Номер провадження: 22-ц/785/543/18

Номер справи місцевого суду: 522/4133/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2018 року                                                                 м. Одеса

Справа № 522/4133/17

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді – Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря – Томашевської К.В.,

учасники справи:

- позивач – ОСОБА_4,

- відповідач – Одеська міська рада,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Тарасова А.В. 17 серпня 2017 рокуо 17 годині 08 хвилині в м. Одесі, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, про встановлення факту проживання, визнання договору дійсним,

встановив:

У березні 2017 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить: 1) встановити факт її проживання у квартирі  № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3 у період з 28.04.1999 р. по 22.01.2008 р.; 2) визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3, укладений 18.04.1999 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

ОСОБА_4 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 18.04.1999 р. вона уклала з ОСОБА_6 усний договір купівлі-продажу квартири № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов’язалась передати їй вказану квартиру після отримання квартири у власність в порядку приватизації, а позивач зобов’язалась сплатити грошові кошти в розмірі – 4 500 грн., що підтверджується розпискою. Одразу після приватизації квартири, а саме - 28.04.1999 р. ОСОБА_6 передала їй квартиру, надавши правовстановлюючі документи, ключі від квартири та можливість вселитися в неї. Однак, нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу сторони так і не уклали.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.08.2017 р. у задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 18.04.1999 р. ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі – 4 500,00 грн. за продану нею квартиру № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3, що підтверджується копією розписки від 18.04.1999 р.. Однак, право власності на зазначену квартиру ОСОБА_6 набула лише 27.04.1999 р., що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 27.04.1999 року № 0266, виданого органом приватизації державного житлового фонду Приморського району.

Нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було. 23.11.1999 р. ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЖД №197949, виданого 25.11.1999 р..

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2000 р. встановлено факт вчинення договору купівлі-продажу квартири № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, з визнанням за ОСОБА_4 права власності на зазначену квартиру.

В подальшому за договором дарування позивачка подарувала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прийняли в дар у рівних частинах кожний квартиру № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 22.01.2008 р. та зареєстровано в реєстрі за № 147.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2008 р. за заявою першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах недієздатної ОСОБА_9, яка є дочкою померлої 23.11.1999 р. ОСОБА_6, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2000 р. скасовано. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2009 р. заяву ОСОБА_4, заінтересована особа – ОСОБА_9 в інтересах законного представника ОСОБА_10, про встановлення факту виникнення майнових прав залишено без розгляду.

Встановлено, що питання щодо визнання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу квартири від 18.04.1999 р. дійсним вже розглядалось судом. Апеляційний суд Одеської області у рішенні від 17.06.2014 р., відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання угоди дійсною, виходив з того, що ОСОБА_6 була наймачем квартири № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. № 3, яка їй не належала на праві власності, тому вона не мала право продавати вказане майне.

Оскільки факт відсутності правових підстав для визнання зазначеного вище договору купівлі-продажу дійсним встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд, керуючись положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не вбачає підстав для повторного вирішення питання щодо його дійсності.

Встановлено, що квартира № 14 за адресою - м. Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, буд. 3 22.01.2008 року подарована позивачкою ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час розгляду справи зазначена квартира зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11

Оскільки позивач не є власницею квартири на час розгляду справи та за власною волею здійснила її відчуження, і визнання вищезазначеного факту не передує виникненню, зміні або припиненню будь-яких прав чи обов’язків, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. Відсутні будь-які ознаки порушення прав та інтересів позивачки як власника, у зв’язку з чим відсутні підстави для судового захисту (а. с. 65 – 67).

    ОСОБА_4 вапеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_4вказує на те, що суд безпідставно врахував преюдицію рішення апеляційного суду Одеської області від 17.06.2014 р., оскільки у цій справі її позовні вимоги були залишені без розгляду. Вона є відчужувачем квартири і зацікавлена у тому, щоб у покупця не було претензій до неї. Встановивши факт проживання у спірній квартирі, суд повинен був задовольнити вимоги про встановлення цього факту. Законодавством не заборонено укладання договору купівлі-продажу майна, яке стане власністю у майбутньому.

Сторони та третя особа у судове засідання не з’явилися. Сторони про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Письмового відзиву, заяв та клопотань не надали. Від третьої особи судові повістки двічі повернулися з приміткою пошти – «За закінченням строку зберігання».

Частиною 2 ст. 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

    Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у вирішені спору, розміщення інформації щодо судових засідань на офіційному сайті апеляційного суду, недобросовісне виконання третьою особою своїх обов’язків з отримання судових повісток, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших її учасників.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 47 ЦК УРСР) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

Між сторонами по справі склалися правовідносини щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно із ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР (1963 р.), чинного на час складення розписки від 18.04.1999 р., якщо одна і сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною, в цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Оскільки беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4 на час розгляду справи не є власницею квартири, за власною волею здійснила її відчуження, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність будь-яких порушень прав та інтересів позивачки як власника, відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апелянта про те, що законодавством не заборонено укладання договору купівлі-продажу майна, яке стане власністю у майбутньому, безпідставне врахування судом преюдиції рішення апеляційного суду Одеської області від 17.06.2014 р., її зацікавленість у тому, щоб у покупця не було претензій до неї, встановивши факт проживання у спірній квартирі, суд повинен був задовольнити вимоги про встановлення цього факту, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з встановлених по справі обставин, про те, що позивачка не є власником спірної квартири.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_4є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_4,а також для прийняття доводів апеляційної скарги останньої у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4– залишити без задоволення.

    Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

ОСОБА_3