РІШЕННЯ

Іменем України

31 травня 2018 року Справа № 927/138/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.М., розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни,

АДРЕСА_1, 40030

до Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД, вул. Пушкіна, 34 В, м. Чернігів, 14000,

про визнання недійсним одностороннього правочину.

за участю представників сторін:

від позивача: Шкриль Л.Г., паспорт НОМЕР_1 виданий Зарічним РВ у м. Суми УДМС України в Сумській області від 12.11.2013; Петренко О.М., посвідчення адвоката №21/1190 від 07.07.2017;

від відповідача: Рибницька І.О., довіреність від 10.11.2017;

встановив:

Фізичною особою - підприємцем Шкриль Ларисою Григорівною подано позов до Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви відповідача №1380 від 21.12.2017 про залік зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги мотивовані позивачем відсутністю обов'язкових умов, передбачених нормами чинного законодавства України, зокрема, ст. 601 Цивільного кодексу України, за наявності та в сукупності яких можливо здійснити зарахування однорідних вимог за заявою відповідача №1380 від 21.12.2017 про залік зустрічних однорідних вимог.

У підготовчому засіданні відповідачем суду поданий письмовий відзив на позов №262 від 07.03.2018,, у якому відповідач щодо позовних вимог заперечив та зазначив, що заявою про залік зустрічних однорідних вимог №1380 від 21.12.2017 відповідно до вимог ст. 601 Цивільного кодексу України припинено зустрічні однорідні (грошові) зобов'язання сторін, строк виконання яких настав. Відповідачем зазначено, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 у справі № 927/987/17 (залишеним без змін 22.02.2018 постановою Київського апеляційного господарського суду) було підтверджено заборгованість Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД перед фізичною особою - підприємцем Шкриль Л.Г. за договором про надання юридичних послуг від 31.12.2014 на загальну суму 292000 грн. 00 коп. За доводами відповідача у період з вересня 2015 року по лютий 2017 року Товариством реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД було помилково перераховано фізичній особі-підприємцю Шкриль Ларисі Григорівні грошові кошти у розмірі 1674000 грн. 00 коп. на підставі платіжних доручень №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 500000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп. У графі «призначення платежу» вказаних платіжних доручень вказано «оплата за надання юридичних послуг згідно договору б/н від 14.01.2014 без ПДВ». Відповідач вказує, що договір від 14.01.2014 між сторонами не укладався та зобов'язання щодо його виконання відсутні. Акти виконаних робіт, якими позивач мотивує наявність зобов'язань за вказаним договором, не співпадають з актами виконаних робіт, наявними у відповідача, у яких відсутнє посилання на договір від 14.01.2014, і взагалі не містять посилання на будь-який договір, укладений між сторонами. Більше того, зазначеними актами не визначено вартості послуг, що підлягають сплаті та зазначено, що за надані послуги вже сплачено певну суму. Таким чином, будь-які зобов'язання відповідача перед позивачем за договором про надання юридичних послуг від 14.01.2014 відсутні. У підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на Акт службового розслідування №3 від 05.03.2018,4 у якому зазначено, що договору про надання юридичних послуг від 14.01.2014, укладеного між Товариством реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД та фізичною особою - підприємцем Шкриль Л.Г. не існує.

Відповідачем суду подано письмове клопотання від 19.03.2018 про залучення до матеріалів справи висновку судово-почеркознавчого дослідження №524/525 від 15.03.2018, яким встановлено, що у актах виконання робіт до договору про надання юридичних послуг №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014 підпис від імені Марцинковського В.С. у графі «Замовник __В.С. Марцинковський» виконаний не Марцинковським В.С., а іншою особою (а.с. 179-198).

З урахуванням ч. 3 та ч. 4 ст. 80 , ч. 2, 4, ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що ухвалою суду від 24.04.2018 з урахуванням ухвали від 03.05.2018 закрито підготовче провадження у справі №927/138/18, розгляд по суті розпочато 11.05.2018, те, що відповідач не повідомляв суд про причини, з яких докази не можуть бути подані у встановлений строк у підготовчому провадженні, не обґрунтував причин пропуску для їх подання, а також не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів, судом відмовлено у задоволенні клопотання №523 від 08.05.2018 про залучення до матеріалів справи Висновку комісійної судово-економічної експертизи №820 від 08.05.2018, про що постановлено ухвалу від 11.05.2018.

У письмовій відповіді на відзив від 27.03.2018 позивачем зазначено про відсутність грошових зобов'язань позивача перед відповідачем, а також зазначено, що перерахування коштів за платіжними дорученнями, переліченими у заяві №1380 від 21.12.2017 про залік зустрічних однорідних вимог, здійснювалося відповідно до укладених сторонами договорів про надання юридичних послуг від 30.12.2013, від 14.01.2014, від 31.12.2014, 30.11.2015.

Від відповідача надійшли письмові заперечення на позов №454 від 20.04.2018, у яких зазначено, що заява про залік зустрічних однорідних вимог №1380 від 21.12.2017 вчинена у формі, передбаченій чинним законодавством України, оскільки мають місце дві зустрічні вимоги (відповідач є боржником у зобов'язанні зі сплати за надані позивачем юридичні послуги та при цьому є кредитором у зобов'язанні позивача перед відповідачем з повернення безпідставно отриманих від останнього грошових коштів). Зазначені зобов'язання є однорідними та такими, строк виконання яких настав.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.04.2018 з урахуванням ухвали від 03.05.2018 закрито підготовче провадження у справі №927/138/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.05.2018, явка представників учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась.

Розгляд справи по суті було відкладено на 31.05.2018.

У судове засідання 31.05.2018 прибули повноважні представники сторін у даній справі.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами та матеріалами у даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

31.12.2014 сторонами у справі укладено договір про надання юридичних послуг (далі за текстом - договір) (а.с. 10-11), відповідно до умов якого позивач як виконавець взяв на себе зобов'язання з надання юридичних послуг відповідачу як замовнику, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем юридичні послуги на умовах договору.

Відповідно до п. 4.1 договору за надані послуги замовник сплачує виконавцеві грошові кошти щомісячно згідно акту виконаних робіт.

На виконання умов договору фізичною особою - підприємцем Шкриль Л.Г. надано Товариству реалізації інженерних задач "ТРІЗ ЛТД" (ТОВ) юридичні послуги на загальну суму 292000,00 грн. відповідно до актів №1 від 28.02.2015 на суму 50000 грн. 00 коп. №2 від 31.03.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №3 від 28.05.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №4 від 31.07.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №8 від 31.12.2015 на суму 42000 грн. 00 коп., №7 від 30.11.2015 на суму 50000 грн. 00 коп. (а.с. 44-47,50,51).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 у справі №927/987/17 з Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ ЛТД" (ТОВ) на користь фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни стягнуто заборгованість за договором про надання юридичних послуг від 31.12.2014 у сумі 292000 грн. 00 коп. та 4380 грн. 00 коп. судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 видано судовий наказ №927/987/17 від 02.01.2018.

Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 22.02.2018 рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 у справі №927/987/17 залишено без змін.

Позивачем суду не надано доказів того, що зазначений вище наказ господарського суду № 927/987/17 пред'явлено до виконання та вжито заходів щодо стягнення з відповідача зазначеної у наказі суми.

Як свідчать матеріали справи, у період з вересня 2015 року по лютий 2017 року Товариством реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД фізичній особі-підприємцю Шкриль Ларисі Григорівні перераховано грошові кошти у розмірі 1974000 грн. 00 коп. на підставі платіжних доручень №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., № 2392 від 24.10.2016 на суму 300000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 500000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп. У графі «призначення платежу» вказаних платіжних доручень вказано «оплата за надання юридичних послуг згідно договору б/н від 14.01.2014 без ПДВ».

20.11.2017 Товариством реалізації інженерних задач "ТРІЗ ЛТД" (ТОВ) на адресу ФОП Шкриль Л.Г. направлено вимогу №1247 від 20.11.2017 про повернення безпідставно отриманих (зайве сплачених) грошових коштів у сумі 1674000 грн. 00 коп., перерахованих платіжними дорученнями №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., № 709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 5000000 грн. 00 коп. за договором від 14.01.2014, який за доводами відповідача, між сторонами не укладався (а.с. 22).

У письмовій відповіді на вимогу №1247 від 20.11.2017 (а.с. 16-19) позивачем зазначено, що грошові кошти у розмірі 1674000 грн. 00 коп. сплачені за надані фізичною особою - підприємцем Шкриль Л.Г. юридичні послуги відповідно до договорів, укладених між сторонами у справі, а саме: за договором про надання юридичних послуг від 30.12.2013 відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг на підставі платіжних доручень №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 500000 грн. 00 коп., грошові кошти за платіжним дорученням №709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп. зараховані в оплату за договором про надання юридичних послуг від 30.11.2015, за договором від 14.01.2014, який укладений між сторонами та на виконання якого складені акти виконаних робіт, підписані та скріплені печатками замовника та виконавця, платіжними дорученнями №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп. відповідачем здійснено розрахунок за надані позивачем юридичні послуги.

21.12.2017 відповідачем на адресу позивача була направлена заява №1380 від 21.12.2017 про залік зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої вимоги фізичної особи-підприємця Шкриль Л.Г. до Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ ЛТД"(ТОВ) зі сплати грошових коштів у сумі 292000 грн. 00 коп. за надані юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг від 31.12.2014 (за актами №1 від 28.02.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №2 від 31.03.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №3 від 28.05.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №4 від 31.07.2015 на суму 50000 грн. 00 коп., №8 від 31.12.2015 на суму 42000 грн. 00 коп., №7 від 31.11.2015 на суму 50000 грн. 00 коп.) припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ ЛТД"(ТОВ) до фізичної особи - підприємця Шкриль Л.Г. з повернення зайве сплачених коштів у сумі 1674000 грн. 00 коп. (платіжні доручення №1931 від 02.09.2015, №1951 від 07.09.2015, № 709 від 08.04.2016, №3003 від 21.12.2016, №401 від 10.02.2017).

Відповідно до вищезазначеної заяви відповідач зазначає, що між позивачем та відповідачем є наявність зустрічних однорідних вимог, термін виконання яких настав.

Заява отримана позивачем 30.01.2018, що підтверджено позивачем у позовній заяві.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що заява №1380 від 21.12.2017 про залік зустрічних однорідних вимог не відповідає обов'язковим умовам, передбачених норами Цивільного кодексу України, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності (вимоги сторін мають бути зустрічні, вимоги мають бути однорідними, строк виконання яких настав) можливо здійснити таке зарахування.

У підтвердження наявності грошових зобов'язань відповідача за укладеним сторонами у справі договором від 14.01.2014 про надання юридичних послуг позивач надав суду Акти виконання робіт до Договору про надання юридичних послуг від 14.01.2014 № 1 від 04.12.2014, № 2 від 18.12.2014, № 3 від 23.12.2014, № 4 від 29.12.2014, № 5 від 29.12.2014.

При цьому судом встановлено, що відповідно до змісту Акту № 1 від 04.12.2014 «За виконані юридичні послуги замовником сплачено 80000 грн.». Таким чином, загальну вартість робіт в акті взагалі не зазначено, а лише зафіксовано суму, яку фактично отримав позивач за надані за договором юридичні послуги. Про наявність заборгованості за надані послуги в Акті не йдеться.

Аналогічним чином складені й наявні у справі Акти № 2 від 18.12.2014, відповідно до якого «За виконані юридичні послуги замовником сплачено 25000 грн.», № 3 від 23.12.2014, відповідно до якого «За надані юридичні послуги замовником сплачено 140000 грн.», № 4 від 29.12.2014, відповідно до якого «За надані юридичні послуги замовником сплачено 200000 грн.», № 5 від 29.12.2014, відповідно до якого «За виконані юридичні послуги замовником сплачено 225000 грн.».

В процесі судового розгляду справи документів, які б свідчили про наявність заборгованості відповідача за укладеним сторонами у справі договором від 14.01.2014, позивач суду не надав.

Встановивши фактичні обставини справи, всебічно та повно оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

За змістом положень статей 202, 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Так, згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом названої правової норми залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Таким чином, повідомлення відповідача про проведення заліку зустрічних однорідних вимог є правочином, направленим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено приписами статті 602 Цивільного кодексу України, відповідно до вимог якої не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 292000 грн. 00 коп. за договором про надання юридичних послуг від 31.12.2014, що підтверджено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 у справі №927/987/17 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у вказаній справі, які набрали законної сили.

При цьому позивачем суду не надано доказів того, що наказ господарського суду № 927/987/17 пред'явлено до виконання та вжито заходів щодо стягнення з відповідача зазначеної у наказі суми.

У свою чергу, у підтвердження факту безпідставного перерахування позивачеві за вказаними вище платіжними дорученнями №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., № 2392 від 24.10.2016 на суму 300000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 500000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп. відповідач послався на відсутність факту укладення між ним та позивачем договору від 14.01.2014 про надання юридичних послуг.

Відповідно до положень ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з закріпленого у процесуальних нормах принципу змагальності, суд доходить висновку про недоведеність відсутності факту укладення договору від 14.01.2014 про надання юридичних послуг, на що посилався відповідач у справі, мотивуючи свої доводи висновком почеркознавчої експертизи, яка не була подана суду у встановлений процесуальним законом строк та яка внаслідок цього не може бути прийнята судом до уваги.

Крім того, суд також враховує той факт, що відповідачем у справі самостійно та з власної волі у графах «призначення платежу» платіжних доручень на перерахування грошових коштів позивачеві вказано «оплата за надання юридичних послуг згідно договору б/н від 14.01.2014 без ПДВ».

За таких обставин суд під час вирішення спору враховує доводи позивача у справі про наявність між сторонами правовідносин за договором від 14.01.2014 про надання юридичних послуг.

Позивачем не спростовується факт отримання від відповідача 1674000 грн. 00 коп. за платіжними дорученнями №1931 від 02.09.2015, №1951 від 07.09.2015, № 709 від 08.04.2016, №3003 від 21.12.2016, №401 від 10.02.2017.

При цьому позивачем не наведено нормативного обґрунтування підстав «зарахування» вказаних грошових сум за різними договорами на власний розсуд, ігноруючи при цьому факт існування договору від 14.01.2014 про надання юридичних послуг.

Також позивачем не надано й документального підтвердження (первинної бухгалтерської та податкової документації) зарахування грошових сум, перерахованих відповідачем за договором від 14.01.2014, в рахунок заборгованостей за іншими договорами.

Таким чином, матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено, що відповідачем на користь позивача у справі в рахунок виконання зобов'язань за договором від 14.01.2014 перераховано 1974000 грн. 00 коп. (на підставі платіжних доручень №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., № 2392 від 24.10.2016 на суму 300000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 500000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп.), а позивачем, в свою чергу, не надано належним чином складених та підписаних Актів виконаних робіт, якими було б зафіксовано наявність заборгованості відповідача за договором від 14.01.2014, оскільки відповідно до вказаних актів станом на дату їх складення вони вже були оплачені. Грошові ж кошти за названими платіжними дорученнями були перераховані відповідачем позивачеві набагато пізніше дат складення Актів № 1-№5.

Позивачем у справі не спростовано доводів відповідача щодо надмірного та безпідставного перерахування грошових коштів за вказаними вище платіжними дорученнями.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або з актів цивільного законодавства.

З урахуванням вказаних положень закону є обґрунтованими доводи відповідача щодо наявності у позивача обов'язку щодо повернення безпідставно отриманих за платіжними дорученнями грошових коштів у встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк.

Матеріалами справи підтверджено, що 21.12.2017 відповідачем здійснено зарахування однорідних вимог на суму 292000 грн. 00 коп. щодо заборгованості перед позивачем за договором про надання юридичних послуг від 31.12.2014 та з повернення зайве сплачених грошових коштів у сумі 1674000 грн. 00 коп. на підставі платіжних доручень №1931 від 02.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., №1951 від 07.09.2015 на суму 335000 грн. 00 коп., № 709 від 08.04.2016 на суму 4000 грн. 00 коп., №3003 від 21.12.2016 на суму 500000 грн. 00 коп., №401 від 10.02.2017 на суму 5000000 грн. 00 коп., про що останньому направлено заяву про залік зустрічних однорідних вимог №1380 від 21.12.2017.

З наведеного вбачається, що між сторонами існували грошові вимоги, які є юридично однорідними, та були предметом зустрічного зарахування. Сума безпідставно перерахованих відповідачем грошових коштів в декілька разів перевищила грошову суму, стягнуту з відповідача на користь позивача у справі за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2017 у справі №927/987/17.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача про порушення відповідачем вимог закону під час здійснення процедури зарахування зустрічних однорідних вимог та вважає за необхідне відмовити у позові у повному обсязі.

Окремо суд звертає увагу на таке.

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження.

Позивачем суду не надано доказів того, що наказ господарського суду № 927/987/17 пред'явлено до виконання та вжито заходів щодо стягнення з відповідача зазначеної у наказі суми.

Разом з цим слід зазначити, що статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений вичерпний перелік випадків, коли виконавче провадження підлягає закінченню і саме тому угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинені як до початку виконання судового рішення, так і на стадії виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не є підставою для закінчення виконавчого провадження, яке відбувається у випадку фактичного повного виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Сторонами подані до суду попередні розрахунки сум судових витрат у зв'язку із розглядом справи.

Так, позивачем про попередній розрахунок судових витрат у сумі 20000 грн. 00 коп. на професійну правничу допомогу зазначено у доданому до позовної заяви розрахунку. Докази, що підтверджують факт надання такої допомоги надані представником позивача у підготовчому засіданні вже на суму 21000 грн. 00 коп.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачу - фізичній особі - підприємцю Шкриль Л.Г., відмовлено повністю, судові збір та судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката відповідно до приписів ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Відповідачем у поданому клопотанні №282 від 14.03.2018 зазначено про попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, а саме: витрати на проведення можливої судової експертизи у розмірі 5000 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу - 21500 грн. 00 коп., проте доказів фактичного понесення цих витрат до матеріалів справи відповідачем не надано, тому судом питання про розподіл цих витрат не вирішується.

Керуючись статтями 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні 31.05.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

3. Згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписаний 11.06.2018.

Суддя М.О. Демидова