Справа № 462/2200/17                                Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.

Провадження № 22-ц/783/4966/17                        Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Б.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м.Львів

Справа № 462/2200/17                                

      Провадження № 22-ц/783/4966/17            

Апеляційний суд Львівської області в складі:

     головуючого:  Струс Л.Б.

     суддів: Левика Я.А.,Шандри М.М.

     секретаря: Бадівської О.О.

розглянув  апеляційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду ухваленого у  м.Львова  27 червня 2017 року (суддя Лакомська Ж.І.) у справі за позовом  ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Романівнидо  Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про  визнання припиненими правовідносин за кредитним договором та договорами поруки,-            

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у травні 2017 року звернулися у суд з позовом до ПАТ КБ «Надра», в якому просять визнати такими, що припинилися з 26.09.2011р. правовідносини між поручителями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з однієї сторони та ПАТ КБ «Надра» з іншої сторони за договором поруки від 08.08.2008р. та визнати такими, що припинилися правовідносини між позичальником ОСОБА_2 з однієї сторни та ПАТ КБ «Надра» з іншої сторони за кредитним договором №418/МБ-ЦВ від 08.08.2008р.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року в  задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором та договорами поруки - відмовлено.  Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу. Вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстав для застосування ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів» нема, оскільки у постанові Верховного Суду України, на яку посилався суд, від 06.07.2016 року по справі №6-11999цс16 зазначено правові позиції щодо застосування норм ст..559 ЦК України, які в силу вимог ст., 360-7 ч.1 ЦПК України не можуть враховуватись при застосуванні інших норм права, зокрема норм ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому вважає, що суд першої інстанції порушив норми ст..360-7 ч.1 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Просить рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

На підставі ст.362 ЦПК України до апеляційної скарги ОСОБА_2 було приєднано апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_3 з участю представника ОСОБА_5, яка містить тотожні, зазначеним в апеляційній скарзі, вимоги, та вирішено розглядати в одному провадженні з апеляційною скаргою ОСОБА_6

Сторони в судове засідання не з’явилися, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи з таких підстав.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд Львівської області здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі  ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються  вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;  а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 08 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 418/МБ-ЦВ, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 198 000 грн зі сплатою 20,4 % річних строком до 05 серпня 2013 року.

На забезпечення належного виконання зобов?язання за кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено окремі договори поруки, за умовами яких вони зобов?язувалися відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі позичальником своїх зобов?язань за кредитним договором.

При цьому, згідно п.5.3. договорів, дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору чи виконанням поручителів своїх зобов’язань, згідно з умовами договору.

Унаслідок порушення боржником виконання зобов?язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором, надіславши 11 березня 2011 року вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов?язаних із ним платежів, які були отримані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 березня 2011 року, а ОСОБА_2 – 14 березня 2011 року.

Проте позичальник та поручителі вимог банку у визначений в ній строк не виконали.

Унаслідок невиконання зобов’язань боржником та поручителями за вказаними договорами, ПАТ КБ "Надра" звернулось за захистом порушеного права до суду.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2015 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Надра" 444 269 грн 53 коп. боргу за кредитним договором № 418/МБ-ЦВ від 08 серпня 2008 року. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра" 444 269 грн. 53 коп. боргу за кредитним договором № 418/МБ-ЦВ від 08 серпня 2008 року. Судом вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду набрало законної сили.

Ухвалюючи рішення, яким відмовляючи в задоволенні позову районнйи суд виходив з того, що скільки рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2015 року, яке набрало законної сили, задоволені вимоги ПАТ КБ "Надра" до позичальника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, то підстав для застосування положень ч. 4 ст. 559 ЦК України та ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" немає.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Оскільки апеляційна скарга, а також заяви про приєднання до неї не містять доводів щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині не оскаржується, а відтак не здійснює його апеляційний перегляд щодо цих позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 1050 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов?язання не пред?явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов?язання не встановлений або встановлений моментом пред?явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред?явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судом також встановлено, що договори поруки не містять положень про строк дії поруки, а строк виконання основного зобов'язання банком було змінено на підставі положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і таке повинно було бути виконаним позичальником та поручителями в строк до 23 березня 2011 року та 05 квітня 2011 року.

Оскільки банк звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителів лише 11 березня 2015 року, районний суд прийшов до вірного висновку, що порука припинилася в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України (в редакції яка діяла на час ухвалення рішення) судові рішення є обов’язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2 ст. 223 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16.

Однак, колегія суддів вважає, що даний правовий висновок не може бути застосований під час розгляду цієї справи, адже, як убачається з тексту вказаної постанови ВСУ, за обставинами справи судове рішення у якій було предметом перегляду представник поручителя був присутній у судовому засіданні, де вирішувалося та досліджувалося питання про стягнення коштів з поручителя, зокрема, давалася оцінка договору поруки.

Як беззаперечно убачається з матеріалів справи, справа за позовом банку до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитом розглядалася за правилами заочного розгляду.

Так 10 червня 2015 року судом було ухвалено заочне рішення, заява ОСОБА_4 про його перегляд залишена без задоволення. Доказів про обізнаність із вказаним рішенням суду другого поручителя ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Оскільки матеріали справи не містять доказів проінформованості ОСОБА_4 та ОСОБА_3, як поручителів про розгляд справи про стягнення з них кредитної заборгованості, а також відсутні дані, що рішення щодо ОСОБА_3 набрало законної сили, що виключило можливість для них бути присутніми під час розгляду справи та наводити свої доводи щодо припинення поруки, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2015 року не містить жодних мотивів (висновків) щодо дійсності поруки або підтсав для її припинення, наведене, на думку колегії суддів, не виключає можливість оспорення дійсності договорів поруки їх стороною в окремому судовому процесі.

Однак доводи апелянта та позовні вимоги про те, що припинилися правовідносини між позичальником ОСОБА_2 з однієї сторони та ПАТ КБ «Надра» з іншої сторони за кредитним договором №418/МБ-ЦВ від 08.08.2008р та те , що банк впродовж трьохрічного строку не звернувся з вимогами до позичальника та в силу положень ст.11 ч.11 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимог ст.257 ЦК України, ПАТ КБ „Надра” втратив право вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Оскільки спростовуються самим кредитним договором, який був укладений строком до 05 серпня 2013 року, а позов про стягнення заборгованості поданий банком в межах строку позовної давності, а саме 11 березня 2015 року, що підтведжується матеріалами оглянутої в судовому засіданні цивільної справи № 462\1764\15, а саме позовною заявою т.1ас 2-5.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, а також враховуючи вірний висновок районного суду про припинення поруки, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про припинення поруки слід скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення цих позовних вимог.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції та однією із підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за договорами поруки скасувати.

Постановити в цій частині нове судове рішення, яким визнати таким, що припинилися з 26.09.2011 року правовідносини між поручителями ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з одного боку та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» з іншого боку за договорами поруки від 08.08.2008 року, що були укладені на забезпечення виконання зобов`зань за кредитним договором №418/МБ-ЦВ від 08.08.2008 року. .

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 травня 2018 року.

Головуючий

Судді