Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №369/2178/16-ц

провадження №61-15193св18

Верховний Суд у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В. Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пожежі.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2016 року у приватному житловому будинку АДРЕСА_1 сталась пожежа, що підтверджено актом про пожежу, складеним 02 січня 2016 року комісією у складі: інспектора групи 9 Державного пожежно-рятувального загону головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області (далі - ГУ ДСНС України в Київській області) (м. Вишневе) старшого лейтенанта служби цивільного захисту - Мойшевич О. А., власника частини № 1 будинку - ОСОБА_1, представника власника частини № 2 будинку - ОСОБА_6 при участі свідка ОСОБА_7, яка відповідно до висновку Дослідно-випробувальної лабораторії 5 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Київській області (м. Бровари) від 12 січня 2016 року сталася через виникнення горіння, внаслідок передачі тепла від розігрітих (розжарених) до більш високої температури конструктивних елементів димовивідної труби опалювальної печі (каміну) у житловій кімнаті, яка належить ОСОБА_3 через недотримання вимог Державних будівельних норм України (далі - ДБН) В.2.5-67:2013 щодо монтажу димовивідного каналу опалювальної печі.

Вказував, що пожежею було завдано значного матеріального збитку його частині будинку, а також його особистим речам.

На його звернення до відповідача про добровільне відшкодування шкоди відповіді не надійшло. Натомість, відповідач має на меті здійснити продаж своєї частини будівлі, що, на його думку, може унеможливити встановлення істини у даному спорі та виконати можливе рішення суду про задоволення позову. Даний факт підтверджується направленою відповідачем на його адресу заявою від 24 лютого 2016 року, посвідченою приватним нотаріусом, про майбутній продаж належної відповідачу 41/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Посилався, що вказаною пожежею та подальшими неправомірними діями відповідача, спрямованими на уникнення відповідальності, йому, крім матеріальної шкоди, завдано й значних моральних страждань.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 349 212 грн. заподіяної матеріальної шкоди, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, витрати на оплату висновку експерта у розмірі 1 200 грн, оплату проведеної експертизи у розмірі 1 238,16 грн, оплату проведеного висновку спеціаліста у сумі 800 грн, оплату консультації про проведення дослідження у розмірі 3 500 грн та сплачений судовий збір у розмірі 5 378,45 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 349 212 грн., витрати на оплату висновку експерта від 25 березня 2016 року у розмірі 1 200 грн, оплату проведеної експертизи від 24 березня 2016 року у розмірі 1 238,16 грн, оплату проведеного висновку спеціаліста від 03 березня 2016 року у сумі 800 грн, витрати на оплату консультації про проведення дослідження у розмірі 3 500 грн, 10 000 грн за заподіяну моральну шкоду, а також 5 378,45 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було доведено наявність причинного зв'язку між заподіянням йому та його майну шкоди безпосередньо пожежею, осередок якої виник у житловому приміщенні відповідача внаслідок порушення нею норм протипожежної безпеки при експлуатації печі. ОСОБА_3 не довела відсутність своєї вини, посилалася лише на не проживання у вказаному будинку під час пожежі та вказувала на недоведеність причин пожежі, проте висновків щодо причин виникнення пожежі не спростувала.

Суд також вказав, що внаслідок пожежі ОСОБА_1 втратив частину свого майна, внаслідок чого позбавлений можливості користуватись ним, на його відновлення потрібні як певні зусилля, так і час, що спричиняє додаткові незручності та створює дискомфорт у його житті, відповідач не вчиняла дій щодо відшкодування спричиненої шкоди та не сприяла зменшенню негативних наслідків пожежі, тобто позивач отримав душевні страждання, що підлягають компенсації шляхом стягнення заявленої ним суми на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони у справі є співвласниками зазначеного будинку, який у натурі в установленому законом порядку між ними не поділено і право спільної часткової власності на нього не припинялося. Тому забезпечення (дотримання) пожежної безпеки їх спільної часткової власності (житлового будинку) покладається законом на обох співвласників, а висновок місцевого суду про наявність лише вини однієї ОСОБА_3 у виникненні пожежі через недотримання нею правил пожежної безпеки є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Апеляційний суд вказав, що відповідач на час виникнення пожежі не проживала у будинку, а постійно проживав зі своєю сім'єю, був зареєстрований та експлуатував піч (камін), від якої сталася пожежа, її син - ОСОБА_8

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що згідно зі свідоцтвом про спадщину житлові приміщення перейшли у користування та були чітко розділені по плану житлового будинку, тобто він фактично розділений на дві ізольовані одна від одної квартири. Твердження апеляційного суду про те, що визначеного розподілу користування будинку немає, є необ'єктивним, оскільки з висновків спеціалістів вбачається, що місце займання є камін, який знаходиться в кімнаті 1-2 згідно з планом будинку, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину перебуває у користуванні ОСОБА_3

Звертає увагу на те, що причиною загоряння каміну було не порушення його експлуатації та користування ним, а порушення його монтажу, тому відповідальність за нанесену шкоду повинна нести власник каміну, який розташовано у частині будинку відповідача.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін. Зазначає, що твердження позивача про поділ даного будинку на окремі ізольовані квартири згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та висновки спеціалістів щодо порушення монтажу каміну і експлуатації є недостатньо конкретним, тому що у даному випадку міг мати місце необережний або умисний підпал від феєрверку чи петарди.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 02 січня 2016 року у приватному житловому будинку АДРЕСА_1 сталась пожежа, що підтверджено актом про пожежу, складеним 02 січня 2016 року комісією у складі інспектора групи 9 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Київській області (м. Вишневе) старшого лейтенанта служби цивільного захисту - Мойшевич О. А., власника частини № 1 будинку - ОСОБА_1, представника власника частини № 2 будинку - ОСОБА_6 при участі свідка ОСОБА_7

Право власності на пошкоджений будинок підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 15 лютого 2000 року Державним нотаріусом першої Київської обласної державної нотаріальної контори ОСОБА_9, відповідно до якого ОСОБА_1 успадковані 59/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а 41/100 частина даного житлового будинку успадкована ОСОБА_3

Відповідно до висновку Дослідно-випробувальної лабораторії 5 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Київській області (м. Бровари)від 12 січня 2016 року № 1/В/12.01.2016 по дослідженню причини пожежі, що виникла 02 січня 2016 року у приватному житловому будинку, розділеному на двох господарів за адресою: АДРЕСА_1, складеного інженером дослідно-випробувальної лабораторії № 5 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Київській області, причиною пожежі у вказаному будинку було виникнення горіння, внаслідок передачі тепла від розігрітих (розжарених) до більш високої температури конструктивних елементів димовивідної труби опалювальної печі (каміну) житлової квартири № 2, власником якої є ОСОБА_3 Також у вказаному висновку вказано, що причиною таких наслідків займання є недотримання вимог ДБН В.2.5-67:2013 щодо монтажу димовивідного каналу опалювальної печі (каміну) житлової квартири № 2 (том 1, а. с. 32-37).

Внаслідок зазначеної пожежі було знищено та пошкоджено частину майна позивача та його родини.

Відповідно до висновку експерта від 25 березня 2016 року № 21 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження ТОВ «Українська експертна компанія» вартість відновлювальних робіт внаслідок пожежі квартири № 2 житлового будинку АДРЕСА_1 складає 321 556 грн (том 1, а. с. 62-69).

При цьому, у наведеному висновку вказано, що нумерація квартир може не співпадати з нумерацією технічного паспорту. Об'єктом дослідження була квартира № 1, яка належить позивачу, що не заперечується сторонами.

Згідно із рахунком-фактурою від 28 лютого 2016 року позивачем сплачено 1 200 грн. ТОВ «Українська експертна компанія» за надання вказаного висновку.

Відповідно до висновку спеціаліста ТОВ «Українська експертна компанія» від 03 березня 2016 року № 22 осередок пожежі знаходився у внутрішньому просторі конструкції стелі кімнати квартири № 2 у місці перетину стелі та металевої димовивідної труби каміну. Джерелом запалювання слугувала дія теплових проявів від більше розігрітих металевих конструкцій димоходу на дерев'яні конструкції стелі. Причиною виникнення пожежі є теплове самозаймання внаслідок недотримання вимог правил пожежної безпеки та технічних умов виробників печей (камінів) при улаштуванні пічного опалення (том 1, а. с. 82-90).

Згідно із рахунком-фактурою від 28 лютого 2016 року за проведення вказаного дослідження позивачем сплачено 800 грн.

Також ізрахунку-фактури від 25 лютого 2016 року вбачається, що позивачем сплачено 3 500 грн. за отримання консультації про проведення дослідження.

Згідно з висновком експерта від 24 березня 2016 року №2-тв встановлено шкоду завдану майну позивача, яке знаходилося у будинку, на загальну суму в 27 656,12 грн.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 55 Кодексу цивільного захисту України обов'язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

У пункті 3.7.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України питань житлово-комунального господарства України від 17 травня 2005 року № 76, забезпечення пожежної безпеки в жилих будинках покладається на власників цих будинків або на уповноважені ними органи, а в жилих приміщеннях (квартирах) також і на їх власників, наймачів (орендарів). Взаємні зобов'язання власника будинку, власника, наймача (орендаря) жилого приміщення щодо забезпечення пожежної безпеки повинні визначатися договором. Забезпечення пожежної безпеки в інших окремо розташованих на прибудинковій території спорудах і гаражах покладається на їх власників.

За змістом частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.

Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем було доведено наявність шкоди і причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною йому шкодою та безпосередньо пожежею, осередок якої виник у житловому приміщенні відповідача внаслідок порушення норм протипожежної безпеки при експлуатації печі та обґрунтовано заявлено вимоги щодо відшкодування завданої йому шкоди саме власником будинку, оскільки власник несе тягар утримання цього майна у стані, який повинен унеможливлювати настання негативних наслідків для інших осіб. При цьому, суд врахував, що причиною пожежі було недотримання вимог правил пожежної безпеки та технічних умов виробників металевих печей (камінів) при улаштуванні пічного опалення, внаслідок чого сталося теплове самозаймання, а не у зв'язку із необережними чи умисними діями третіх осіб.

Суд вірно відхилив доводи відповідача про те, що вона не проживала у своєму будинку на час виникнення пожеже та не користувалася піччю, враховуючи причину виникнення пожежі та те, що підставою для задоволення позову шляхом стягнення завданої шкоди з власника будинку є те, що дотримання Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій покладається на їх власників.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України, у редакцій 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 12 чинного ЦПК України.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої й четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні норми містяться й у частині третій статті 12 і частинах першій та шостій статті 81 чинного ЦПК України.

Заперечуючи проти позовуОСОБА_1, вказуючи на те, що пожежа могла статися внаслідок необережного чи умисного підпалу, ставлячи під сумнів висновок спеціаліста щодо причин пожежі, ОСОБА_3 не надала суду жодних доказів на підтвердження таких обставин, а її доводи побудовані виключно на припущеннях, чим заборонено обґрунтовувати рішення суду (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Також, районний суд правильно вказав, що внаслідок пожежі ОСОБА_1 втратив частину свого майна, внаслідок чого позбавлений можливості користуватись ним, на його відновлення потрібні як певні зусилля, так і час, що спричиняє додаткові незручності та створює дискомфорт у його житті, відповідач не вчиняла дій щодо відшкодування спричиненої шкоди та не сприяла зменшенню негативних наслідків пожежі, тобто позивач отримав душевні страждання, та обґрунтовано задовольнив позов й у частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

При цьому розмір моральної шкоди, який був задоволений судом, відповідає характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд послався на те, що сторони у справі є співвласниками зазначеного будинку, тому забезпечення (дотримання) пожежної безпеки їх спільної часткової власності (житлового будинку) покладається законом на обох співвласників, а висновок місцевого суду про наявність лише вини відповідача у виникненні пожежі через недотримання нею правил пожежної безпеки апеляційний суд вважав таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Суд апеляційної інстанції також послався на те, що відповідач на час виникнення пожежі не проживала у будинку, в якому постійно проживав зі своєю сім'єю, був зареєстрований та експлуатував піч (камін), від якої сталася пожежа, її син - ОСОБА_8, тому не можна покладати обов'язок по відшкодування шкоди на відповідача, яка такої шкоди не завдавала.

Проте з такими доводами відповідача та висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що будинок АДРЕСА_1 розділений на дві ізольовані одна від одної квартири та кожна із сторін має доступ тільки до своєї частини будинку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 було успадковані 59/100 частини вказаного будинку та 41/100 частина будинку були успадковані ОСОБА_3 У даному свідоцтві чітко розділені приміщення, які перейшли у користування кожної із сторін, зокрема, приміщення в якому знаходиться піч (камін), яка стала місцем займання пожежі, перейшло у власність та користування ОСОБА_3 (том 1, а. с. 7).

Місцевим судом було вірно вказано, що відповідно до висновку Дослідно-випробувальної лабораторії 5 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Київській області(м. Бровари)від 12 січня 2016 року причиною пожежі у вказаному будинку було виникнення горіння, внаслідок передачі тепла від розігрітих (розжарених) до більш високої температури конструктивних елементів димовивідної труби опалювальної печі (каміну) житлової квартири № 2, власником якої є ОСОБА_3

Причиною таких наслідків займання є недотримання вимог ДБН В.2.5-67:2013 щодо монтажу димовивідного каналу опалювальної печі (каміну) житлової квартири № 2.

Тобто, причиною пожежі стали саме конструктивні недоліки печі (каміну), яка знаходиться у належній ОСОБА_3 частині будинку, а не дії будь-кого під час експлуатації вказаної печі, тому незалежно від того, хто був її користувачем на момент виникнення пожежі, відповідальність за завдану позивачу матеріальну та моральну шкоду повинен нести саме власник такого майна.

Також було встановлено, що вказаний будинок складається із двох ізольованих квартир та сторони не мають вільного доступу до частин будинку один одного.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212-214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку усім наявним у справі доказам, встановив усі елементи, необхідні для покладення на особу цивільно-правової відповідальність, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у зв'язку із його обґрунтованістю та доведеністю, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року скасувати.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю. В.Черняк