Справа №:755/12358/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2018 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

за участю секретаря - Кузьменко А.М.,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

перекладач - Гудков В.Г.,

представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Олексій Григорович про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 30 квітня 2010 року він уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1. З ОСОБА_4 він познайомився приблизно в січні 2009 року, яка добре розуміла французьку мову, у них були дружні стосунки, тому він їй довіряв, вона багато разів робила для нього переклади з української на французьку мову і навпаки. ОСОБА_4 добре знала про його стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_12, про судові спори з нею, в тому числі і про поділ спірної квартири. ОСОБА_4 запропонувала йому скласти договір купівлі-продажу квартири на час судових процесів. Такий договір укладався з метою захисту його квартири від неправомірних посягань колишньої дружини ОСОБА_12, та не мав мети дійсно продажу квартири. Підтвердженням недійсності цього правочину є недійсна вартість квартири, що вказано в договорі. Правочин вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, що передбачено ст.ст.230, 233 ЦК України. Після укладання спірного договору купівлі-продажу квартири він продовжував мешкати в даній квартирі, речі з квартири не вивозив, ОСОБА_4 в квартиру не заселялася, в квартиру не реєструвалася, ключі від квартири були у нього, квартира перебувала у його постійному користуванні, розпорядженні, він її утримує, несе оплату комунальних послуг. У травні 2013 року, у зв'язку з закінченням майже всіх судових процесів з колишньою дружиною, він звернувся до ОСОБА_4 з метою повернення квартири у свою власність та домовився з нотаріусом Льовушкіною С.А. про підготовку проекту договору купівлі-продажу, за вимогою останнього він зробив висновок про вартість об'єкту нерухомості. У нього знаходилися всі необхідні документи, зокрема копії паспорту ОСОБА_4, ідентифікаційного коду, довідка Ф-3, яку ОСОБА_4 особисто йому передала у липні 2013 року, копія попереднього договору купівлі-продажу квартири, переклад його (позивача) паспорту та інші документи. ОСОБА_4 спочатку була згодна повернути квартиру, а потім почала під різними приводами відкладати відвідування нотаріуса. У серпні 2013 року він зрозумів, що ОСОБА_4 не збирається йому повертати спірну квартиру добровільно. ОСОБА_4 стала посилатися на те, що вона нібито сплатила йому (позивачу) 140 000 доларів США за спірну квартиру, які він ніколи не отримував від неї, тому він звертався із заявою до Печерського РУ ГУ МВС України у відношенні ОСОБА_4, яка заволоділа його квартирою шляхом обману (шахрайство). В рамках даного кримінального провадження було спростовано пояснення ОСОБА_4 про виплату йому (позивачу) 140 000 доларів США. Кримінальне провадження було закрито у зв'язку з цивільно-правовими відносинами. Про відмову ОСОБА_4 повернути йому квартиру дізнався у травні-липні 2013 року і тому даний позов подано до суду без порушення строків. ОСОБА_4 ввела його в оману щодо вигідності переоформлення квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим посилається на ст.230 ЦК України. ОСОБА_4 23.10.2015 року продала спірну квартиру, яка перебувала під забороною, ОСОБА_9 Вважає, що остання незаконно отримала у власність спірну квартиру. Для відновлення своїх порушених прав звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги - визнати недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири, обгрунтував ст.ст.203, 230, 233 ЦК України. В судовому засіданні позивач (за участю перекладача) підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, просив його позов задовольнити, врахувати надані ним пояснення, обгрунтування та обставини, викладені в позовній заяві. Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, як такий, що є недоведений, безпідставний. Зазначив, що відсутні будь-які підстави, докази для задоволення позовних вимог. Крім цього, позивачем пропущено строк позовної давності. Просив врахувати надані ним заперечення, письмові пояснення.

Представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, так як позов є безпідставний, необгрунтований. Просила врахувати надані ними заперечення.

Треті особи - приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О., Шевченко О.Г. в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи сповіщалися відповідно до вимог ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представників відповідачів, покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, дослідивши матеріали справи, приєднані для огляду справи 2-834/1 та 755/26552/13-ц, суд приходить до наступного.

Вказана справа перебуває в суді з 19.06.2015 року. Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.06.2015 року справа була розподілена головуючому судді Арапіній Н.Є.

Відповідно до ухвали від 10.07.2015 року по вказаній справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

10.07.2015 року суддею було винесено ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову та було заборонено вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірної квартири, що належить ОСОБА_4

12.11.2015 року від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли заперечення проти позову, заява про застосування строків позовної давності, письмові пояснення по справі (а.с.105-106, 119, 154-155 т.1).

12.11.2015 року від третьої особи приватного нотаріуса КМНО Шевченко О.Г. надійшли документи, на підставі яких було посвідчено спірний договір купівлі-продажу квартири (а.с.156-175 т.1).

Ухвалою суду від 17.12.2015 року було залучено нового учасника справи третю особу - ОСОБА_9 за клопотанням останньої (а.с205 т.1).

23.12.2015 року суддею було винесено ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову та було заборонено вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірної квартири, що належить ОСОБА_9

01.08.2016 року ухвалою суду позов був залишений без розгляду у зв'язку з неявками сторони позивача в судові засідання.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києві від 01.09.2016 року скасовано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01.08.2016 року, справу направлено для продовження розгляду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2016 року справа була розподілена головуючому судді Чех Н.А.

Від представника ОСОБА_9 були подані заперечення проти позову (а.с.198-202 т.2).

Від представника відповідача ОСОБА_4 були подані заперечення проти позову, пояснення, заява про застосування строків позовної давності (а.с.203-212 т.2).

Судом витребовувалися для огляду цивільні справи за клопотанням сторін, були заслухані покази свідків, по справі неодноразово робилися перерви з різних підстав.

В суді встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30.04.2010 року та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченком О.Г., ОСОБА_1 (позивач) продав а ОСОБА_4 (відповідач) купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.157-158 т.1). Від імені ОСОБА_1, як продавця спірної квартири, при укладенні спірного правочину діяв на підставі довіреності ОСОБА_16

Згідно п.1.3 вказаного договору спірна квартира належить ОСОБА_17 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановим П.Ю. 29.12.2003 року за реєстровим номером 4493, дублікат якого виданий приватним нотаріусом КМНО Івановим П.Ю. 29.01.2010 року за реєстровим номером 131.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23.10.2015 року та посвідченого приватним нотаріусом КМНО Падалка Р.О., ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_9 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.178-179 т.1).

Згідно постанови від 18.07.2014 року слідчим СВ Печерського РУГУ МВС України за результатами розгляду заяви ОСОБА_17 з приводу шахрайських дій ОСОБА_4, а саме заволодіння шахрайським шляхом квартирою, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110060008971 від 26.11.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, закрито у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (а.с.24-26 т.1).Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 20.05.2016 року скасовано постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м.Києві від 18.07.2014 року про закриття вказаного кримінального провадження (а.с244-247 т.2).

Згідно рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12.12.2014 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири (спірної) фіктивним. Вказане рішення переглядалося Апеляційним судом м.Києва, яким 08.04.2015 року було скасоване рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12.12.2014 року, та Вищим Спеціалізованим Судом України, яким згідно ухвали від 17.06.2015 року рішення апеляційного суду м.Києва від 08.04.2015 року скасоване, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12.12.2014 року залишено в силі (а.с.80-85 т.1, 98-103 т.1).

Згідно Висновку експертного дослідження електронних повідомлень, складеного 22.11.2016 року "Незалежним інститутом судових експертиз" за клопотанням адвоката позивача, було проведено дослідження електронних поштових скриньок ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 та терміналу рухомого зв'язку з метою фіксації отриманих повідомлень та було складено висновок про те, що досліджувані відправлення електронної пошти після отримання змінам не піддавалися; абонентом, який використовує електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_4, ймовірно є ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, або її довірена особа (а.с.153-192 т.2).

З Висновку про вартість об'єкту оцінки, складеному суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_19, слідує, що станом на 25.07.29013 року ринкова вартість спірної квартири становить 700 000 грн. без урахування ПДВ (а.с.3 т.3).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав, а саме: Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно до вимог ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст.316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочи­ну (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється статтями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збит­ків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом. Про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлено як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Статтею 230 ЦК України визначено, що у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Статтею 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до п.п.20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За результатами розгляду справи було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_17 та ОСОБА_4, містить всі необхідні дані для укладення такого роду правочину.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він після продажу квартири ОСОБА_4 продовжував у ній проживати, оплачував комунальні послуги, що з ним не укладався договір оренди і що ОСОБА_4 в спірну квартиру не вселялася. Дані обставини не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, оскільки вони не підтверджують недійсність правочину з підстав ст.ст.230, 233 ЦК України.

Надані позивачем документи щодо електронної переписки, Висновок експерта про переписку від 22.11.2016 року також є неналежними доказами, оскільки ці документи не містять жодних доказів наявності підстав вимог позивача - тяжких обставин або вчинення правочину під впливом обману. Крім цього, висновок з визначенням - "ймовірно" ОСОБА_4 є абонентом вказаної поштової скриньки" не може взагалі враховуватися судом, оскільки це є припущення.

Покази допитаних в суді в якості свідків зі сторони позивача - ОСОБА_14, ОСОБА_15 також не приймаються судом як належні докази, оскільки покази цих осіб ніяким чином не підтверджують наявність при укладенні договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 ознак обману чи впливу тяжкої обставини і вкрай невигідних умов. Крім цього, при оцінці показів свідків суд враховує вимоги ст.90 ЦПК України.

Згідно вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

З урахуванням встановлених в суді обставин, фактів, досліджених документів та доказів, наданих стороною позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо застосування до оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, положень ст.ст.230, 233 ЦК України. Враховуючи це, відсутні і підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9

Слід зазначити і те, що по даній цивільній справі позивач обгрунтовує свої позовні вимоги ст.ст.230 та 233 ЦК України, які є взаємовиключні.

Щодо заяви сторони відповідача ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.256, 257, 267 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

По даній встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, враховуючи, що позов пред'явлено до суду 19.06.2015 року, а оспорюваний правочин укладено 30.04.2010 року.

Однак, враховуючи, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в суді та не підлягають задоволенню, підстав для застосування строку позовної давності немає.

На підставі вищевикладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст.ст.11, 12, 13, 14, 203, 215, 230, 233, 256, 257,267, 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 76-81, 90, 158 (ч.9), 264, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Олексій Григорович про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року, якою заборонено вчиняти дії, які спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_4.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, якою заборонено вчиняти дії, які спрямовані на відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_9.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 04.06.2018 року.

Суддя: