Судове рішення 2-а-35/09 від 04.01.2010

Судове рішення #7184132

Справа № 2-а-35/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2009 року Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді: Шевченко О.В.,

при секретарі: Гетьманенко О.І.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1,

представників відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Широке адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до відповідачів та просили суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації щодо зменшення та недоплати щомісячної виплати на дитину ОСОБА_5 на підставі ст. 30 п. 6 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.2008 року по 30.11.2009 року;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної виплати на дитину ОСОБА_5, виходячі з розмірів, встановлених ст. 30 п. 6 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.2008 року по 30.11.2009 року;

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації щодо зменшення та недоплати виплат ОСОБА_1 на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 48 та абз. 2, 3 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2002 року по 31.08.2007 року;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум виплат ОСОБА_1, виходячі з розмірів, встановлених абз. 3 ч. 1 ст. 48 та абз. 2, 3 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2002 року по 31.08.2007 року;

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації щодо зменшення та недоплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 01.01.2002 року по 31.08.2007 року;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Широківської районної держаної адміністрації здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум виплат ОСОБА_1, виходячі з розмірів, встановлених ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 01.01.2002 року по 31.08.2007 року;

- визнати протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради щодо зменшення та недоплати виплат ОСОБА_1 на підставі абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.2007 року по 30.11.2009 року;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум виплат ОСОБА_1, виходячі з розмірів, встановлених абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.2007 року по 30.11.2009 року;

- визнати протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради щодо зменшення та недоплати виплат ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 01.09.2007 року по 30.11.2009 року;

- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1, виходячі з розмірів, встановлених ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 01.09.2007 року по 30.11.2009 року.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що він (інвалід 2 групи та Чорнобилець 1 категорії) та його неповнолітній син ОСОБА_6 (потерпілий від Чорнобильської катастрофи) одержують виплати на підставі вищевикладених норм законів в розмірі меншому, ніж це передбачено останніми. На підставі ст. 30 п. 6 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_5 повинен одержувати щомісячні виплати в розмірі мінімальної заробітної плати, а ОСОБА_1 повинен одержувати на підставі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» щомісячну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат для інвалідів 2 групи, 4 мінімальних заробітних плат для інвалідів 3 групи; на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічна разова грошова допомога до 5 травня ОСОБА_1 повинна складати 8 мінімальних пенсій за віком як інваліду 2 групи та 7 мінімальних пенсій за віком як інваліду 3 групи. Про те, що його права на зазначені розміри виплат порушується, він дізнався у вересні 2008 року з телевізійної передачі.

Представники відповідачів, виступаючи в судовому засіданні, позовні вимоги позивачів не визнали та повідомили, що усі виплати здійснені у розмірах, встановлених чинним законодавством. При нарахуванні позивачам розмірів виплат, вони керувалися законами України про Державний бюджет на відповідний рік та розмірами виплат визначеними Кабінетом Міністрів України. Вважають такі дії правомірними. Виплати здійснені в межах асигнувань.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи в сукупності, приходить до висновку , що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено в судовому засіданні:

Позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується відповідними записами в посвідченні № 073250 (а.с. 9), який згідно довідки МСЕ (а.с. 10) з 22.02.2005 року має безстроково 2 групу інвалідності. ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 (а.с.12). ОСОБА_5 є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (а.с. 12). Статус та інвалідність позивачів не оспорюється відповідачами.

ОСОБА_1 перебував на обліку в УПСЗН Широківської районної держаної адміністрації з 26.10.2001 року по 31.08.2007 року та отримав:

- на підставі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» щорічно допомогу в наступних розмірах: в 2002 - 2004 роках – по 21,50 грн. щорічно, в 2005 році – 26,50 грн., 2006 - 2007 роках – по 120 грн. щорічно;

- на підставі ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в наступних розмірах: в 2004 році – 130 грн., в 2005-2006 роках – 330 грн., в 2007 році – 360 грн. (а.с. 104).

ОСОБА_5 перебуває на обліку в УПСЗН Широківської районної держаної адміністрації та отримав на підставі п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» щомісячно з вересня 2008 року по жовтень 2009 року по 16,50 грн. (відповідно до постанови КМУ № 649 від 20.04.2007 року) (а.с. 105).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПСЗН виконкому Інгулецької районної в м. Кривий Ріг ради з 01.09.2007 року (а.с. 31) як інвалід 2 групи та одержав:

- на підставі ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в наступних розмірах: в 2008 році – 400 грн.(відповідно до постанови КМУ № 183 від 12.03.2008 року); в 2009 році – 430 грн. (відповідно до постанови КМУ № 211 від 18.03.2009 року) (а.с. 92);

- на підставі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» щорічно допомогу в наступних розмірах: 2008 - 2009 роках – по 120 грн. щорічно (відповідно до постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року).

Про те, що права позивачів на зазначені розміри виплат порушується, ОСОБА_1 дізнався у вересні 2008 року з телевізійної передачі.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначаються правові методи формування та застосування державних соціальних стандартів та нормативів. Згідно ст.1 даного Закону, державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. До числа основних державних соціальних гарантій включаються розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 17).

п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.01.96 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначає, що, оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Також в абзаці 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Щодо посилання представників відповідачів на норми закону України про державний бюджет на відповідні роки, як норми закону, який має вищу юридичну силу при визначенні розміру допомог, та ст. 95 Конституції України, як на підставу для відмови виконувати вимоги законів України щодо надання належного розміру допомог суд враховує наступне:

Стаття 95 Конституції України встановлює верховенство та пріоритетність Закону про Державний бюджет України і визначає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. А оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. 27 листопада 2008 року Конституційним судом України прийняте рішення № 26 рп/2008, у якому було розтлумачене наступне: «Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом».

У рішенні від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) Конституційний Суд України визначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.

Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8) Також, статтею 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Зважаючи на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 конкретно зазначено, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, то це є можливістю зворотної дії у часі вказаного рішення Конституційного Суду України.

Також судом враховується наступне: згідно статті 17 ч.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та практику Європейського Суду як джерело права.

У статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, зазначені наступні вимоги до держави: держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист закріплено статтею 16 Європейської соціальної хартії: «З метою забезпечення умов, необхідних для всебічного розвитку сім’ї, яка є головним вічком суспільства, Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими способами, як соціальна допомога і допомога сім’ям з дітьми».

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) від 4 грудня 1974 року, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію - в даному випадку це гарантії надання соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - якщо вони відступлять від неї (концепції), така держава чи її орган вважатимуться такими, що діють протиправно. При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) від 8 листопада 2005 року Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III). Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України
№ 796-XII зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі України № 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796-XII, є безпідставним.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 26 грудня 2002 року № 372-IV “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік” Кабінету Міністрів України було доручено до 1 березня 2003 року подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. ОСОБА_7 положення не перешкоджало здійсненню виплат у розмірах, установлених статтею 48 Закону України № 796-XII.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону
№ 372-ІV з 01.01.2003 складав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України № 796-ХІІ. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796-ХІІ та стаття 1 Закону № 372-ІV, а не постанова КМУ № 836.

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону № 796-ХІІ, відповідачі повинні виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначені періоди, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

Згідно зі статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” інвалідам третьої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, інвалідам другої групи – п’яти мінімальних заробітних плат.

На підставі ст. 30 п. 6 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи» щомісячні виплати дорівнюють мінімальній заробітній платі.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення виплат на оздоровлення, розмір мінімальної заробітної плати був таким:

01.12.2009 669 грн. ст. 55 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

01.10.2009 650 грн. ст. 55 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

01.07.2009 630 грн. ст. 55 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

01.04.2009 625 грн. ст. 55 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

01.01.2009 605 грн. ст. 55 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

01.12.2008 605 грн. ст. 59 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 № 107-VI

01.10.2008 545 грн. ст. 59 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 № 107-VI

01.04.2008 525 грн. ст. 59 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 № 107-VI

01.01.2008 515 грн. ст. 59 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 № 107-VI

01.10.2007 460 грн. Закон України

"Про внесення змін до Закону України до "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 15.03.2007 № 749-V

01.07.2007 440 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V

01.04.2007 420 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V

01.01.2007 400 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V

01.12.2006 400 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 № 3235-IV

01.07.2006 375 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 № 3235-IV

01.01.2006 350 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 № 3235-IV

01.09.2005 332 грн. Закон України

"Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 23.12.2004 № 2505-IV

01.07.2005 310 грн. Закон України

01.04.2005 290 грн. Закон України

01.01.2005 262 грн. Закон України

"Про державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 № 2285-IV

01.09.2004 237 грн. Закон України

"Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" від 17.06.2004 № 1801-IV

01.12.2003 205 грн. Закон України

"Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" від 25.11.2003 № 1328-IV

01.01.2003 185 грн. ст. 1 Закону України

"Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26.12.2002 № 372-IV

01.07.2002 165 грн. ст. 1 Закону України

"Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 № 2896-III

01.01.2002 140 грн. ст. 1 Закону України

"Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 № 2896-III

Відповідно до статті 2 Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік”, яким з 01.01.2002 встановлено розмір мінімальної заробітної плати 140 гривень на місяць, а з 01.07.2002 – 165 гривень на місяць, до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Не дивлячись на те, що Верховною Радою України змін до статті 48 Закону України № 796-XII, в якій для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не внесено, Кабінетом Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік здійснено не було, оскільки розмір виплат на оздоровлення – 21,50 грн., встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 1996 року, змінений не був.

Абзацом 2 статті 2 Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік”, яким встановлено з 01.01.2003 розмір мінімальної заробітної плати 185 гривень на місяць, а з 01.12.2003 – 237 гривень на місяць, Кабінет Міністрів України був уповноважений до 01.03.2003 внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата.

ОСОБА_7 набрав чинності з 01.01.2003. Разом із тим, лише Законами України № 3235-IV від 20.12.2005 та № 489-V від 19.12.2006 дію абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було зупинено відповідно на 2006 та 2007 роки у частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом – інвалідам III групи,
дітям-інвалідам – чотири мінімальні заробітні плати, II групи - п’ять мінімальних зарплат.

Слід зауважити, що статтею 72-16 Закону України “ Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” розмір мінімальної заробітної плати з 01.12.2003 встановлено 205 гривень на місяць.

Такий розмір мінімальної заробітної плати був чинним до 31.08.2004. Мінімальна заробітна плата у розмірі 237 гривень з 01.09.2004 була встановлена статтею 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” , яку доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1801-IV від 17.06.2004.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила ОСОБА_7 України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (ОСОБА_7 № 231-V від 05.10.2006).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

В одній зі своїх попередніх постанов від 14.11.2006, в основу якої були покладені правові висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, обґрунтовуючи необхідність застосування при вирішенні аналогічного спору статті 48 Закону, зазначила, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому Законами України.

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону № 796-ХІІ, відповідачі повинні виплатити позивачу ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за зазначені періоди, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічна разова грошова допомога до 5 травня ОСОБА_1 повинна складати 8 мінімальних пенсій за віком як інваліду 2 групи та 7 мінімальних пенсій за віком як інваліду 3 групи.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Суд не бере до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Мінімальна пенсія за віком становить:

Дата Розмір Нормативний акт, яким було встановлено новий мінімальний розмір пенсії за віком

01.01.2009 498 грн. ст. 54 Закону України

"Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI

ст. 28 Закону України