ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2007 р. | № 28/250 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | К.В.Грейц - головуючого, С.В.Бакуліної, О.І.Глос, |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Коммодор" |
на постанову | від 06.02.2007 |
Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду міста Києва № 28/250 |
за позовом | ТОВ “Магістраль-Транс” |
до | ТОВ “Коммодор" |
про | спонукання вчинити дії по розмитненню вантажу та розвантаженню автомобіля |
за участю представників: - позивача | Назаренка В.Б., Соборука Ю.Ф. |
- відповідача | Любушкіної В.І., Коваленка О.П. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2006 у справі № 28/250 (суддя Копитова О.С.) в задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача розмитнити вантаж, відправлений ним іноземному контрагенту, та розвантажити автомобіль від цього вантажу, забороненого до ввозу на територію Польщі, відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що норми ст. 73 Статуту автомобільного транспорту Української РСР не поширюються на міжнародні перевезення, а до правовідносин сторін застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 року (КДПВ), на виконання приписів ст. 14 якої позивача (перевізника) було забезпечено належними інструкціями щодо вантажу як від вантажоодержувача (іноземного власника вантажу), так і від відповідача (вантажовідправника), умови договору - замовлення № К 604-22-012 від 13.04.2006, Цивільний кодекс України та Конвенція КДПВ не передбачають зобов'язання відповідача здійснювати митне оформлення поверненого вантажу, від якого власник відмовився на користь держави і надав дозвіл на його знищення, відтак, суд не може покласти на особу обов'язок вчинити будь-які дії, що не покладені на неї договором або законом.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Губенко Н.М., суддів Барицької Т.Л., Ропій Л.М.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою ТОВ “Магістраль-Транс”, постановою від 06.02.2007 рішення у справі змінила, задовольнивши позов частково і зобов'язавши відповідача вчинити всі дії, передбачені чинним законодавством, з метою розвантаження автомобіля позивача та розвантажити цей автомобіль. В решті позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що за змістом норм п. 73 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, п.п 13.11, 13.12 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, вантажовідправник повинен вчинити всі можливі дії по звільненню автомобіля від вантажу, як-то: надати нового вантажоодержувача або самому одержати вантаж від перевізника, тобто, розвантажити автомобіль. Та обставина, що за спірним перевезенням вантаж перебуває під митним контролем, в зв'язку з чим розвантаженню автомобіля передує здійснення відповідних митних процедур, не впливає та не змінює права та обов'язки сторін, передбачені за договором перевезення, отже, не звільняє відповідача від обов'язку вчинити дії по розпорядженню вантажем та розвантажити автомобіль.
ТОВ “Коммодор”, не погоджуючись з постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення у справі залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, суд апеляційної інстанції був зобов'язаний застосовувати до спірних правовідносин норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія), а не положення Статуту автомобільного транспорту Української РСР, дія якого поширюється на внутрішні, а не на міжнародні перевезення, також судом апеляційної інстанції помилково не застосовані до спірних правовідносин норми Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила Інкотермс-2000), що призвело до неправомірних висновків про права і обов’язки щодо спірного вантажу, постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів, за якими суд не погодився з висновками суду першої інстанції, та конкретних зобов’язань і дій, які має вчинити відповідач, що унеможливлює виконання судового рішення.
Склад колегії суддів, якою згідно ухвали від 16.04.2007 прийнята до провадження касаційна скарга у справі, змінено розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 26.04.2007 № 02-12.2/449.
В судовому засіданні 26.04.2007 в присутності представників сторін оголошено перерву до 24.05.2007 до 10 годин 30 хвилин.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що позивачем було прийнято до виконання транспортне замовлення експедитора –компанії “Asstra Assosiated Traffic AG” (Швейцарія) від 13.04.2006 № К-604-22-012 на міжнародне автомобільне вантажне перевезення за маршрутом: Київ, Україна - Любек, Німеччина.
В процесі здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу за CMR № 696372, за якою відповідач є відправником вантажу –363 лантухів концентрату сироваткового білку Proliant - 8000, позивач - перевізником, а одержувачем вантажу є компанія Spad Log Pards Gmbh, Любек, Німеччина, для компанії La Palma Holland BV, Нідерланди, після перетину митного кордону України Прикордонною ветеринарною інспекцією в м. Корчова, Польща, були виявлені невідповідності в документальному оформленні якості, ідентичності, походження вантажу, і рішенням № 4/2006 від 28.04.2006 Прикордонного ветеринарного лікаря в м. Корчова не дозволено ввезення товару за вищезазначеною міжнародною накладною на територію Республіки Польща через невідповідність ветеринарного свідоцтва положенням законодавства.
Відповідно до протоколу прикордонного контролю ветеринарної служби м. Корчова від 17.05.2006 вантаж супроводжується документами, що не відповідають формальним та законодавчим вимогам, в ході контролю ідентичності товару виявлено, що навантаження здійснено навалом, за відсутністю паллет, на поверхні 15-ти мішків виявлено ознаки присутності гризунів.
У зв'язку з викладеним, автомобіль з вантажем, перебуваючи під митним контролем, повернувся в Україну та перебуває на території терміналу Київської регіональної митниці.
Позивачем пред'явлено позов про спонукання відповідача, як вантажовідправника, вчинити дії по розмитненню вантажу, в процесі розгляду справи на підставі ст. 22 ГПК України ним подано заяву про доповнення позовних вимог і зобов’язання відповідача в 7-денний термін з моменту проведення митного оформлення вантажу розвантажити автомобіль.
Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо правового регулювання спірних правовідносин і зобов’язань відповідача.
При цьому, суд першої інстанції виходів з того, що норми Статуту автомобільного транспорту Української РСР не поширюються на міжнародні перевезення, а до правовідносин сторін застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 року (КДПВ), відповідно до приписів ст. 14 якої якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених накладною умовах є або стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його передачі місця, перевізник зобов’язаний запросити інструкції в особи, яка має право розпоряджатись вантажем відповідно до ст. 12 цієї Конвенції. Якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, інших ніж передбачено у накладній, і якщо перевізник не зміг своєчасно отримати інструкції від особи, яка має право розпорядження вантажем згідно ст. 12, транспортер повинен здійснити заходи, які він вважає за найбільш прийнятні в інтересах найліпшого виконання перевезення.
Враховуючи, що позивач (перевізник) отримав належні інструкції щодо вантажу, зокрема, дозвіл на його знищення, як від вантажоодержувача (іноземного власника вантажу), так і від вантажовідправника (відповідача), тобто, від особи, яка за загальним правилом згідно ст. 12 КДПВ має право розпоряджатись вантажем, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права вимагати від відповідача вчинення дій по розмитненню вантажу, адже, такий обов’язок не покладається на відповідача ні умовами договору-замовлення № К 604-22-012 від 13.04.2006, ані приписами Цивільного кодексу України та Конвенції КДПВ.
Натомість, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про застосування положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві, посилаючись на те, що Закон України “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” від 01.08.2006 № 57-V набув чинності з 09.09.2006, а позов пред’явлено 04.08.2006, в зв’язку з чим до правовідносин сторін зі спору у справі підлягають застосуванню норми глави 64 ЦК України, п. 73 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, п. п. 13.11, 13.12 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, за приписами яких вантажовідправник повинен вчинити всі можливі дії по звільненню автомобіля від вантажу, зокрема, якщо вантажоодержувач не може прийняти вантаж від перевізника, інший пункт призначення та умови доставки вантажу визначаються за погодженням з вантажовідправником, а якщо від останнього перевізник не одержав таких відомостей або він не згоден з новими умовами доставки вантажу, він зобов’язаний повернути вантаж вантажовідправнику, тобто, на перевізника не покладається обов’язок розпорядження вантажем, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов’язання відповідача розвантажити автомобіль, використання якого позивачем унеможливлено через перебування в ньому вантажу.
Ту обставину, що за спірним перевезенням вантаж перебуває під митним контролем, в зв'язку з чим розвантаженню автомобіля передує здійснення відповідних митних процедур, суд апеляційної інстанції вважає такою, що не впливає та не змінює права та обов'язки сторін, передбачені за договором перевезення, отже, не звільняє відповідача від обов'язку вчинити дії по розпорядженню вантажем та розвантажити автомобіль.
Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача функцій по контролю за здійсненням відповідачем митних процедур і, відповідно, відсутності правових підстав для задоволення позову в частині спонукання відповідача вчинити дії по розмитненню вантажу, разом з тим, вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на незастосування положень Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 року, оскільки зазначена Конвенція діяла в Україні і до 09.09.2006 згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545- XII “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”, якою встановлено, що до прийняття відповідних законодавчих актів України на території України тимчасово діють відповідні законодавчі акти колишнього Союзу РСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1983 № 9763-Х Союз РСР приєднався до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 року, згідно статті 1 якої ця Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілями, коли зазначені в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце його призначення знаходяться на території двох різних країн, з яких хоча б одна приймає участь в Конвенції.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія), а не положення Статуту автомобільного транспорту Української РСР, дія якого поширюється на внутрішні, а не на міжнародні перевезення.
Відповідно до ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зазначена норма також закріплена в ст. 10 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановили законодавчих або договірних підстав покладення на відповідача зобов’язання з розвантаження автомобіля позивача, адже, саме цей обов’язок є спірним у даній справі, однак, не був предметом дослідження у суді першої інстанції.
Не можна вважати доведеним належними і допустимим доказами факт порушення відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача, які б підлягали судовому захистові відповідно до ст. 1 ГПК України, адже, позивачем в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не наведено доказів неможливості використання у власній господарській діяльності автомобіля через знаходження в ньому вантажу, від якого власник –іноземний контрагент відповідача, відмовився, а судом в порушення приписів ст. 38 ГПК України не витребувані необхідні документи для встановлення обставин і підстав зворотного перетину митного кордону України автомобілем позивача з вантажем, який вже на належить відповідачеві, не надано належної правової оцінки способу, порядку, режиму і наслідкам такого повернення, а також об’єктивній необхідності знаходження автомобіля на Київській регіональній митниці завантаженим, тобто, неможливості відокремлення вантажу від транспортного засобу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами достеменно не встановлена ні наявність, ані відсутність обставин, які входять до предмету доказування у даній справі.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч. 1 ст. 43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 у справі господарського суду міста Києва № 28/250 та рішення господарського суду м. Києва від 06.11.2006 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу ТОВ “Коммодор” задовольнити частково.
Головуючий К.Грейц
Судді С.Бакуліна
О.Глос