АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2289/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 червня 2018 року м. Київ

Справа № 753/17978/16-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Станішевської Б.В.

сторони:

позивач - Національна академія Служби безпеки України

відповідачі - ОСОБА_4,

ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та

в інтересах неповнолітнього - ОСОБА_6,

ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4

на заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Коренюк А.М. в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва,

у справі за позовом Національної академії Служби безпеки України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення без надання іншого жилого приміщення,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року позивач Національна академія Служби безпеки України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 14 липня 1997 року № 340 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 включено до службових приміщень Академії служби Безпеки України.

Рішенням житлово-побутової комісії Національної академії СБУ, протоколом від 18 березня 1998 року №97, зазначену службову двокімнатну квартиру жилою площею 29,6 кв.м. надано для проживання співробітнику ОСОБА_4 на склад сім'ї дві особи: він та дружина - ОСОБА_5

На підставі розпорядження Московської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 1998 року № 579 ОСОБА_4 виданий ордер від 8 травня 1998 року № 1081 на право зайняття службового житла.

Наказом Голови СБУ від 17 листопада 2006 року № 1797-ос ОСОБА_4 звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я.

В квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані ОСОБА_4 та члени його сім'ї: дружина - ОСОБА_5, син - ОСОБА_6, мати - ОСОБА_7

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 на праві власності належить квартира за адресою:АДРЕСА_2 жилою площею 35, 6 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу квартири від 8 квітня 2013 року №544.

Таким чином, ОСОБА_4 та члени його сім'ї забезпечені житлом для постійного місця проживання в м. Києві, у зв'язку з чим відповідачі втратили право на користування службовою двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 та підлягають виселенню з неї без надання іншого жилого приміщення.

Посилаючись на положення ст.ст.118, 124 ЖК УРСР просив задовольнити позовні вимоги.

Заявою від 23 лютого 2017 року представник позивача уточнив позовні вимоги, змінивши підстави позову та просив його задовольнити, посилаючись на використання відповідачами службового житла не за призначенням .

Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування службовою двокімнатною квартирою НАСБУ за адресою: АДРЕСА_1. Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх неповнолітнього сина - ОСОБА_6, та ОСОБА_7 зі службової двокімнатною квартирою НАСБУ, яка розташована за адресою:АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення з урахування наявності у власності ОСОБА_4 двокімнатної квартири за адресою:АДРЕСА_2, жилою площею 35, 6 кв. м.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15 травня 2017 року частково задоволені позовні вимоги Національної академії Служби безпеки України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього - ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітнього - ОСОБА_6, ОСОБА_7 зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 17 січня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 травня 2017 року.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу,в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи.

Зокрема, посилався на те, що при розгляді його заяви про скасування заочного рішення, суддею порушено порядок вирішення заяви про відвід. Крім цього, під час ухвалення заочного рішення суддею неналежно повідомлено відповідачів про розгляд справи.

Також вважає, що судом першої інстанції не застосовані норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Зазначив, що суд безпідставно не застосував положення ст. 125 ЖК УРСР, оскільки він підпадає під дію цієї норми закону, а саме: він пропрацював у Службі безпеки України 25 років та звільнений в запас за станом здоров'я, а тому належить до кола осіб, які не підлягають виселенню зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена Наказом Служби безпеки України від 6 листопада 2007 року №792, також містить в собі норми, що узгоджуються з положенням ст. 125 ЖК.

Крім того, посилався на те, що ні він, ні жоден член його сім'ї будь яких порушень під час користування службовою квартирою не допускали. Висновки суд першої інстанції про те, що квартира використовується не за призначенням, оскільки за цією адресою зареєстровано ТОВ «Стобуд», а також про те, що квартира використовується всупереч волі позивача, оскільки відповідач з часу його звільнення зі служби на підставі ст. 124 ЖК мав її звільнити, не відповідають обставинам справи. ТОВ «Стобуд» не веде господарської діяльності та не отримує прибутку. Зазначене товариство лише зареєстровано за місцем проживання одних із засновників, що не заборонено законом та узгоджується з положенням п.4 ч.1. ст.1 Закону України « Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Службова квартира була надана йому у межах норми жилої площі з розрахунку на двох осіб. Враховуючи, що кількість членів сім'ї, які мешкають та зареєстровані, в квартирі збільшилась, то він і члени його сім'ї потребують поліпшення житлових умов.

Позивач жодного разу після звільнення ОСОБА_4 за станом здоров'я зі служби не пред'являв вимоги про звільнення службової квартири.

Заявлений позов порушує права його малолітнього сина, який зареєстрований та проживає в квартирі, і як член сім'ї наймача має право користуватися займаним приміщенням нарівні з наймачем.

Апеляційна скарга ОСОБА_4 не містить доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 травня 2017 року - без змін.

Зазначив, що заява ОСОБА_4 про відвід головуючому судді розглянута суддею з дотриманням вимог ст. 24 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, оскільки була подана ОСОБА_4 у липні 2017 року. ОСОБА_4 та інші відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справу судом 15 травня 2017 року на 9 год. 30 хв., оскільки в матеріалах справи (а.с. 100) міститься власноручна розписка ОСОБА_4 Крім того, інформація розміщена на офіційному веб-порталі суду містила достовірний час розгляду справи.

Також зазначив, що службове житло надавалось ОСОБА_4 Академією, де він проходив військову службу менше 10 років, а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що він не відноситься до категорії осіб, яких не може бути виселено із службового житла, без надання іншого житлового приміщення, при цьому правильно застосував до спірних правовідносин положення ст. ст.124 -125 ЖК.

Суд правомірно застосував положення ст.. 116 ЖК, оскільки відповідно довідки отриманої з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за адресою двокімнатної службової квартири Академії: АДРЕСА_1 зареєстрована та знаходиться юридична особа ТОВ «Стобуд», засновниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що є прямим доказом використання даного службового житла для здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Стобуд», тобто не за його цільовим призначенням.

Крім того, вірно встановлено, що ОСОБА_4 та члени його сім'ї забезпечені іншим житлом для постійного проживання в м. Києві, у зв'язку з чим вони підлягають виселенню зі службового житла без надання іншого житлового приміщення.

Таким чином, ОСОБА_4 проходив військову службу в Академії менше 10 років, надане службове житло використовує не за його цільовим призначенням, забезпечений власним житлом в м. Києві, що у відповідності до вимог ст.ст. 116, 124, 125 ЖК УРСР, пункту 20 Порядку №1081 дає підстави для виселення відповідачів зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судове засідання ОСОБА_7 не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу в її відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

В судовому засіданні ОСОБА_4, ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

Представник позивача - ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є службовою, перебуває у відомчому житловому фонді позивача.

Розпорядженням Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації від 14липня 1997 року № 340 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, включено за клопотанням керівництва Академії Служби безпеки України до числа службових жилих приміщень Цим же розпорядженням спірна квартира закріплена за Академією Служби безпеки України ( а.с.16).

Рішенням житлово-побутової комісії Національної академії Служби безпеки України, протокол від 18 березня 1998 року № 97, зазначену службову двокімнатну квартиру площею 29,6 кв.м. надано для проживання співробітнику Служби безпеки України ОСОБА_4 на сім'ю в складі двох осіб: він та його дружина - ОСОБА_5

На підставі розпорядження Московської районної в м.Києві державної адміністрації від 28 квітня 1998 року № 579 ОСОБА_4 видано ордер від 8 травня 1998 року №1081 на право зайняття службового житлового приміщення.

Наказом Голови Служби безпеки України від 17 листопада 2006 року № 1791-ос ОСОБА_4 звільнений з військової служби в академії в запас Служби безпеки України за станом здоров'я ( за підпунктом «а» пунктом 65 та підпунктом «б» пункту 67)..

Відповідно до довідки форми 3 з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію від 26 лютого 2016 року № 583, в квартирі № АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані ОСОБА_4 та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_9, син -ОСОБА_6, мати - ОСОБА_7

Згідно з Інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 житловою площею 35,6 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 8 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Згідно інформації отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за адресою двокімнатної службової квартири - АДРЕСА_1 зареєстрована та знаходиться юридична особа - Товариство з обмежено відповідальністю «Стобуд», засновниками якого є відповідачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 припинив трудові відносини з Національною академії Служби безпеки України, останній згідно зі ст.125 ЖК України не відноситься до категорії осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, а тому відповідач ОСОБА_4 на підставі ст.124 ЖК України підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення. Крім того, відповідачами службова квартира використовується не за призначенням та всупереч волі позивача, оскільки відповідач з часу його звільнення зі служби на підставі ст..124 ЖК України мав звільнити службову квартиру.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволенню не підлягає, оскільки не охоплюється положеннями закону, що регулює спірні правовідносини.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

З висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 44 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути спів розмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 цього Кодексу, зокрема особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше як десять років; пенсіонерів по старості.

Відповідно до п.5.18 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Служби безпеки України від 6 листопада 2007 року № 792, зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які мають вислугу або стаж роботи в СБ України не менше як десять років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 проходив службу в СБ України, станом на 17 листопада 2006 року його календарна вислуга років становила 25 років 2 місяця 01 день. З 30 грудня 1994 року перебував на квартирному обліку, проживав та був прописаний у гуртожитку по пров.Лабораторному, 6, займав ліжко-місце (т.2 а.с.61).

З травня 1997 року проходив службу у Національній Академії Служби безпеки України.

Статтею 9 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Відповідно до п.1.2 Статуту Національної Академії Служби Безпеки України, Академія є вищим військовим навчальним закладом зі статусом національного, входить до організаційної структури та належить до сфери управління Служби Безпеки України.

Рішенням житлово-побутової комісії академії від 18 березня 1998 року ОСОБА_4 на сім'ю з двох осіб була надана службова двокімнатна квартира № АДРЕСА_1, без зняття з квартирної черги. При прийнятті рішення про надання ОСОБА_4 службової квартири, було враховано, що останній перебуває на квартирній черзі з 1994 року, службова квартира була надана в позачерговому порядку ( т.2 а.с.61).

У спірній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_4 та члени його сім'ї: дружина - ОСОБА_5 з 1998 року, малолітній син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2006 року, мати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2009 року.

ОСОБА_4 17 листопада 2006 року був звільнений з військової служби за станом здоров'я в запас Служби Безпеки України на підставі Наказу Голови Служби безпеки України № 1797-ос від 17 листопада 2006 року ( а.с.9 т.1).

Доводи позивача про те, що Національна академія Служби безпеки України є самостійною юридичною особою, що ОСОБА_4 не прослужив 10 років в академії, яка забезпечила його службовим житлом, а тому положення ст..125 ЖК України не розповсюджуються на відповідача, суд оцінює критично, оскільки зважаючи на те, що Національна академія входить до організаційної структури Служби безпеки України, у якій ОСОБА_4 проходив службу, і станом на 17 листопада 2006 року має 25 років 2 місяці 1 день вислуги, тому суд дійшов висновку про те, що на останнього поширюються гарантії, передбачені ст.125 ЖК України, п.5.18 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, і він не може бути виселений із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

З 2006 року до жовтня 2016 року Національна академії СБ України вимог до ОСОБА_10 про звільнення службової квартири у зв'язку з припиненням проходження останнім служби в академії, якою було надано спірне житло, не пред'являла.

Звертаючись у жовтні 2016 року з позовом до суду, позивач посилався на те, що у зв'язку з придбанням ОСОБА_4 у квітні 2013 року за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, жилою площею 35,6 кв.м., останній та члени його сім'ї вважаються такими, що забезпечені житлом для постійного проживання та втратили право користування службовим житлом, а тому відповідно до п.20 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081, зобов'язані звільнити службове житлове приміщення. У лютому 2017 року позивач подав уточнюючу позовну заяву, в обґрунтування своїх вимог, додатково посилався на те, що відповідачі службову квартиру використовують для здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Стобуд», тобто не за призначенням, у зв'язку з чим відповідно до ст.116 ЖК України, п.5.21 Інструкції № 792 підлягають виселенню зі службової квартири без надання іншого жилого приміщення.

Згідно п.4 ст.31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 3,4 п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Пунктом 20 цього Порядку передбачено, що військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язні вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.

Системний аналіз положень Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями дає підстави стверджувати, що у військовослужбовця та членів його сім'ї обов'язок звільнити службове житлове приміщення виникає у разі забезпечення їх житлом для постійного проживання. В іншому випадку військовослужбовці та члени їх сімей підлягають виселенню з підстав установлених законом.

З матеріалів справи вбачається і іншого не встановлено, що ОСОБА_4 та члени його сім'ї зареєстровані та постійно проживають з 1998 року по даний час в службовому житловому приміщення, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, жила площа якого становить 29,6 кв.м. Службова квартира складається з двох кімнат.

Крім того, установлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, жилою площею 35,6 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 8 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Ця квартира придбана за грошові кошти, отримані у кредит у ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та знаходиться в іпотеці у банку, що підтверджується кредитним договором та договором іпотеки (т.2 а.с.75-81). Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконані. Відповідач ОСОБА_4 пояснив, що на сьогодні в суді розглядається справа за позовом кредитора про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неможливості ним виконувати зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.

Норма жилої площі в Український РСР встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу (ст.47 ЖК України).

Службова квартира була надана ОСОБА_4 на сім'ю із двох осіб в межах норми жилої площі. На даний час в службовій квартирі, жилою площею 29,6 кв.м.. проживають та зареєстровані чотири особи. Жила площа квартири по провулку Лабораторному, 6 складає 35,6 кв.м. Виходячи з встановленої законом норми жилої площі на одну особу, площа кожної окремої квартири не забезпечує сім'ю ОСОБА_4 житлом.

За таких обставин, та враховуючи, що відповідачі постійно проживають у наданій службовій квартирі, тому сам факт придбання ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 не є правовою підставою для виселення останнього та членів його сім'ї із службового житла.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його е за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В розумінні ст.116 ЖК України використання жилого приміщення не за призначенням - це використання його не для проживання, а в інших цілях ( наприклад, для розміщення в ньому майстерень, облаштування складських і інших підсобних приміщень, тощо).

Пунктом 5.19 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Служби безпеки України від 6 листопада 2007 року № 792, передбачено, що співробітник, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам чи організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі або будинку.

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту використання відповідачами службового житлового приміщення не за призначенням, позивачем у передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.

У пункті 4 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» дано визначення терміну державна реєстрація юридичних осіб, яка полягає в офіційному визнанні шляхом засвідчення державного факту створення або припинення юридичної особи.

Отже сам факт державної реєстрації ТОВ «Стобуд», засновниками якого є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за адресою службового житла - АДРЕСА_1, не дає підстав уважати, що ця квартира відповідачами використовується не за призначенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обставини, які суд першої інстанції вважав установленими, є недоведеними, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, що відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки вимоги позивача задоволенню не підлягають, підстави для стягнення з відповідачів судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 травня 2017 року в частині виселення та стягнення судового збору скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог Національної академії Служби безпеки України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, діючих в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 12 червня 2018 року.

Суддя-доповідач: О.І.Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М.Стрижеус