Окрема думка

суддів Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В. та Мартєва С. Ю.

справа № 501/6263/13-ц (провадження № 61-655зпв18)

06 червня 2018 року

м. Київ

1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень), а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - статті 1212 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

2. В цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 69 124,19 доларів США з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, оскільки позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про набуття або збереження ОСОБА_7 майна (указаних вище грошових коштів) без достатньої правової підстави.

3. Відмовляючи у задоволенні заяви Верховний Суд виходив з відсутності неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права в цій справі та наданих заявником для порівняння судових рішеннях.

4. Водночас в висновками Верховного Суду не можна погодитися з огляду на таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

5. У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з позовними вимогами такого змісту (з урахуванням уточнень):

5.1. стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі, що є еквівалентним 69 124,19 доларам США на момент здійснення платежу;

5.2. стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів у розмірі, що є еквівалентним 40 923,00 доларам США на момент здійснення платежу;

5.3. стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі, що є еквівалентним 3 079,34 доларам США на момент здійснення платежу, як три відсотки за користування безпідставно набутими коштами;

5.4. стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі, що є еквівалентним 1 823,03 доларам США на момент здійснення платежу, як три відсотки за користування безпідставно набутими коштами.

6. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 31 серпня 2002 року по 10 лютого 2012 року. Під час шлюбу відповідачі неодноразово брали у кредит гроші в різних банківських установах на споживчі цілі та сімейні витрати. 14 вересня 2006 року між Публічним акціонерним товариством «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК») та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 1863-08 на суму 105 000,00 доларів США. з цільовим призначенням кредиту - придбання нерухомості - квартири за адресою: місто Одеса, вулиця Базарна, 5. В цей же день, між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 1863/1-08ПОУ Н на суму 2 026,23 грн для розрахунків зі страховою компанією. Для забезпечення виконання умов вищезазначених договорів, позивач разом зі своєю дружиною - ОСОБА_9 передали в іпотеку АТ «УКРСИББАНК» свою квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

7. Згодом ОСОБА_7 повідомив позивача та його дружину про те, що АТ «УКРСИББАНК» вимагає терміново погасити заборгованість, яку власними силами та засобами відповідач здійснити не в змозі. Для того, щоб не допустити звернення стягнення на його майно в рахунок погашення заборгованості, що виникла у відповідачів перед банком, а також на прохання ОСОБА_7, він та його дружина передали у борг грошові кошти у розмірі 69 124,19 доларів США для погашення кредиту, але ОСОБА_7 заперечує проти того, що ним грошові кошти бралися у борг, однак сам факт отримання вказаних грошових коштів відповідачами не заперечується, тому вважає, що дані кошти відповідачі набули без достатньої правової підстави.

8. Позивач зазначав, що 16 жовтня 2015 року Апеляційним судом Одеської області ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання майна спільною власністю подружжя та його поділ, за позовом ОСОБА_10 до ФОП ОСОБА_8 про визнання права власності. Вказаним рішенням встановлено, що грошові кошти за кредитним договором від 14 вересня 2006 року № 1863-08ПОУ Н у розмірі 105 000,00 доларів США, отримані для придбання квартири по вулиці Базарна, 5 у місті Одеса, були витрачені за їх цільовим призначенням. Також позивач вказував на те, що ОСОБА_7 взяв в АТ «УКРСИББАНК» в кредит грошові кошти у розмірі 90 000,00 доларів США за договором про надання споживчого кредиту від 16 листопада 2007 року. В забезпечення цього договору був укладений договір поруки від 16 листопада 2007 року між ОСОБА_8 та АТ «УКРСИББАНК» та іпотечний договір від 16 листопада 2007 року між ОСОБА_8 та АТ «УКРСИББАНК», за яким вона передала в іпотеку свою квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Виконання зобов'язань за цим договором здійснювалося нерегулярно, в зв'язку з чим для погашення вказаного кредиту ОСОБА_8 продала 21 січня 2011 року отриману в спадщину квартиру, та внесла отримані кошти від реалізації на погашення заборгованості.

9. Згодом, ОСОБА_7 звернувся до позивача з проханням надати у борг ще певну суму грошей. 15 січня 2012 року при свідках позивачем було передано відповідачам 40 923,00 доларів США, на що ОСОБА_8 видала письмову розписку, оскільки ОСОБА_7 видати розписку відмовився.

10. Позивач зазначав, що отримані грошові кошти відповідачі йому не повернули.

11. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року позов був задоволений (в рамках уточнених первісних вимог). Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2014 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року змінено: із мотивувальної частини рішення виключено посилання на статтю 1212 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин (далі - ЦК України), як на підставу задоволення позовних вимог, в резолютивній частині слова «стягнути солідарно» замінені словами «стягнути в рівних частках» та слова «безпідставно отриманні» замінені словами «отримані в борг». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 13 травня 2015 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2014 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

13. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що досліджена судом розписка від 08 грудня 2011 року про отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 69 124,19 доларів США не є договором позики і не містить обов'язку відповідача повернути позивачу отримані кошти.

14. Розписка від 15 лютого 2012 року, за якою ОСОБА_8 отримала від позивача грошові кошти в сумі 40 923,00 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору від 16 листопада 2007 року № 11253510000, була видана після розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 10 лютого 2012 року. Отже, ці гроші не є такими, що використані в інтересах сім'ї та є спільним боргом подружжя.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

15. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, в задоволенні позову відмовлено.

16. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. Грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику, а лише як предмет домовленості між позивачем та ОСОБА_7 на погашення кредитної заборгованості останнього. Отже, позивачем не було доведено, що грошові кошти у розмірі 69 124,19 доларів США були отримані ОСОБА_7 без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому відповідач не зобов'язаний повернути потерпілому це майно. Відповідно слід вважати недоведеним, що отримані ОСОБА_7 дані грошові кошти використані в інтересах сім'ї, оскільки були використані на погашення кредиту.

17. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач змінив предмет позову, та відмовляючи у задоволенні вимог позивача, посилався на інший предмет позову (стягнення за договором позики). Тому, в зазначеній частині судове рішення слід змінити та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 з підстав недоведеності набуття або збереження ОСОБА_7 майна без достатньої правової підстави.

18. Розписка від 15 лютого 2012 року не містить умови отримання позичальником певної грошової суми саме в борг із зобов'язанням її повернення, та дати отримання коштів, тому дана розписка не є договором позики у розумінні норм закону. 10 лютого 2012 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був розірваний за рішенням суду, тобто, даної сім'ї в розумінні положень Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин (далі - СК України) на 15 лютого 2012 року вже не існувало. Отже, посилання позивача про отримання ОСОБА_8 коштів і їх використання в інтересах сім'ї не підтверджується доказами і ґрунтується на припущеннях.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

19. Ухвалою ВССУ від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 грудня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року залишено без змін.

20. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд ухвалив своє рішення без порушення норм процесуального права та неправильного застосування норми матеріального права.

21. Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи позивача та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні його позовних вимог, оскільки позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про набуття або збереження ОСОБА_7 майна (відповідних грошових коштів) без достатньої правової підстави.

22. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за розпискою від 15 лютого 2012 року, яка у розумінні статей 1046, 1047 ЦК України не є договором позики, оскільки не містить обов'язку ОСОБА_8 повернути ОСОБА_6 отримані кошти. Висновок судів у цій частині ґрунтується на вимогах закону та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

23. У січні 2017 року ОСОБА_11, який представляє ОСОБА_6, подав до Верховного Суду України (далі - ВСУ) заяву про перегляд ухвали ВССУ від 12 жовтня 2016 року, вважаючи, що суд касаційної інстанції неоднакового застосував одну й ту саму норму матеріального права - статтю 1212 ЦК України. Це спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах - пункт 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV в редакції, що діяла до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття відповідних судових рішень судами першої інстанції, апеляційної інстанції, ВССУ та ВСУ, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦПК України 2004).

24. У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_6 просить:

24.1. Скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року, ухвалу ВССУ від 12 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі;

АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА

(1) Доводи щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

25. Вимога позивача про стягнення з відповідачів безпідставно набутих коштів, переданих ОСОБА_7 за розпискою від 08 грудня 2011 року, та пов'язаних з цим 3 % річних, ґрунтуються на статті 1212 ЦК України. Позивач вважає, що стаття 1212 ЦК України як матеріальна норма права неоднаково застосовується судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, що спричинило ухвалення різних за змістом:

- ухвали ВССУ від 27 травня 2015 року № 6-46121св14;

- рішення ВССУ від 27 квітня 2016 року у справі № 183/7196/14;

- ухвали ВССУ від 12 жовтня 2016 року, щодо якої позивачем подана заява про її перегляд.

26. Ухвала ВССУ від 27 травня 2015 року у справі № 6-46121св14 за наявності факту передачі грошей з оформленням розписки, яка однозначно не встановлює достатню правову підставу для отримання таких грошей, передбачає для застосування статті 1212 ЦК України необхідність встановлення судом наявності або відсутності такої правової підстави.

27. Рішення ВССУ від 27 квітня 2016 року у справі № 183/7196/14 за наявності факту передачі грошей з оформленням розписки, яка однозначно не встановлює достатню правову підставу для отримання таких грошей, передбачає, що застосування статті 1212 ЦК України виключається лише за умови доведення отримувачем грошей достатніх правових підстав утримання у себе грошових коштів.

28. Ухвала ВССУ від 12 жовтня 2016 року за наявності факту передачі грошей з оформленням розписки, яка однозначно не встановлює достатню правову підставу для отримання таких грошей, передбачає для застосування статті 1212 ЦК України необхідність доведення особою, яка передала гроші, безпідставність набуття або збереження цих грошей особою, яка отримала гроші.

(2) Інші доводи заявника

29. В заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції з підстав пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 позивач стверджує, що суди всіх інстанцій при вирішенні питання щодо відмови у задоволенні його позовних вимог, які пов'язані з розпискою від 15 лютого 2012 року, виданої ОСОБА_8 в зв'язку з отриманням нею 40 923,00 доларів США від позивача, неправильно застосували норми матеріального права - статтю 65, статтю 104, частину другу статті 114 СК України, статтю 31 ЦПК України 2004.

30. Позивач вважає, що гроші, які ОСОБА_8 отримала за вищевказаною розпискою від 15 лютого 2012 року, вона отримала формально перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7 (оскільки на той момент рішення суду про розірвання шлюбу не набрало законної сили), тому вони отримані в інтересах сім'ї, а ОСОБА_7 має зобов'язання щодо повернення їх частини.

(3) Зміст наукового висновку

31. Підготовлений членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України відповідно до пункту 3 частини другої статті 360-1 ЦПК України 2004 науковий висновок зводиться до встановлення відсутності у даній справі неоднакового застосування відповідних норм права, оскільки між сторонами виникли правовідносини, що мають ознаки договору дарування.

ПОЗИЦІЯ СУДДІВ

(1) Оцінка аргументів заявника і висновків суду касаційної інстанцій

32. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

33. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті розкритих вище підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.

34. Неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є однією з виключних підстав для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

35. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

36. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за різними ознаками (частина перша та друга статті 24 Конституції України).

37. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).

38. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

39. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004).

40. Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

41. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

42. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

43. Системний аналіз положень пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

44. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

45. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

46. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

47. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

48. Зазначені висновки про застосування норм статті 1212 ЦК України висловлені Верховним Судом України у постанові № 6-2978цс15 від 23 березня 2016 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України 2004 були обов'язковими для судів.

49. Факт отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 за розпискою від 08 грудня 2011 року, яка не визнана договором позики, 69 124,19 доларів США встановлений судовими рішеннями у справі. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_7 зміг переконати суди про відсутність між ним та позивачем договору позики у вигляді розписки від 08 грудня 2011 року, як правової підстави для отримання відповідних грошових коштів.

50. Судами не встановлено, що між сторонами під час та після написання ОСОБА_7 розписки від 08 грудня 2011 року виникли будь-які договірні правовідносини на її підставі. Лише спростовано факт укладання договору позики шляхом видачі даної розписки. Попри зазначену у ній мету надання грошових коштів дана розписка не містить однозначного визначення правових підстав для такої передачі. Не встановлено, в забезпечення породження яких цивільних прав та обов'язків у майбутньому між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 існує ця розписка. У своїй заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_6 вказує, що він не розуміє які цивільні права та обов'язки у майбутньому між ОСОБА_7 та ним породжуються цією розпискою, заперечує мету забезпечення цією розпискою для себе породження будь-яких прав та обов'язків перед ОСОБА_7

51. Судді не погоджується з вищезгаданим науковим висновком, оскільки судами не встановлено правовідносин дарування, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи виключають наявність правовідносин дарування, оскільки відсутнє волевиявлення позивача у встановленій законом формі саме на укладення договору дарування, без чого не можна вважати договір дарування укладеним в контексті частини третьої статті 203 та частини п'ятої статті 719 ЦК України.

52. В цьому випадку, якщо позивач не визнає (заперечує проти) наявності правової підстави набуття коштів відповідачем або збереження їх у відповідача, але факт передачі коштів відповідачу встановлено, то наявність правової підстави для передачі таких коштів чи для їх збереження у себе необхідно доводити відповідачу, який заперечує відсутність правової підстави для отримання даних грошових коштів. Саме такий підхід забезпечує дотримання принципів рівності та змагальності сторін судового процесу.

53. В логіці спростування та доведення є двома видами аргументації, які мають протилежне призначення. Відсутність певних обставин (правових підстав) можна спростувати лише доведенням наявності цих обставин (правових підстав). За вимогами про повернення безпідставно набутого майна суд повинен перевірити (1) наявність у відповідача майна позивача та (2) наявність правової підстави для володіння відповідачем таким майном. Таким чином, з одного боку, позивач повинен доводити наявність такого майна у відповідача, а відповідач - спростувати, з іншого боку, відповідач повинен доводити наявність правової підстави, а позивач - її спростовувати. За наявності встановленого факту набуття ОСОБА_7 відповідних грошових коштів позивача та за умови заперечення відповідачем щодо безпідставності такого набуття - достатня правова підстава має бути доведена шляхом спростування такої безпідставності.

54. Приймаюче своє рішення та змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції фактично виходив з того, що позивач не довів, що грошові кошти у розмірі 69 124,19 доларів США були отримані ОСОБА_7 без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), в зв'язку з чим він зобов'язаний повернути позивачу це майно, та не спростував існування достатніх правових підстав для набуття відповідного майна (грошей) ОСОБА_7 При цьому суд не встановив якою була реальна та переконлива природа таких достатніх правових підстав

55. На відміну від висновків про можливість застосування статті 1212 ЦК України в ухвалі ВССУ від 27 травня 2015 року у справі № 6-46121св14 та рішенні ВССУ від 27 квітня 2016 року у справі № 183/7196/14, з правильністю яких судді погоджується, - у цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду та вважав можливим застосування статті 1212 ЦК України лише за умови доведення позивачем недостатності або відсутності правових підстав для набуття або зберігання відповідного майна (грошей) відповідачем. Також вбачається, що за висновком судів факт існування розписки без встановлення того, які правові підстави вона створює для отримання та/чи збереження грошей, розглядається як такий, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України.

56. За такого застосування судом касаційної інстанції статті 1212 ЦК України як норми матеріального права створюється дисбаланс у системі диспозитивності цивільного судочинства, передбаченої статтею 13 ЦПК України 2004, порушуються приписи вищезгаданих статті 24 Конституції України та частини третьої статті 10 ЦПК України.

57. Якщо суд встановлює, що розписка не підтверджує факт певного правочину як правової підстави для передачі за такою розпискою грошей, то він має встановити, який правочин така розписка підтверджує, в чому конкретно полягає достатність правових підстав для набуття відповідного майна (грошей). Існування розписки як доказу певних абстрактних правових підстав недостатньо, бо це призводить до прийняття рішень на підставі припущень. Особі, яка передала гроші за такою розпискою, першочергово потрібно довести належним чином факт набуття грошей або їх збереження особою, яка їх отримала, та заперечити наявність достатньої правової підстави для такого набуття. Особа, яка отримала гроші, за наявності сумнівів у існуванні правових підстав для такого набуття або збереження грошей, їх достатності, має доводити наявність та достатність таких правових підстав.

58. Враховуючи вищевказане та матеріали справи, суди не встановили реальну достатню правову підставу для отримання ОСОБА_7 відповідних грошових коштів. Приймаючи рішення вони порушили вимоги частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 та у помилковий спосіб застосували статтю 1212 ЦК України.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень

59. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (частина друга статті 1214 ЦК України).

60. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

61. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити крім суми боргу три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

62. З матеріалів справи слідує, що позивач заявив вимогу про відшкодування 3 079,34 доларів США як 3% річних від 69 124,19 доларів США за 542 дні (69 124,19 доларів США х (3%/100%/365 днів х 542 днів) = 3 079,34 доларів США). Згідно матеріалів справи, попри інші заперечення, відповідачі не оспорювали цей строк.

63. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

64. Солідарний обов'язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (частина перша статті 541 ЦК України).

65. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 60 СК України). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

66. Матеріалами справи підтверджується, що жодна зі сторін спору не оспорює факту отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі, що є еквівалентним 69 124,19 доларам США, в інтересах своєї сім'ї та використання їх на потреби цієї сім'ї, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_8

67. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

68. Відповідно до висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-2830цс16, чоловік та дружина відповідають як солідарні боржники за зобов'язання подружжя про повернення грошових коштів використаних в інтересах сім'ї.

69. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів заявника суддя дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали ВССУ від 12 жовтня 2016 року.

(2) Висновок щодо застосування норм права

70. У постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована (частина п'ята статті 360-4 ЦПК України 2004).

71. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно на підставі статті 1212 ЦК України, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

72. Якщо суд не може встановити реальні та достатні правові підстави для набуття або збереження особою майна (грошей), посилання на недоведеність потерпілим відсутності або недостатності правових підстав такої передачі або збереження отриманого майна іншою особою не може служити підставою для відмови у позові.

73. Потерпілому першочергово потрібно довести належним чином факт набуття або збереження майна особою, яка його отримала, та заперечити наявність достатніх правової підстави для такого набуття. Особа, яка отримала майно, за наявності сумнівів у існуванні правових підстав для такого набуття або збереження, їх достатності, має доводити наявність та достатність таких правових підстав.

Враховуючи викладене заява ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року підлягала частковому задоволенню, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року в частині залишення без змін рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року щодо позовних вимог ОСОБА_6про стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 безпідставно набутих грошових - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В.Пророк