ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1779/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива"

на рішення Господарського суду Київської області (суддя - Бабкіна В.М.) від 29.08.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Орюх Б.В.) від 22.01.2018

у справі за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива"

до Фізичної особи-підприємця Глущенка Миколи Миколайовича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6

про стягнення 417 078 грн. 00 коп.

Короткий зміст позовних вимог

1. 09.06.2017 Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Нива" (далі - Позивач) подало позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Глущенка Миколи Миколайовича (далі - Відповідач) на користь Позивача 417 078 грн. 00 коп. вартості урожаю кукурудзи.

2. Позовна заява мотивована завданням Позивачеві збитків на спірну суму через те, що Відповідач незаконно заволодів урожаєм кукурудзи, що посіяний на вирощений Позивачем, однак був зібраний 13.09.2016 Відповідачем на полі № 7 з площі 12,36 га, яка не виділена межовими знаками та розташована на території Великововнянської сільської ради Таращанського району. Як на підтвердження вказаних обставин Позивач послався на протокол допиту громадянина Глущенка М. М. в межах кримінального провадження № 12016110290000377. Позивач додав, що він є правонаступником КСП "Велика Вовнянка", а тому до нього у користування перейшли землі площею 1358, 8820 га ріллі, що розташовані на території Великововнянської сільської ради Таращанського району. Також щодо права на вказану земельну ділянку, в межах якої розташоване вказане вище поле № 7 Позивач зазначив, що згідно з актом від 19.04.2016 обстеження земельної ділянки, складеного представниками Державної сільськогосподарською інспекцією Київської області, встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 145 га (до якої належить і вказане поле), розташована на території Великововнянської сільської ради Таращанського району, складається із 47 паїв, що не розмежовані між собою межовими знаками та належать на праві власності громадянам села. На вказаних земельних ділянках Позивач здійснює посіви кукурудзи. Оскільки Позивач відкрито користується цими ділянками з 2000 року, він набув статусу добросовісного землекористувача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 20.07.2017 Господарський суд Київської області ухвалив залучити до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 (далі - Третя особа 1) та ОСОБА_6 (далі - Третя особа 2).

4. 29.08.2017 Господарський суд Київської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018) у задоволенні позову відмовити повністю. Рішення мотивовані відсутністю у Позивача прав користування земельними ділянками з кадастровими номерами НОМЕР_1, які за твердженням Позивача також є полем № 7 площею 12,36 га, яке не виділене межовими знаками та розташоване на території Великововнянської сільської ради Таращанського району, та вартість урожаю, що зібрав Відповідач, на яких є предметом спору у цій справі. Такий висновок місцевий суд обґрунтував, а апеляційний суд підтримав, з тих підстав, що Позивачем з третіми особами, як з власниками вказаних земельних ділянок, неодноразово - у 2004 та у 2007, укладались договори оренди, однак договори, укладені у 2004 році були розірвані, а укладений Позивачем з Третьою особою 2 у 2007 році на один рік договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 08.02.2008 у зв'язку із закінченням строку його дії, інші договори оренди земельних ділянок між третіми особами та Позивачем не укладались. Натомість 17 та 21 березня 2016 Відповідачем та третіми особами були укладені договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з кадастровими номерами НОМЕР_1 (далі - Земельні ділянки), строком на 25 років, а договори зареєстровані у встановленому законом порядку. Щодо відсутності межових знаків на полі № 7, яким користується Позивач, під час здійснення останнім посіву кукурудзи, суди вказали, що встановлення відповідних обставин ніяким чином не впливає на законність користування Відповідачем з 21.03.2016 відповідними земельними ділянками. Станом на 04.04.2016 межові знаки вказаних земельних ділянок, що належать третім особам та якими користується на підставі емфітевзису Відповідач, були відсутні, однак відновлені 25.04.2016, про що також повідомлено Позивачу як суміжному землекористувачу. До викладеного суди додали відхилення доводів Позивача щодо безперервного користування Позивачем 47 земельними ділянками, до яких належать і визначені вище, оскільки 23.03.2005 третіми особами укладались договори оренди земельних ділянко з СФГ "Деметра", які розірвані 04.09.2009. Судами не прийняті до уваги доводи та докази щодо понесення витрат на придбання добрив, обробіток та посів зернових культур на земельних ділянках, якими користується Відповідач, а первинні документи свідчать про здійснення Позивачем сівби, починаючи з 14.04.2016, тобто після набуття Відповідачем у встановленому законом порядку права користування земельними ділянками третіх осіб. Суди дійшли висновку, що вартість врожаю кукурудзи, яку зібрав Відповідач, і яку як збитки просить стягнути Позивач, є втраченою (упущеною) вигодою Позивача, а Позивачем не доведено факт вчинення Відповідачем правопорушення у вигляді незаконного заволодіння врожаєм, розрахунки збитків побудовані на можливих очікуваннях отримання Позивачем певного доходу та не підтверджені доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 20.02.2018 Позивач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Судами неправильно кваліфіковані обставини справи, оскільки доказами у справі підтверджується, що врожай, вартість якого є предметом спору, належить Позивачу, а Відповідач та треті особи цього не заперечують.

7. Розрахунки шкоди відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

8. Суди неналежним чином дослідили докази щодо межових знаків Земельних ділянок до 25.04.2016, оскільки в акті від 19.04.2016 обстеження земельної ділянки, складеному представниками Державної сільськогосподарської інспекції Київської області, встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 145 га, розташована на території Великововнянської сільської ради Таращанського району, складається із 47 паїв, що не розмежовані між собою межовими знаками.

9. Інші аргументи касаційної скарги ідентичні доводам, наведеним в позовній заяві.

Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

10. Через суму позову, що не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у прийнятті касаційної скарги слід відмовити.

11. Інші доводи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

Щодо наслідків користування земельною ділянкою без достатніх правових підстав

12. Аргументи скаржника проти оскаржуваних судових рішень зводяться до твердження про право власності Позивача на врожай, який у вересні 2016 року був зібраний Відповідачем з Земельних ділянок, суміжним землекористувачем яких є Позивач (пункт 6), а також до того, що внаслідок відсутності межових знаків вказаних земельних ділянок Позивач засіяв ці земельні ділянки кукурудзою, а тому має право вимагати відшкодування збитків у вигляді вартості врожаю вирощеної та обробленої ним кукурудзи (пункт 8), яку зібрав Відповідач. Однак Суд не погоджується із вказаними запереченнями з огляду на таке.

Згідно зі статтею 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні частини 2 статті 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (стаття 225 ГК України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

Встановивши, що Відповідач правомірно використовує з березня 2016 року Земельні ділянки згідно з укладеними з третіми особами договорами від 17.03.2016 та від 21.03.2016 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), які не розірвані, не припинені та не визнані недійсними, а також встановивши, що діяльність із сівби кукурудзи Позивачем була проведена в квітні 2016 року, Суд погоджується з правильними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної поведінки Відповідача як обов'язкового складового елементу цивільного правопорушення, а відповідно відсутність підстав для застосування до Відповідача такої цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків Позивачу на суму неотриманого доходу в розмірі вартості урожаю кукурудзи, зібраного Відповідачем з вказаних земельних ділянок.

Дійшовши вказаного висновку та враховуючи встановлені судами обставини тимчасового користування Позивачем у 2004, 2007-2008 Земельними ділянками, тобто щодо обізнаності Позивача про їх розташування та межі, Суд не бере до уваги аргументи скаржника щодо відсутності межових знаків під час сівби кукурудзи та обробітку Земельних ділянок (пункт 8).

Суд відхиляє аргументи скаржника щодо права власності Позивача на спірний врожай кукурудзи (пункт 6) як одну із підстав для заявлених позовних вимог з огляду на таке.

Звертаючись із позовом у справі, Позивач як підставу набуття права власності на врожай кукурудзи вказав на понесення ним витрат на придбання добрив, обробіток та посів цієї зернової культури.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

З аналізу статті 179 та частини 1 статті 331 ЦК України слід зробити висновок, що для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності щодо її створення (виготовлення, збирання, переробки).

Особливості виникнення права власності на посіви і насадження визначені ЦК України та Земельним кодексом України (далі - ЗК України) і пов'язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.

Відповідно до статті 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з пунктом б частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Отже виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов'язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою.

Враховуючи визначений вище висновок судів попередніх інстанцій, підтриманий Судом, про недоведеність права користування Позивача Земельними ділянками, на яких був зібраний урожай, Суд погоджується із висновками в оскаржуваних рішеннях про недоведеність доказами у справі права Позивача на цей урожай, а відповідно і права на відшкодування збитків на суму вартості цього урожаю, у зв'язку з чим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6). У зв'язку із викладеним не беруться до уваги аргументи скаржника щодо правильності розрахунків щодо розміру збитків (пункт 7).

13. Отже доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

14. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні вимог про стягнення збитків зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 16, 22, 179, 328, 331, 392, 775 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, статті 95 ЗК України та відповідно до встановлених на підставі доказів обставин справи.

15. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

16. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 911/1779/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак