Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 361/7035/16-ц

провадження № 61-389св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Диби О. В. від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А., від 30 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

07 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», банк), ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.

Свої вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено кредитний договір № 1686, за умовами якого позичальник отримала від банку кредитні кошти в сумі 59 400 доларів США. 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір поруки № 1686. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого банком було відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи» право грошової вимоги до боржників щодо погашення заборгованості, яка виникла на підставі кредитних договорів, зокрема і по кредитному договору, укладеному між банком та ОСОБА_5

Позивач вважає, що відступлення права вимоги сплати заборгованості за кредитним договором не відповідає положенням чинного законодавства, яким не передбачено відступлення виконання права вимоги до боржника-фізичної особи.

Із урахуванням зазначеного, а також уточнених позовних вимог, позивач просив позов задовольнити, визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», в частині відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_5 за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 1686.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року у задоволенні позовуОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним із урахуванням положень статті 215 ЦК України відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апеляційний суд зазначив, щоПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення правочину.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність у відповідача валютної ліцензії (як генеральної, так і індивідуальної) не тільки унеможливлює виконання ним (відповідачем) умов договору (нарахування відсотків, пені, комісії тощо), а й позбавляє боржника і поручителя (позивача) можливості виконувати умови як кредитного договору, так і договору поруки, здійснюючи платежі у валюті (доларах США). Таким чином, перехід від банку до відповідача прав вимоги у долах США є неправомірним. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не повністю з'ясував обставин справи, що мають значення для справи. Крім того, заявник посилається на те, що укладений між банком та відповідачем договір відступлення прав вимог є саме договором факторингу. Заявник вважає рішення немотивованими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено кредитний договір № 1686, за умовами якого позичальник отримала від банку кредитні кошти у сумі 59 400 доларів США, з кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2027 та сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами (а.с. 77-81).

03 жовтня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір поруки № 1686, у відповідності до умов якого поручитель у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року № 1686 зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за вказаним кредитним договором (а.с. 76).

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого банком було відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи» кредитний портфель, а останнє зобов'язалося сплатити за нього грошову винагороду. Внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором новий кредитор набув усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитним договорами (зокрема і по кредитному договору, укладеному між банком та ОСОБА_4.) та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно, та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (а.с. 86?107).

Пунктом 1 договору визначено, що права вимоги за кредитами - це всі існуючі та майбутні, наявні та умовні права вимоги первісного кредитора до позичальників за кредитними договорами, включені до кредитного портфеля, який передається за цим договором, включаючи (але без обмежень) існуючі та майбутні, наявні та умовні права грошової вимоги первісного кредитора до позичальників щодо виконання (стягнення, повернення) грошових зобов'язань, що виникли та/або можуть виникнути у майбутньому на підставі кредитних договорів.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» підписано Акт приймання-передачі Додаткового реєстру позичальників (а.с. 108).

Згідно наданого ТОВ «Кредитні ініціативи» витягу з реєстру боржників до товариства перейшло право вимоги стягнення заборгованості з ОСОБА_5 по кредитному договору від 03 жовтня 2007 № 1686 (а.с. 110).

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2013 року у справі № 305/2209/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 листопада 2015 року, задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1686 від 03 жовтня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0,1072 га з розташованим на ній недобудованим житловим будинком, що знаходиться по вул. Воловець в смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області (а.с. 183-185).

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у справі № 305/2209/14-ц, позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2007 року №1686 у сумі 1 338 322,60 грн, у тому числі за кредитом 732 922,43 грн, за відсотками 497 207,54 грн, пеня за останній рік 108 192,63 грн, а також по 1 827 грн судового збору з кожного. Вказане рішення набрало законної сили 13 травня 2016 року (а. с. 154-157).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення правочину (при укладенні договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України), а позивач не довів факту порушення його прав, у зв'язку з укладенням вищезгаданого договору.

Відповідно до частини першої статті 192 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Частиною другою статті 533 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Таким тином сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня

Згідно із частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6?79цс14 від 02 липня 2014 року.

Із урахуванням вказаних норм матеріального права, вирішуючи даний спір, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторонами договору відступлення права вимоги є юридичні особи ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», кредит в іноземній валюті надавався ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», а тому доводи позивача про те, що договір від 17 грудня 2012 року був укладений щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржника-фізичної особи (громадянина), що суперечить розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 та в порушення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» не має генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, є необґрунтованими, оскільки на передачу права вимоги за кредитною заборгованістю у гривнях новий кредитор не зобов'язаний мати ліцензію на здійснення валютних операцій, оскільки зобов'язання повинно виконуватися у гривні.

До того ж рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у справі № 305/2209/14-ц, з урахуванням умов договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, стягнуто із відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість саме у гривні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта