директора КП «Поділля» є незаконним.

Розмір завданої позивачу моральної шкоди визначено з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу КП «Поділля» задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 01 березня 2016 року № 20 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Поділля» за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Урешті позовувідмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області 3 032 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що підставою для винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 стало виявлення нестачі товарно-матеріальних цінностей ввірених позивачу та невиконання ним наказу про проведення інвентаризації, тому посилання відповідача на невиконання ОСОБА_1 наказу про проведення інвентаризації, як на підставу для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України є необґрунтованим. Документи, які б свідчили, що позивач передав всі прийняті ним товарно-матеріальні цінності іншій особі, до суду не надано, тому є підстави для його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, яке здійснено роботодавцем з дотриманням вимог закону.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав правову оцінку повному обсягу позовних вимог, проігноровано та не вирішено питання нарахування і виплати заробітної плати за час фактичного виконання обов'язків директора КП «Поділля», а саме за січень - лютий 2016 року. Також судом не враховано, що не залежно від причин і правомірності звільнення заборгованість із заробітної плати має бути виплачена.

Апеляційний суд помилково вважав, що наявності факту недостачі, що зазначено у неналежним чином підготовлених документах, неуповноваженими на це особами, достатньо для покладення на нього відповідальності, не з'ясувавши при цьому фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення справи, а саме чи були в його діях порушення, чи доведена його вина у цих порушеннях, чи дотримана процедура проведення інвентаризації, не встановлено за який період виникла недостача та які докази підтверджують вказані обставини.

Крім того, судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат, не враховано, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

20 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 08 січня 2013 року № 3 прийнято на посаду директора КП «Поділля».

Рішенням другої сесії Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 24 грудня 2015 року № 8 останнього на час проведення перевірки підприємства засновником відсторонено від займаної посади та зобов'язано надати повну та вичерпну інформацію стосовно діяльності даного підприємства.

У результаті проведеної інвентаризації основних засобів та товаро-матеріальних цінностей КП «Поділля» виявлено нестачу основних засобів та товаро-матеріальних цінностей відповідно до протоколу від 08 лютого 2016 року, повідомлено правоохоронні органи про факт розтрати цінностей та фінансово-господарську діяльність комунального підприємства.

Згідно з розпорядженням Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 01 березня 2016 року № 20 ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Поділля» на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Також установлено, що у зазначеному розпорядженні не наведено ні фактичних, ні юридичних підстав звільнення, у порушення вимог частини другої статті 47 КЗпП України розпорядження не видавалося порушнику трудової дисципліни, у силу вимог статті 149 КЗпП України письмові пояснення не відбирались.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункти 1, 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення, бажано, конкретних трудових обов'язків.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

При цьому відповідачем не доведено, у чому конкретно проявилось грубе порушення, що стало приводом для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16. Така правова позиція є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.

Разом з тим апеляційний суд не врахував, що відповідачем не надано доказів, які вказують, у чому конкретно проявилось грубе порушення, що стало приводом для звільнення позивача, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 1, 2 частини першої статті 41 КЗпП України, не доведено причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим одноразовим порушенням трудових обов'язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення.

Крім того, відповідачем не доведено, що посада директора КП «Поділля» пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до положень частини другої статті 235 КЗпП України - привинесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Урахувавши положення частини другої статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції вірно обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановивши середньоденний заробіток, що відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно з статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Беручи до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, беручи до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства і стягнув на його користь заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Крім того, апеляційний суд незаконно стягнув з ОСОБА_1 на користь Розсошанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області 3 032 грн на відшкодування сплаченого судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 08 грудня 2016 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк