УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/1393/17 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 34 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.        

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.                        

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 289/1393/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. у м. Радомишль,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача 35592,94 грн. завданої матеріальної шкоди, 800,00 грн. на відшкодування витрат за проведення оцінки визначення вартості матеріальних збитків, а також понесені судові витрати. В обґрунтування вимог зазначав, що  27.07.2014 року о 20-00 на перехресті вулиць Горького та Ватутіна в с. Мотижин Макарівського району Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Fiat Linea, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, та мопеда «Yamaha», яким керував відповідач, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19.09.2014 року ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та встановлено, що останній своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП та ст. 130 КУпАП, при цьому відповідач в судовому засіданні свою вину визнав та його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на незаконність та необгрунтованість судового рішення, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться до того, що судом безпідставно не враховано при ухваленні рішення звіт про визначення вартості матеріального збитку, який був наданий на підтвердження завданої відповідачем матеріальної шкоди. В свою чергу відповідач не надав будь-яких доказів на спростування заявленої ним у позові суми матеріальної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Вказує, що в адміністративній справі про притягнення його (ОСОБА_2М.) до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не визнано потерпілим, мопед «Yamaha» належить на праві власності не йому, а ОСОБА_3, звіт про визначення вартості матеріально збитку складено за його відсутності. Окрім того позивачем пропущено строк позовної давності.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 до апеляційного суду не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв та клопотань до суду не направляв.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.07.2014 року о 20-00 на перехресті вулиць Горького та Ватутіна в с. Мотижин Макарівського району Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Fiat Linea, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності позивачу, та мопеда «Yamaha», яким керував відповідач(а.с. 8).

Вказані обставини підтверджуються постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19.09.2014 року у справі №289/1616/14-п, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.9).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов”язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19.09.2014 року встановлено вину у дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_2 і зазначена постанова є обов”язковою для цього суду.

Вказаною постановою ОСОБА_2 визнано винним у ДТП, а відтак - у пошкодженні автомобіля Fiat Linea, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1, а тому останній є потерпілим у зазначеній ДТП за загальними нормами як цивільного так і адміністративного судочинства, а тому винесення якогось процесуального документа про визнання ОСОБА_1 потерпілим у адміністративній чи цивільній справі, на що є посилання у відзиві на апеляційну скаргу, не вимагається.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань визначені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі / право власності, інше речове право , договір підряду, оренди тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо покладення обов’язку відшкодовувати завдану шкоду на власника джерела підвищеної небезпеки грунтуються на неправильному тлумаченні закону, оскільки за приписами ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На момент вчинення ДТП ОСОБА_2 керував мопедом «Yamaha», тобто володів ним. А тому саме він повинен відповідати за завдану шкоду, а не власник мопеда.

З огляду на наведене, доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що власником мопеда є інша особа, не звільняють його (відповідача) від відповідальності.

Стаття 4 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом свого порушеного права, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачем йому завдано матеріальну шкоду, яку останній в добровільному порядку не відшкодовує, посилаючись на відповідні норми матеріального права.

На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди ОСОБА_1 посилався на звіт про визначення вартості матеріального збитку від 10.10.2014 року вих. № С14-542 (а.с.12-44), складений ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» на замовлення позтивача, згідно якого вартість відновлюваного ремонту автомобіля НОМЕР_2 станом на 10.10.2014 року становить 35592,94 грн., ринкова вартість може складати 155708,31 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Fiat Linea» номерний знак НОМЕР_1, складає 29014,51 грн. (а.с.27).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої суми матеріальних збитків, що були йому спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з приписами ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом ч. 1 ст. 10 та ч. 1 ст. 11 Закону" Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч.1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом, що передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до дослідженого вище звіту, метою оцінки є визначення вартості матеріальної шкоди, завданої володільцю автомобіля НОМЕР_3, в результаті його пошкодження (а. с. 20). Визначений у звіті розмір шкоди відповідає меті оцінки.

Надаючи оцінку вказаному звіту, апеляційний суд приходить до висновку, що така проведена у відповідності до вимог ст. 102 ЦПК України.

В ході перегляду справи в суді апеляційної інстанції, позивач заявив клопотання про допит оцінювача КТЗ ОСОБА_4, яке було задоволено судом. ОСОБА_4 є суб’єктом оціночної діяльності з 2001 року (а.с.43). Сертифікат №15944/14, на підставі якого він мав право здійснювати оціночну діяльність транспортного засобу позивача, видано 27.01.2014 року з терміном дії до 27.01.2017 року (а.с.42).

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4, якого було попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, пояснив, що визначені у його звіті пошкодження та вартість їх усунення є наслідком дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 27.04.2014 року. Оцінювач пояснив, що в протоколі огляду транспортного засобу від 02.10.2014 року він відобразив стан транспортного засобу до ДТП на підставі оцінки МТСБУ щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02.11.2013 року, а саме пошкодження бампера переднього, кришки капота, фари передньої правої, решітки радіатора, та не враховував їх при цій оцінці. Ним було проведено оцінку пошкоджень тих частин автомобіля, які були зазначені в протоколі міліції (за винятком пошкоджень, які мали місце раніше), а саме - лівої фари, лівого зеркала, лобового скла, крила переднього лівого, подряпин дверей. Окрім того, ним оцінено заміну панелі (корпусу), яка була посічена осколками лобового скла та лівої фари протитуманної, розміщеної в бампері. Для заміни вказаних запасних частин необхідно провести пов’язані роботи, вартість яких також врахована оцінювачем.

ОСОБА_4 пояснив, що з метою забезпечення участі в процесі оцінки було здійснено виклик відповідача ОСОБА_2, проте останній на її проведення не з’явився. Факт виклику відповідача підтверджується і матеріалами справи (а.с.10).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В контексті встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься звіт від 10.10.2014 року вих. № С14-542 року, який, в тому числі, надавався суду першої інстанції. Таким чином позивачем було надано доказ на підтвердження своєї позиції. Разом з тим, сторона відповідача на підтвердження своїх заперечень щодо неправильності розрахунку, який був наведений у вказаному звіті, обґрунтованих альтернативних розрахунків не надавав, інших клопотань, пояснень, заперечень не заявляв.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наявність достатньої доказової бази, яка міститься в матеріалах справи, зважаючи на те, що в процесі розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було надано належних доказів на спростування вимог позивача, звертаючи увагу на те, що цивільний процес має змагальний характер, а позиція сторони не може ґрунтуватися на критиці посилань та тверджень іншої сторони, керуючись нормами цивільного та цивільного процесуального права, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача 29014,51грн. заподіяної матеріальної шкоди.

В решті вимог необхідно відмовити.

Посилання відповідача на застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом 03.08.2017 року, ДТП сталася 27.07.2014 року, постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19.09.2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП, а тому саме з моменту встановлення вини відповідача у позивача виникло право на позов.

За таких обставин позивачем не пропущено строк позовної давності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив судовий збір до суду першої і апеляційної інстанції 674грн. та 1011грн. – відповідно, а також 800грн. – за проведення експертного дослідження, всього – 2485грн., вимоги задоволено на 83%, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2062,55грн. ( 2485х83%) судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 січня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 29014,51 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 2062,55 грн. понесених судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.06.2018.

Головуючий                                Судді