Справа № 201/14163/13ц

        Провадження № 2/201/501/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018р.                         Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Карнаух І.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2

за участю представника відповідача ТОВ «Клумба. УА» - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба. УА» (треті особи – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним Договору № 007 від 08.10.2010р. про оплатне передання виключних прав інтелектуальної власності на торгівельну марку та іншим вимогам,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА» (далі – ТОВ «Клумба.УА») про визнання недійсним договору.

ОСОБА_1 зазначав, що його дружина ОСОБА_4 у червні 2010р. в період шлюбу стала власником об’єкта інтелектуальної власності. Він працював над рекламуванням торговельної марки, своєю працею та коштами забезпечив її розвиток. У вересні 2013р. він дізнався про те, що ОСОБА_4 08.10.2010р. уклала з  ТОВ «Клумба.УА» договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак та торговельну марку, який зареєстровано 27.12.2010р. у реєстрі за № 10375. Посилаючись на те, що цим договором порушено його права, оскільки він не давав своєї згоди на його укладання, договір суперечить інтересам сім’ї з підстав ст. ст.203, 215 ЦК України та ст. 65 СК України просив визнати його недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014р. позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку від 08.10.2010р., укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Клумба.УА», який зареєстровано 27.12.2010р. в реєстрі за № 10375; скасовано реєстрацію цього договору, яку було здійснено 27.12.2010р. в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг за № 10375; поновлено за ОСОБА_4 запис у Державному реєстрі свідоцтв як володільця торговельної марки на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № 124292; визнано за ОСОБА_4 право володіння торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № 124292, зареєстрованого 10.06.2010р. в Державному реєстрі свідоцтв; зобов’язано Державну службу інтелектуальної власності України внести запис у Державному реєстрі свідоцтв про володіння ОСОБА_4 торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № 124292; стягнуто з ТОВ «Клумба.УА» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 15 тис. грн; стягнуто із ОСОБА_4 Н.М. на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» скасувати перереєстрацію доменного ім’я klumba.ua, зроблену у зв'язку зі зміною власника торговельної марки за відповідними заявами ОСОБА_4, шляхом розпорядження від ТОВ «Iнтернет Iнвест» до ТОВ «Хостмайстер» про зміну власника домену klumba.ua із зазначенням у полі admin-c домену нік-хендла (NIC-HANDLE) NZ9-UANIC, що належить ОСОБА_4; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести керування доменним ім'ям klumba.ua на ОСОБА_4 шляхом його передачі до її облікового запису; зобов'язано ТОВ «Iнтернет Iнвест» перевести домен klumba.ua до відповідного облікового запису, що належить ОСОБА_4; визнано за ОСОБА_4 право володіння доменом klumba.ua з пов'язаною торговельною маркою на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № 124292, зареєстрованого 10.06.2010р. в Державному реєстрі свідоцтв, згідно з правилами домену .UA. (а.с. № 35-40, 153-156 т. № 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2014р. касаційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 було відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. № 193-194 т. №1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016р. касаційну скаргу ТОВ «Клумба.УА» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін (а.с. № 248-250 т. №1).

Постановою Верховного суду України від 22.06.2017р. заяву ТОВ «Клумба.УА» про перегляд ВСУ ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальний справ задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016р., ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.10.2014р. та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2013р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. № 76-78 т. № 2).

У справі № 6-3058цс 16 постановлено правову позицію від 22.06.2017р. з питань застосування ч. 2 ст. 65 СК України та ч.2 ст. 369 ЦК України (а.с. № 79 т. № 2).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2017р. головуючим по справі визначено суддю Ткаченко Н.В., яка ухвалою від 24.07.2017р. прийняла справу до свого провадження та призначила до розгляду в судове засідання за правилами ЦПК України (в редакції Закону України від 18.03.2004р. (а.с. № 89, 90 т. №2).

Ухвалою суду від 19.12.2017р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) замінено третю особу у справі – замість Державної служби інтелектуальної власності України на її правонаступника Міністерство економічного розвитку та торгівлі України (а.с. № 120 т. № 2).

При новому розгляді справи представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 (діє на підставі ордеру від 12.04.2018р. - а.с. № 219 т. № 2) позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Інший представник позивача ОСОБА_7 (діє на підставі довіреності від 22.07.2016р. - а.с. №139 т. №2) раніше, а саме 21.02.2018р. направив суду письмові пояснення до позовної заяви (а.с. № 126-134 т. № 2)

Представник відповідача ТОВ «Клумба.УА» - ОСОБА_3 (діє за довіреностями від 20.05.2017р. та від 20.05.2018р. - а.с. №140, 233-234 т. № 2) позовні вимоги не визнала,посилаючись на те, що оспорюваний договір № 007 укладався не лише при обізнаності ОСОБА_1, а й на виконання взятих ним зобов’язань за ОСОБА_8 від 23.09.2010р. Крім того, торгівельна марка була продана ТОВ «Клумба.УА», в якій позивач був учасником на момент укладення договору № 007 від 08.10.2010р. з часткою в розмірі 25 % від розміру статутного капіталу товариства.

Відповідач у справі ТОВ «Клумба.УА» скористався своїм правом за ст. 178 ЦПК України та надав відзив на позовну заяву (а.с. № 149-160 т.№ 2).

Відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України та положень п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України підготовче засідання в справі проведено 27.04.2018р. (а.с. № 225-266 т.№ 2).

Під час підготовчого провадження задоволено клопотання представника ТОВ «Клумба.УА» про встановлення додаткового строку для подання певних доказів (показань ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які перебувають на процедурі проставлення апостилю у суді північного округу штату Вірджинія, США (а.с. № 206-207 т. № 2).

Між тим, під час судового засідання 30.05.2018р. судом прийнято відмову представника ТОВ «Клумба.УА» від подання вищезазначених доказів (а.с. №235-236 т. № 2).

Підготовче засідання 27.04.2018р. та судове засідання 30.05.2018р. відбувалось за участю представників позивача і відповідача ТОВ «Клумба.УА», під час яких відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦПК України здійснена повна фіксація судового процесу технічними засобами.

Під час підготовчого засідання 28.03.2018р. та судового засідання 30.05.2018р. винесено ухвали (без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) про розгляд справи за відсутності відповідачки ОСОБА_4 та представників третіх осіб ТОВ «Інтернет Інвест» та Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (а.с. № 217, 235-236 т. № 2) з урахуванням їх належного повідомлення про дати засідань у справі (а.с. № 141-144, 228-232 т. № 2) та з урахуванням нотаріально завіреної заяви ОСОБА_4 від 22.11.2013р. про розгляд справи за її відсутністю, з якої вбачається її ставлення до позовних вимог, які остання просила задовольнити (а.с.№31 т. № 1).

Підстав для винесення по справі заочного рішення відповідно ст. 280 ЦПК України у справі немає, оскільки думка обох відповідачів у справі відома та справа розглянути за участі представника одного з відповідачів.

При розгляді справи, суд враховує норму п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., згідно якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухав представників позивача та відповідача ТОВ «Клумба.УА», всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 10.06.2016р. ОСОБА_4, яка є дружиною позивача з 24.03.2007р., стала власником торговельної марки «Клумба» за свідоцтвом № 124292, шляхом реєстрації цієї торговельної марки. Одразу після реєстрації торговельної марки ОСОБА_4 зареєструвала на підставі свідоцтва на торговельну марку доменне ім’я klumba.ua.

Позивач зазначає у своїй позовній заяві, що з моменту реєстрації вказаної торговельної марки він працював над її рекламування, забезпечував розвиток цієї торговельної марки своєю працею та коштами, однак особливостей подальшого оформлення торговельної марки на інших осіб за договором № 007 від 08.10.2010р. він не знав. Позивач також стверджував, що всупереч СК України він не надавав своєї письмової згоди на укладення вказаного договору про передання прав інтелектуальної власності на торговельну марку № 007. Позивач посилається при цьому на статтю 65 СК України, згідно з якою дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом спільної сімейної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Однак суд, розглянувши докази, подані ТОВ «Клумба.УА», встановив додаткові обставини справи, які не згадуються позивачем у його позовній заяві та запереченнях.

Так, представник ТОВ «Клумба.УА» зазначив, що 23.09.2010р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений ОСОБА_8 (Угода про співпрацю). Згідно з умовами ОСОБА_8 сторони домовилися спільно розвивати інтернет-ресурси з метою додаткового залучення рекламодавців та отримання додаткового прибутку. Підписання меморандуму позивачем підтверджується самим ОСОБА_8, наданим представником ТОВ «Клумба.УА», а також додатками до нього.

Згідно з пунктом 3.1.2. ОСОБА_8 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були зобов’язані у строк до 20.10.2010р. переоформити спірну торговельну марку «Клумба» № 124292 в Державній службі інтелектуальної власності України на створене також згідно з положеннями ОСОБА_8 товариство з обмеженою відповідальністю – ТОВ «Клумба.УА».

Згідно з пунктом 3.1.3. ОСОБА_8 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були зобов’язані переоформити на створене товариство доменне ім’я klumba.ua у реєстратора доменних імен - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест».

На виконання пункту 3.1.1. ОСОБА_8 було створене Товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», що підтверджується заявами сторін, а також публічними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Засновниками та єдиними учасниками цього товариства стали сторони ОСОБА_8: ОСОБА_4, ОСОБА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_9

08.10.2010р. на виконання пункту 3.1.2. ОСОБА_8 між ОСОБА_4 та позивачем було укладено оспорюваний Договір № 007 про оплатне передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на спірну торговельну марку.

Одночасно із передачею прав на торговельну марку, на виконання вказаного пункту 3.1.3. ОСОБА_8 доменне ім’я klumba.ua було перереєстроване з ім’я ОСОБА_4 на ТОВ «Клумба.УА».

Зважаючи на вказані обставини, підтверджені доказами, суд вважає, що твердження позивача, що йому були невідомі умови залучення інвесторів та передання прав на спірну торговельну марку на ТОВ «Клумба.УА», не відповідають дійсності, оскільки позивач був стороною вказаного вище ОСОБА_8, підписав та погодився з умовами передання прав на торговельну марку на створене товариство з обмеженою відповідальністю «Клумба.УА», учасником якого він сам виступав.

Вказане також підтверджується тією обставиною, що після підписання ОСОБА_8 та під час його виконання сторони ОСОБА_8 щомісяця з 01.11.2010р. по 01.10.2011р. підписували Акти виконаних робіт щодо спільного проекту «Клумба.УА» на підтвердження виконання ОСОБА_8. Згідно з пунктом 6 усіх Актів, що підписувалися позивачем щомісяця з 01.11.2010р. по 01.10.2011р., сторони, підписуючи Акт, підтверджували тим самим належне виконання ними ОСОБА_8, а саме належне передання ОСОБА_4 прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА» за згоди позивача, оскільки він підписував як ОСОБА_8, так і кожен із Актів.

Вказані акти також підтверджують виконання зустрічного зобов’язання інших учасників ОСОБА_8, а саме надання фінансування на спільний проект двома іншими підписантами ОСОБА_8.

На підставі вказаного суд дійшов висновку, що позивачу не тільки було відомо про те, що його дружина передала Торговельну марку «Клумба» за договором на виконання ОСОБА_8 ТОВ «Клумба.УА», але й 12 разів щомісячно протягом періоду з 01.11.2010р. по 01.10.2011р. підписував Акт про те, що він підтверджує виконання умов ОСОБА_8, згідно з якими Торговельна марка «Клумба» та доменне ім’я klumba.ua були передані ТОВ «Клумба.УА» , а спільний проект сторін натомість отримував фінансування на підставі умов ОСОБА_8.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні його позовних вимог суд виходить з таких правових підстав.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути надана письмово.

За змістом частини першої статті 213, частини першої статті 215, статті 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 213 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Тобто навіть, якщо не вважати підписання ОСОБА_8 та ОСОБА_10 до нього позивачем його письмовою згодою на відчуження спірної торговельної марки, ненадання згоди саме у письмовій формі не є однозначною підставою визнання договору про передання прав на торговельну марку недійсним.

Крім того, відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі висновки суду підтверджуються практикою вищих судів України. Так, аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Це, зокрема, постанова Верховного Суду України від 12.10.2016р. у подібній справі № 522/2038/14, постанова Верховного Суду України від 08.04.2015р. у справі № 6-7цс15, постанова Верховного Суду України від 07.10.2015р. у справі № 6-1622цс15, від 21.10.2015р. у справі № 6-1568цс15, від 27.01.2016р. у справі № 6-1912цс15.

Зважаючи на це, а також на те, що підписаний позивачем ОСОБА_8 (Угода про співпрацю) містить положення, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зобов’язуються передати права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, які були предметом Договору № 007, ТОВ «Клумба.УА», суд дійшов висновку, що по перше, сторона діяла добросовісно, по-друге, договір № 007 був підписаний за обізнаності та згоди позивача.

Посилання позивача у своїх поясненнях на те, що договір був укладений не в інтересах сім’ї, а також на те, що ОСОБА_4 не отримала 100 грн. за передання прав інтелектуальної власності не відповідають фактичним обставинам справи, підтвердженим доказами, наданими ТОВ «Клумба.УА».

Так, підписання позивачем ОСОБА_8 та ОСОБА_10 до нього разом зі своєю дружиною свідчить про те, що і ОСОБА_8, і Договір підписувалися з метою отримання фінансування від ОСОБА_5 та ОСОБА_9 Відповідне фінансування надавалося згідно з Актами до ОСОБА_8, згідно з якими ОСОБА_5 та ОСОБА_9 надавали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щомісячне фінансування у розмірі 2 000 дол.США за виконання умов ОСОБА_8, які передбачали передання прав на торговельну марку ТОВ «Клумба.УА», учасниками якого були сторони ОСОБА_8.

Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що оплата передання прав за оспорюваним договором не відбулася.

Відповідно до частини 4 статті 213 ЦК України, справжня воля особи, яка вчинила правочин, визначається через мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаями ділового обороту, подальшою поведінкою сторін, та інших обставин справи, що мають істотне значення.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримували і приймали фінансування на виконання ОСОБА_8, однією з умов якого було передання прав на торговельну марку за оспорюваним договором, суд дійшов висновку, що заяви позивача про укладення договору не в інтересах сім’ї не мають фактичного підтвердження. У зв’язку з цим, оспорюваний договір, укладений ОСОБА_4, створював обов’язки для позивача на підставі частини 4 статті 65 СК України.

Посилання позивача у своїх поясненнях на те, що ринкова вартість прав на торговельну марку, яка передавалася за оспорюваним договором, не становить 100грн., як вказано в договорі, не може бути підставою для визначення того, чи був договір укладений в інтересах сім’ї з причин, вказаних вище, а також через те, що таке твердження позивача суперечить принципам свободи договору, передбаченого цивільним законодавством України.

Посилання позивача у своїх письмових поясненнях на лист від ОСОБА_5 датований 16.09.2013р. не впливає на вирішення справи судом, адже, по-перше, цивільне законодавство України у статті 525 ЦК України прямо передбачає недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання, якщо інше не передбачене договором.

У пункті 6.4. ОСОБА_8 встановлена можливість односторонньої відмови від договору на підставі його порушення без поважної причини та у випадку ухилення від виконання договору, однак вказаний лист ОСОБА_5 не містив волевиявлення про припинення ОСОБА_8, а стосувався тільки питань управління проектами, що велися сторонами ОСОБА_8.

Питання недобросовісності дій ОСОБА_5 при цьому також не має відношення до вирішення питання про недійсність договору про передання прав на торговельну марку, оскільки питання добросовісності має розглядатися лише при розгляді обставин укладення оспорюваного договору про передання прав на торговельну марку. Оскільки лист був надісланий через 3 роки після укладення договору, суд не може розглядати цю обставину як таку, що свідчить про недобросовісність ТОВ «Клумба.УА» при його укладенні.

Як суд зазначав вище, посилаючись на практику Верховного Суду України, укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

На момент укладення договору сторони діяли добросовісно, про що свідчать обставини підписання ОСОБА_8, ОСОБА_10 до нього та договору.

Посилання позивача на ст. 368 ЦК України, ст.ст. 57, 60 62 СК України, на презумпцію рівності часток власності подружжя, не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки відповідачі не оспорювали того, що майно перебувало на момент підписання договору № 007 у спільній сумісній власності подружжя.

Посилання позивача на ст.ст. 427, 428 ЦК України не можуть безпосередньо застосовуватися для вирішення питання про задоволення чи відмову в задоволенні вимог позивача, оскільки ці статті лише встановлюють порядок передання прав інтелектуальної власності на підставі договору.

Щодо вимог позивача, які стосуються доменного імені klumba.ua, то такі вимоги є похідними від основної вимоги про визнання недійсним договору № 007, оскільки доменне ім’я було зареєстроване на підставі торговельної марки «Клумба» за свідоцтвом № 124292.

Зважаючи на вказане вище, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси позивача не були порушені укладенням йог о дружиною ОСОБА_4 оспорюваного договору.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, з урахуванням викладеного вище та вимог діючого законодавства, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, не підтверджуються доказами та вимогами чинного законодавства, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, понесенні ним судові витрати не повертаються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 65 СК України, ст.ст. 3, 203, 215, 369, 525 ЦК України, правовою позицією ВСУ, яка викладена у постанові від 22.06.2017р. у справі № 6-3058цс16, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд ,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Клумба. УА» (треті особи – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест») про визнання недійсним Договору № 007 від 08.10.2010р. про оплатне передання виключних прав інтелектуальної власності на торгівельну марку та іншим вимогам – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

              Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя                                                 Н.В.Ткаченко