Ухвала

Іменем України

24 травня 2018 року

м. Київ

справа № 380/1073/17

провадження № 61-20980ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Тетіївського районного суду Київської області, у складі головуючого судді Косович Т. П., від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Журби С. О., від 13 лютого 2018 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_4 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СК «ТАС») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування.

Позовна заява мотивована тим, що 08 жовтня 2013 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «Фіат», реєстраційний номер НОМЕР_1, по вулиці Борщагівській у м. Києві, допустив зіткнення з автомобілем марки «Деу», реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5, чим спричинив механічні пошкодження транспортних засобів. Вина ОСОБА_4 у скоєнні вказаної дорожньо-транспотної пригоди підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року. Відповідно до полісу № АЕ/1716396 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21 лютого 2013 року відповідальність власника транспортного засобу «Фіат», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 застрахована у ПрАТ «СК «ТАС» і останнє на підставі регресної вимоги від 21 лютого 2014 року виплатило 06 червня 2014 року ПрАТ «СК Альфа-Страхування» 37 433, 65 грн. страхового відшкодування, які ПрАТ «СК Альфа-Страхування» сплатило потерпілому.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд у порядку регресу стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування.

18 жовтня 2017 року рішенням Тетіївського районного суду Київської області ПрАТ «СК «ТАС» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

03 лютого 2015 року постановою Апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

20 березня 2018 року ПрАТ «СК «ТАС» було подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року.

У касаційній скарзі ПрАТ «СК «ТАС» просить скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. Заявник вважає, що суди безпідставно застосували позовну давність, оскільки не врахували обставин, які стали перешкодою вчасного звернення до суду з даним позовом. Зокрема, не враховано, що у постанові Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року вказано, що відповідач проживає у Солом'янському районі міста Києва, однак після звернення з відповідним позовом до Солом'янського районного суду міста Києва (09 серпня 2016 року) стало відомо, що відповідач зареєстрований у Київській області, а саме по АДРЕСА_1 Після звернення до Таращанського районного суду Київської області (05 вересня 2016 року) стало відомо, що с. Тайниця територіально не відноситься до Таращанського району Київської області, оскільки с. Тайниця знаходиться у Тетіївському районі Київської області. Втретє заявник звернувся до суду з даним позовом до Тетіївського районного суду Київської області у липні 2017 року. Викладені обставини на думку заявника свідчать про добросовісну поведінку позивача та виключають застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули на користь відповідача понесені останнім витрати на правову допомогу, оскільки не врахували положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах».

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегії суддів дійшла наступного висновку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі, вказав на пропуск позивачем строку позовної давності, що за правилами статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду з моменту скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За змістом частини першої статті 118 ЦПК України, 2004 року, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України, 2004 року, суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи із викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову до суду, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15.

Отже, пред'явлення позову з недотриманням порядку, передбаченого процесуальним законодавством, не перериває позовної давності.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд вищевказане врахував та вірно зазначив, що ПрАТ «СК «ТАС» виплатило страхове відшкодування 06 червня 2014 року, але з регресною вимогою до суду звернулося лише 24 липня 2017 року, тобто з пропуском трирічного строку, встановленого законодавством, про застосування якого було заявлено стороною спору.

Позивач не мав об'єктивних перешкод для звернення з позовом до належного суду у межах трирічного строку позовної давності.

Поновлення судом строку без обґрунтованої підстави порушує принцип правової визначеності, як складову права на справедливий суд.

Посилання заявника на те, що місцевий та апеляційний суди, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не врахували положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах» є безпідставним. Заявником не спростовано визначений судами попередніх інстанцій розмір витрат, понесених відповідачем на правову допомогу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги не викликають розумних сумнівів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій вищевказаних норм матеріального права та їх тлумачення судами.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_4 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта