СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                       ПОСТАНОВА  

                   ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Справа № 2-а-40/10

01 лютого 2010 року                             м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді         Михайлова В.А.,

при секретарі             Яришевій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспектора ДПС Батальйону ДПС ВДАІ з обслуговування м. Дніпропетровська підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

                      в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить: поновити йому строк оскарження постанови Серії АЕ №124819 від 21 листопада 2009 року про накладення на нього адміністративного стягнення по ст. 122 ч. 1 КУпАП в розмірі 300 (триста) гривень, визнати цю постанову незаконною та скасувати, провадження по адміністративній справі закрити, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП в зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В якості обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірність та безпідставність накладеного на нього стягнення, оскільки правопорушення не скоював, а постанова винесена за результатами застосування фіксації порушень ПДР засобами фото- та відеофіксації, що працюють у автоматичному режимі, у відповідності до ст.14-1 КпАП, проте прилад, «Візир», яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР, не є автоматичним засобом фото- чи відео фіксації, а також у постанові відсутні вказівки на те, хто саме проводив фото фіксацію, ким вона проводилася, тощо, що є порушенням п.13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України. Окрім того Відповідачем порушені положення ч.1 ст.285 КУпроАП, згідно яких копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі.

Позивач не з’явилась у судове засідання, надала суду заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити.

Належним чином повідомлений відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом у судовому засіданні були оглянуті наступні письмові докази: копія постанови серії АЕ № 124819 від 21 листопада 2009 року з додатком; копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім’я ОСОБА_1; копія поштового конверта на ім’я ОСОБА_1

Судом у судовому засіданні встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

21 листопада 2009 року Інспектором ДПС Батальйону ДПС ВДАІ з обслуговування м. Дніпропетровська підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 (далі по тексту Відповідач) винесено постанову Серії АЕ №124819 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ст. 14-1 КУпроАП як власника транспортного засобу, за ч.1 ст. 122 КУпроАП, згідно якої на нього накладений штраф у розмірі 300 (триста) грн.

Зазначена постанова винесена за результатами застосування фіксації порушень ПДР засобами фото- та відеофіксації, що працюють у автоматичному режимі, у відповідності до ст.14-1 КпАП.

Проте ця постанова не відповідає вимогам закону з таких підстав.

Прилад, «Візир» №0812568, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР, не є автоматичним засобом фото- чи відеофіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ, керується ним безпосередньо або через комп’ютер (визначаються ті параметри, які фіксуються приладом, зокрема, швидкість, абощо, об’єкт зйомки, її режими, кут огляду приладу, тощо, що підтверджується Інструкцією з використання Вимірювача швидкості радіолокаційного відеозаписуючого «Візир», копія якої додається до адміністративного позову. Між тим, ст.14-1 КпАП України передбачає, що для її застосування необхідно, щоб фіксація велася саме засобами фото-, кіно- або відео зйомки, які працюють у автоматичному режимі. За таких умов, така фіксація не відповідає вимогам закону, до того ж, не сприяє виконанню основних завдань міліції , а зокрема, ДАІ по профілактиці та припиненню правопорушень.

До того ж, у постанові відсутні вказівки на те, хто саме проводив фото фіксацію , ким вона проводилася, тощо. Між тим, це повинно бути зафіксовано, до того ж, у відповідності до п.13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затверджено Наказом МВС 13.11.2006 N 1111), до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому при оцінці як законності, так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників.

Як вбачається з одного із трьох доданих Відповідачем до постанови фотознімках, окрім належного ОСОБА_3 автомобіля Хундай Акцент, реєстраційний номер НОМЕР_1, відображений також інший автомобіль і саме він, як вбачається з фотознімку знаходиться в зоні дії дорожнього знаку 3.34 ПДР України, натомість на двох інших знімках автомобіля належного Позивачу ніяких дорожніх знаків поряд з ним немає, проміжок часу між першим знімком та двома знімками автомобіля Позивача становить близько двох хвилин.

Окрім того Відповідачем порушені положення ч.1 ст.285 КУпроАП, згідно яких копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, адже постанова винесена 21 листопада 2009 року була надіслана Позивачу 22 грудня 2009 року, про що свідчить печатка на поштовому конверті, а отримав він постанову тільки 26 грудня 2009 року, про що свідчить відмітка на тому ж конверті, згідно якої 25 грудня 2009 року постанова йому вручена не була.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ст. 289 КУпроАП для оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення встановлений 10-ти денний строк з дня її винесення. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин, цей строк може бути поновлений органом, правомочним розглядати скаргу. Оскільки постанова отримана мною 26 грудня 2009 року, строк коли я дізнався про порушення своїх прав має обчислювався саме з цієї дати, тому вважаю, що є достатньо підстав для поновлення мені строку оскарження зазначеної постанови.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що відповідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність вчинення відповідачем, як суб’єктом владних повноважень оскаржуваних дій та прийняття рішень, у суді не доказана, натомість позивач надав суду достатньо доказів в обґрунтування своїх вимог.

Таким чином, аналізуючи надані письмові докази, наведені правові норми, суд дійшов до висновку , що позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -  

      П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити повністю.

Постанову Серії АЕ №124819 від 21 листопада 2009 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по ст. 122 ч. 1 КУпАП в розмірі 300 (триста) гривень визнати незаконною та скасувати.

Закрити провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпроАП в зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складення в повному обсязі,заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, встановленому ч.5 ст. 186 КАС України без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складений 02 лютого 2010 року.

Суддя                                 В.А. Михайлов