справа № 631/1954/16-ц

провадження № 2/631/262/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2017 року

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

при секретарі Євсюковій О. В.

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу ОСОБА_1 Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди», -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області із позовом до ОСОБА_3 "Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди", на обґрунтування якого зазначив, що 24.08.2015 року о 17 годині 25 хвилин ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «ПОРШ-КАЄН», державний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Пушкіна в селищі міського типу ОСОБА_1, не впевнившись в безпеці руху, скоїв наїзд на нього та на належний йому автомобіль «ШЕВРОЛЕ КРУЗ», державний номер НОМЕР_2, в результаті чого він отримав тілесні пошкодження, а автомобілю завдані значні механічні ушкодження. Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 17.05.2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та звільнено від відповідальності внаслідок закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності згідно із статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Величина матеріальних збитків становить 19445,00 гривень. Вартість проведення досліджень становить 400,00 гривень, а витрати на правову допомогу складають 1500,00 гривень. Внаслідок ДТП йому також заподіяно і моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень, а також ушкодженням власності - автомобіля, та неможливості протягом тривалого часу користуватися ним за його призначенням, порушенням його нормальних життєвих зв'язків, певним ударом його престижу. Він був змушений неодноразово відвідувати авторинок та магазин у пошуку необхідних для ремонту запчастин, і внаслідок відсутності таких, замовляти їх. Розмір відшкодування моральної шкоди визначив у 10000 гривень. Просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь 19445,00 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди; 10000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди; 1500 гривень - витрати на правову допомогу та судові витрати в сумі 194,45 гривень.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав суду заяву, зареєстровану за вхідним № 2409/17-вх від 25.09.2017 року, з проханням справу розглянути за його відсутності з урахуванням того, що позовні вимоги він підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 неодноразово у судове засідання не з'являвся, про місце та час розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не надавав, про причини своєї неявки суд не повідомляв.

Відповідно до частини 1 статті 224 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував позивач.

Відповідно до частини 2 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача свідчить його заява, що міститься в матеріалах справи.

Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази, - суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до постанови Нововодолазького районного суду Харківської області від 17.05.2016 року, адміністративний матеріал відносно громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення /а. с. 9/.

Згідно рахунку - фактури № 01/08 від 25 серпня 2015 року, наданого ФОП «ОСОБА_4.», вартість ремонтних робіт автомобіля «Шевроле Круз», державний номер НОМЕР_2, складає 19445,00 гривень /а. с. 20/.

Як убачається з акту здачі-приймання виконаних робіт від 08.09.2015 року, складеного та підписаного СПДФО ОСОБА_4 та ОСОБА_2, по автомобілю НОМЕР_3, були виконані роботи на загальну суму 19440,00 гривень /а. с. 11/.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що за своїм правовим характером вони є деліктними, тобто такими, що виникли внаслідок заподіяння шкоди.

При цьому, правове регулювання спірних правовідносин здійснюється перш за все нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року.

Згідно до положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У свою чергу, пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової /матеріальної/ та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

З огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права /реальні збитки/.

Частиною 3 наведеної вище норми права передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до положень частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як наголошено положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно до положень частини 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При цьому, як убачається з роз'яснень, що містяться у абзаці першому пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб /частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України/.

У свою чергу, з роз'яснень, наданих Верховним Судом України у пункті 4 своєї постанови Пленуму № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" убачається, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь - яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.

Відповідно до положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно до роз'яснень Верховного Суду України, наданих у пункті 4 своєї постанови Пленуму № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав /договору оренди, довіреності тощо/.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що транспортний засіб марки «ПОРШ-КАЄН», державний номер НОМЕР_1, перебував у володінні відповідача ОСОБА_3, тому суд приходить до висновку, що станом на дату виникнення спірних правовідносин він є особою, яка володіла зазначеним вище транспортним засобом на достатній правовій підставі.

З огляду на положення пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як випливає із змісту постанови судді Нововодолазького районного суду Харківської області Покальчука Ю. М. від 17.05.2016 року у адміністративній справі № 631/735/16-п (провадження № 3/631/317/16) ОСОБА_3 є винним у дорожньо-транспортній пригоді, однак до адміністративної відповідальності не притягнутий, так як сплинули відповідні строки /а. с. 9/.

Таким чином, з огляду на наведене, особою, що повинна відповідати за шкоду, завдану позивачу, є відповідач.

Як убачається із рахунку-фактури та акту виконаних робіт шкода, пов'язана із втратою товарного вигляду транспортного засобу, складає 19445,00 гривень /а. с. 11, 12/.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача у рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду транспортного засобу, грошова сума у розмірі 19445,00 гривень.

Розглядаючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Перелік дій, які можуть викликати моральну шкоду особи передбачений положеннями частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Крім того, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві завдана йому моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його транспортного засобу, що відповідає визначенням, котрі містяться у положеннях пункту 3 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа /фізична чи юридична/ звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством /пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди"/.

Крім того, суд приймає до уваги те, що позивач заявляє вимоги про відшкодування йому моральної шкоди, передбаченої положеннями пункту 3 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми права, особою, яка повинна відшкодувати позивачу моральну шкоду, є відповідач.

Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України та пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" № 4 від 31.03.1995 року розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як убачається із змісту позовних вимог, ОСОБА_2 обрав спосіб відшкодування завданої йому моральної шкоди шляхом одноразової виплати грошової суми у розмірі 10000,00 гривень.

У свою чергу, суд на підставі досліджених матеріалів справи та з урахуванням викладених вище вимог чинного законодавства України вважає цю суму такою, що може бути стягнута з відповідача на його користь.

Під час вирішення питання про відшкодування позивачу судових витрат суд виходить з наступного.

Так, положеннями статті 79 Цивільного процесуального кодексу України встановлені види судових витрат.

Згідно до положень частини 1 наведеної вище норми права судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом /частина 2 статті 79 Цивільного процесуального кодексу України/.

Положеннями частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року за подання до суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати; а за подання до суду позовної заяви немайнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати.

Як убачається з доданої до матеріалів справи квитанції позивачем була сплачена сума судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 194,45 /а. с. 1/.

Як убачається з положень пунктів 2 та 5 частини 3 статті 79 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

З огляду на приписи частини 1 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з компенсацією витрат на правову допомогу здійснюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 року, який набрав чинності з 01 січня 2012 року.

Зазначеним Законом встановлені граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Відповідно до положень статті 1 наведеного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як убачається з доданих документів, фактична вартість послуг з правової допомоги, яка була оплачена позивачем складає грошову суму у розмірі 1500,00 гривень.

Також під час розгляду цієї справи суд виходить з того, що для її законного та обґрунтованого розгляду необхідно було здійснення оцінки завданої позивачу матеріальної шкоди.

Оцінка зазначеної матеріальної шкоди була проведена за ініціативою та рахунок позивача у розмірі 400,00 гривень, які на підставі частини 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 23, 202, 203, 205, 215, 216, 220, 759, 798, 799, 979, 988, 1166, 1167, 1172, 1187, 1188 та 1194 Цивільного кодексу України, Постановами Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами та доповненнями) та № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами та доповненнями), Методичними рекомендаціями Міністерства юстиції № 35 - 13/797 від 13.05.2004 року, статтями 4, 8, 10, 11, 38, 57, 58, 60, 61, 80, 88, 119, 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294 та 296 Цивільного процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в сумі 19445,00 гривень (дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в сумі 10000,00 гривень (десять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним та документально підтверджені судові витрати в загальній сумі 1694,45 гривень (одна тисяча шістсот дев'яносто чотири гривні 45 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Іншими учасниками судового процесу рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Нововодолазький районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Вступну та резолютивну частини рішення було ухвалено, складено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті 25.09.2017 року.

Повний текст рішення було виготовлено та підписано суддею 29.09.2017 року.

Суддя: С. В. Мащенко