Справа № 2а-998
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2009 року Галицький районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Городецької Л.М.,
при секретарі – Долинській А.О.,,
з участю представника позивача – ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративний позов ОСОБА_2 до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по державній допомозі ,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по державній допомозі.
В обґрунтування заявленого адміністративного позову покликається на те, що відповідачем за період 2007-2009 років їй невірно виплачувалась допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Враховуючи вищенаведене, просить суд визнати неправомірними дії відповідача, стягнути з відповідача недоплачену щомісячну грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.
У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні фабулі позовної заяви. Просить суд позов задоволити.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, подавши при цьому відповідну заяву про розгляд справи у його відсутності, просить суд відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 слід задоволити частково з наступних підстав.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про відмову позивачу в поновленні строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що причина пропущення строку звернення до суду є поважною, оскільки позивачка дізналася про порушення своїх прав та законних інтересів лише після висвітлення в пресі рішень Конституційного суду України, а тому такий слід поновити та розглядати справу по суті.
В судовому засіданні встановлено, що спірні правовідносини регулюються ОСОБА_3 України, Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" з наступними змінами та доповненнями, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Позивачка має на утриманні дитину віком до трьох років – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
У відповідності до виписки з рахунку від 24.09.2009 р., відповідач виплачує позивачці допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з травня 2007 р. по серпень 2009 р. на загальну суму 3575,98 грн. (а.с.11). Позивачка стверджує про неправомірне заниження відповідачем виплачуваних сум нижче від розміру прожиткового мінімуму.
Згідно із положеннями ч.1 ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", в редакції до 9 липня 2007 року – допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Положення згаданої норми зупинялися на 2007 рік, з урахуванням п.14 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Згідно рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнаний таким що не відповідає ОСОБА_3 України, зокрема, п.14 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено дію ч.1 ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми".
В п.5 згаданого рішення, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень законів, визнаних неконституційними.
З урахуванням наведеного, з дати прийняття зазначеного рішення, відповідач не вправі був застосовувати положення Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” в редакції Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, а виплата допомоги підлягала здійсненню з урахуванням попередньої редакції статті 15, а саме, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання державної соціальної допомоги, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни певних гарантій, а саме забезпечення їх щомісячної державної соціальної допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно із положеннями ст.12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Відповідно до ч.2 ст.3 ОСОБА_3 України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Ст.8 ОСОБА_3 України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач у справі після прийняття рішення Конституційним судом України не вжив заходів до захисту порушеного права позивача, а тому таке підлягає захисту в суді.
Щодо вимог позивачки про зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати допомогу на дитину в повному обсязі, тобто у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, то судом встановлено, що з 01.01.2008 р. набрала чинність нова редакція ст.15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” (із змінами, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”), відповідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Зазначене положення Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” неконституційним не визнавалось, скасоване не було. З матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував допомогу з грудня 2007 р. у відповідності до зазначеної норми.
Згідно із ч.2 ст.162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. При цьому, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, адміністративний суд перевіряє не лише вчинення дії чи бездіяльності на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України, а й чи вчинені вони з використанням повноважень з тією метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, добросовісно, розсудливо і своєчасно.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 слід задоволити частково, визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати та відмови у перерахунку позивачці допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року відповідно до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Керуючись ст.ст.7-12, 86, 100, 161-162, 167 КАС України , Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп/2007, суд, -
п о с т а н о в и в :
Поновити ОСОБА_2 строк на звернення до суду.
Визнати неправомірними дії Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо невиплати та відмови у перерахунку ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
Зобов'язати Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року відповідно до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3 (три) гривні 40 коп. судового збору.
На постанову суду може бути подана апеляція протягом 10-ти днів з дня складання постанови у повному обсязі та апеляційна скарга на цю постанову протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Л.М.Городецька