Справа №  2-17

 Р І Ш Е Н Н Я

                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2009 р.                    Жмеринський  міськрайонний суд Вінницької області

                                                  в складі : головуючого судді Шепеля К.А.,

                                                  з участю секретаря Поліц І.А.,                                                  

                                                  позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

                                                  представника позивача ОСОБА_4,

                                                  представника відповідача ОСОБА_5,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 (третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Жмеринського районного нотаріального округу ОСОБА_6) до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, -

                                                             у с т а н о в и в :

позивачі звернулись з даним позовом до суду, в якому просили визнати недійсним заповіт від 22 листопада 2007 р., яким ОСОБА_8 – їх покійний батько, який помер 14 грудня 2007 р. – заповідав свій жилий будинок відповідачці. При цьому посилались на його неадекватну поведінку перед смертю, викликану зловживанням спиртним. Вважають, що під час підписання заповіту він був у такому стані, який позбавляв його можливості віддавати звіт у своїх діях та керувати ними.

    В судовому засіданні повністю підтримали свій позов і просили визнати недійсним заповіт їх покійного батька від 22 листопада 2007 р., складений на користь відповідачки.

    Відповідачка в своїх письмових запереченнях позов не визнала. Вказала, зокрема, що представник позивача ОСОБА_4 розлучилась з ОСОБА_8 в 2000 р. і з серпня 2004 р. проживає з її, ОСОБА_7, бувшим чоловіком. На її думку, позов безпідставний.

    В судовому засіданні відповідачка позов не визнала і пояснила, що померлий був психічно нормальною людиною, тому позов задоволенню не підлягає. Просила відмовити в позові.

    Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – приватний нотаріус –, яка була допитана судом в якості свідка, пояснила, що в момент підписання заповіту ОСОБА_8 був дієздатним, ніяких ознак психічної неврівноваженості у нього не було. Його волевиявлення щодо складання заповіту на користь відповідачки відповідало його дійсним намірам. Якщо б у неї був хоча в найменший сумнів у його дієздатності, вона б ніколи не посвідчила його заповіт.

    Свідок ОСОБА_9 – сусід покійного – пояснив, що ОСОБА_8 перед смертю жив сам приблизно 2 місяці. Він бачив його мутні очі, як той «ходив під себе», лежав і дивився в одну точку.

    Свідок ОСОБА_10 – сусід покійного – пояснив, що знаходився на стаціонарному лікуванні в той час, як там лікувався ОСОБА_8 Знає, що той любив випити. В лікарні ОСОБА_8 казав йому, щоб покидав пити горілку. В психічному плані ОСОБА_8, був нормальним.

    Свідок ОСОБА_11 – сусідка покійного –  пояснила, що бачила ОСОБА_8 24 листопада 2007 р. Він був «страшний і жовтий». Раніше бачила, як ОСОБА_8 гавкав на перехожих, стоячи у вікні, щось шукав, вів себе неадекватно.

    Свідок ОСОБА_12 – сусідка покійного –  пояснила, що також бачила ОСОБА_8, який був «страшний і жовтий». На її думку, він був «невменяемим».

    Свідок ОСОБА_13 – лікар-терапевт – пояснила, що ОСОБА_8 поступив в терапевтичне відділення в жовтні 2007 р.. Його діагноз – цироз печінки змішаного генезу. Тобто, пов'язаний з впливанням на печінку алкоголю, їжі, токсичних речовин, інших негативних факторів – у комплексі. Він був цілком психічно здоровою людиною, при свідомості, в печінкову кому не входив. На обліку у нарколога він не стояв. Медичні препарати, які призначались хворому, ніяким чином не могли вплинути на його дієздатність та психічний стан, а також можливість вільно пересуватись. Якщо б у нього були психічні розлади, вона б це виявила.

    Свідок ОСОБА_14 пояснила, що перед смертю ОСОБА_8 дуже зловживав спиртним. Міг повести себе неврівноважено. Але чи це була психічна неврівноваженість, чи на ґрунті зловживання спиртним, пояснити не може.

    Заслухавши сторони і свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

    22 листопада 2007 р. ОСОБА_8 склав заповіт на користь ОСОБА_7, яким заповідав їй все свої майно. Даний заповіт не був змінений чи відмінений (а.с.50).    

    14 грудня 2007 р. ОСОБА_8 помер (а.с.13). Після його смерті відкрилась спадщина, яка складалась з будинку № 10 по вул. Миру в м. Жмеринка (а.с.14).

    10 червня 2008 р. позивачка ОСОБА_2 звернулась з заявою до нотаріальної контори з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину на обов’язкову частку (а.с.15).

    04 липня 2008 р. позивачі звернулись до суду з даним позовом (а.с.2).

    Підставою недійсності правочину, відповідно до ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  

    Ст.203 ЦК України регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема :

-   зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-   особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-   волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позивачі, висуваючи вимоги про визнання заповіту недійсним, посилаються на ст.225 ЦК України. В даній статті зазначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України).

Суд не вбачає в даному випадку підстав визнання заповіту недійсним відповідно до ст.225 ЦК України, виходячи з наступного.

Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо).                  

Розглядаючи справу, суд неодноразово відкладав її, оголошував перерви в її розгляді, задовольняючи клопотання позивачів про витребування документів, призначення експертизи, допиту свідків. Тим самим сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та здійсненню прав сторін, як того вимагає ст.10 ЦПК України.  

У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», який діяв на момент укладання заповіту ОСОБА_8, його смерті та відкриття спадщини, - роз'яснено,  що  правила  ст.55  ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання  громадянина недієздатним, однак  є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти  значення  своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.). Для визначення наявності такого стану на  момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з  урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи,  так і інших доказів,  що підтверджують чи спростовують  доводи  позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Аналогічне роз’яснення міститься і в п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України  № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зазначено, що правила статті 225 ЦК України  поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний  розлад,  нервове  потрясіння тощо). Для визначення наявності такого  стану на момент укладення правочину   суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну   експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються  з  урахуванням  як  висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. При розгляді   справ  за  позовами  про  визнання  недійсними заповітів  на  підставі статті 225,  частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК  України за клопотанням  хоча  б  однієї  зі  сторін  зобов'язаний  призначити посмертну судово-психіатричну експертизу.   Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Призначена судом посмертна психіатрична експертиза, перед якою ставилось питання чи страждав покійний ОСОБА_8 в момент укладання оспорюваного заповіту на душевне захворювання чи психічний розлад, в тому числі і в наслідок зловживання спиртними напоями, яке впливало на його здатність усвідомлювати свої дії та можливість керувати ними, - відповіді на поставлені судом та позивачами питання не надала, мотивуючи таку неспроможність відсутністю в медичній документації покійного описів його психічного стану та оглядів при житті психіатром (а.с.162-163).

Всі допитані судом свідки викликались за клопотанням позивачів.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_14 – сусіди покійного – які давно його знали, в судовому засіданні не давали показань, які б прямо свідчили про душевну хворобу чи тимчасовий психічний розлад ОСОБА_8 перед його смертю.

Нотаріус ОСОБА_6, що посвідчувала оспорюваний заповіт, та лікуючий лікар покійного ОСОБА_13 категорично заявили, що ОСОБА_8 в момент укладання заповіту не виявляв ніяких ознак психічного розладу чи неврівноваженості.

У суду немає підстав не приймати до уваги дані показання. Тим більш, що лікуючий лікар ОСОБА_13 спілкувалась з хворим на протязі трьох тижнів, коли той знаходився на стаціонарному лікуванні.

У тексті заповіту сказано, що під час його укладання ОСОБА_8 перебував при здоровому розумі та ясній пам’яті, усвідомлював значення своїх дій та діяв добровільно. В заповіті він власноручно написав, що зміст та умови заповіту відповідають його дійсним намірам (а.с.50).

Показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які пояснили про дивну поведінку покійного на протязі всього його життя та перед смертю; а також повідомлень станції «швидкої допомоги» про надання медичної допомоги ОСОБА_8 в лютому та травні 2005 р. в  зв’язку з судомними нападами – явно недостатньо для задоволення позову.

Про неперебування покійного ОСОБА_8 в психічно ненормальному стані також свідчать :

- його звернення до суду, який 20 вересня 2007 р. виніс рішення про визнання за ним права власності на будинок з господарськими будівлями по вул. Миру, 10 в м. Жмеринка (а.с.48). Будинок зареєстрований за ОСОБА_8 в Жмеринському районному структурному підрозділі КП «ВООБТІ» 06 грудня 2007 р. (а.с.49);

- складення довіреності 18 жовтня 2007 р. та скасування її 11 грудня 2007 р. (а.с.51-52);

- довідки з Жмеринської центральної районної лікарні про те, що ОСОБА_8 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував (а.с.159-160).    

    Згідно ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.     Відповідно до ст.1223 цього ж Кодексу право на спадкування мають особи визначені в заповіті.

    В п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. зазначено, що при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України та враховувати, що заповідач, зокрема, має право:

     1) призначити  своїми  спадкоємцями фізичних осіб,  незалежно від наявності в нього з  цими особами сімейних,  родинних відносин, а також інших  учасників  цивільних відносин  (частина  перша статті 1235 ЦК України);

     2) без  зазначення  причин  позбавити  права  на  спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

    Заповіт, згідно ст.1257 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи тільки в тому разі, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

    Суд вважає, що позивачі не представили дані про те, що в момент укладення правочину покійний ОСОБА_8 перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо).

    Ст.10 ЦПК України зазначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування і подання доказів передбачений також ст.60 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст.209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст.215, 225, 1223, 1233, 1234, 1235, 1247, 1248, 1257 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 62, 63 ЦПК України, п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України  № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд

                                                               в и р і ш и в :

в позові ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 (третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Жмеринського районного нотаріального округу ОСОБА_6) до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, - відмовити.      

    Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до апеляційного суду  Вінницької області протягом десяти днів з дня виготовлення його повного тексту –  09 грудня 2009 р. – через Жмеринський міськрайонний суд, після чого рішення набирає законної сили в разі неподання такої заяви.

Апеляційна скарга на рішення подається в такому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або протягом десяти днів без подачі такої заяви. У разі належного подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.    

                           Головуючий        підпис

З оригіналом згідно :

Суддя Жмеринського

міськрайонного суду                                          ОСОБА_15

секретар :