Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 606/621/15-ц

провадження № 61-19038св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Дарахівська сільська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня 2016 року у складі судді: Малярчука В. В. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року у складі суддів: Щавурської Н. Б., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожен окремо є суміжними землекористувачами земельних ділянок на території Дарахівської сільської ради.

Згідно висновку експертів судової земельно-технічної експертизи зовнішні межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються землекористувачі ОСОБА_1 (АДРЕСА_3), ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), не відповідають конфігурації схеми планово- картографічних матеріалів М 1:2000 с. Дарахів Теребовлянського району від 1964 року. Враховуючи точність масштабу 1:2000 планово-картографічних матеріалів с. Дарахів Теребовлянського району розбіжності лінійних промірів по межі ділянок можуть становити не менше 0.40 м.

Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 складає - 43 кв.м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 складає - 170 кв.м.

Позивачі вважали, що їх право землекористування було порушено зі сторони відповідача, і просили зобов'язати ОСОБА_3 повернути їм самовільно зайняті частини земельних ділянок та усунути перешкоди у їх користуванні.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 170 кв.м., що знаходиться на території Дарахівської сільської ради, Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками №2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_3 самовільно зайнятої нею частини земельної ділянки площею 43 кв.м., що знаходиться на території Дарахівської сільської ради Теребовлянського району згідно висновку судової земельно-технічної експертизи з додатками № 2, проведеної Тернопільським відділенням Київського НДІСЕ 18 квітня 2016 року № 65/16-22. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що права позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено відповідачем ОСОБА_3 а тому позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають до задоволення. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню. Землекористувачі зобов'язані не порушувані прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

У червні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу у якій просить оскаржені рішення скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи в повному обсязі не дослідив докази, проігнорував ряд обставин, а саме те, що: позивачами не доведено факту вчинення нею перешкод у користуванні земельними ділянками. Площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 відповідає площі згідно схеми планово-катрографічних матеріалів села Дарахів 1964 року. При проведенні експертизи 26 серпня 2015 року експерту не представилося можливим вказати точні лінійні розміри зміщення земельних ділянок, межа між суміжними землекористувачами зі сторони ОСОБА_2 могла проходити як по контуру зовнішньої стіни житлового будинку ОСОБА_3, так і на відстані мінімум 0,40 м від стіни. Судом не взято до уваги акт, складений представниками Дарахівської сільської ради від 21 січня 2015 року, яким встановлено відповідність земельних ділянок записам в земельно-кадастровій книзі. Житловий будинок відповідача не змінював місця розташування з 1960 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В жовтні 2017 року від позивачів надійшли заперечення на касаційну скаргу, які підписані представником ОСОБА_4, в яких вони просили касаційну скаргу відповідача відхилити і залишити в силі оскаржені рішення судів. Заперечення мотивовано тим, що згідно висновку експертизи розмір земельної ділянки відповідача більший і не відповідає схемі планово-картографічних матеріалів. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 складає 43 кв.м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 складає 170 кв.м.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 кожен окремо є суміжними землекористувачами земельних ділянок в с. Дарахів Теребовлянського району Тернопільської області. На праві користування ОСОБА_1 (АДРЕСА_3) належить земельна ділянка № НОМЕР_2 (469) площею 0,60 га.; ОСОБА_3 (ОСОБА_5) (АДРЕСА_1) - земельна ділянка № НОМЕР_1 (463) площею 0,30 га.; ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) - земельна ділянка № 240 (466), площею 0,33 га.

Рішенням Дарахівської сільської ради народних депутатів від 17 серпня 1995 року № 30 передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 0,84 га землі, з яких - 0,59 га для ведення особистого підсобного господарства, 0,25 га для обслуговування житлових будівель та господарських будівель.

У 2014 році в зв'язку з приватизацією ОСОБА_3 землі проведено кадастрові зйомки (обміри) земельної ділянки відповідача. Складений кадастровий план зафіксував, що земельна ділянка ОСОБА_3 не відповідає відомостям земельно-кадастрової документації, планово-картографічним матеріалам с. Дарахів. Відповідачем захоплено частини земельних ділянок, які повинні перебувати в користуванні позивачів, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 Акту погодження меж суміжного землекористування підписано не було. Рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3 Дарахівською сільською радою не прийнято.

Згідно висновків судових земельно-технічних експертиз від 26 серпня 2015 року № 316/15-22 та від 18 квітня 2016 року № 65/16-22 розмір (площа) земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_2, враховуючи точність облікової одиниці, відповідає схемі планово- картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради; розмір (площа) земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 більша і не відповідає схемі планово картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради, а розмір (площа) земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 менша і не відповідає схемі планово-картографічних матеріалів с. Дарахів від 1964 року та земельно-кадастровій книзі Дарахівської сільської ради.

Зовнішні межі та конфігурація земельних ділянок, якими фактично користуються землекористувачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не відповідають конфігурації схеми планово-картографічних матеріалів с. Дарахів Теребовлянського району за 1964 рік. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону ОСОБА_2 складає - 43 кв.м. Площа зміщення земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 складає - 170 кв.м.

Житлові будинки та господарські споруди ОСОБА_2, ОСОБА_1 збудовані в межах дотримання необхідних вимог. Житловий будинок ОСОБА_3 відповідає схемі планово-картографічних матеріалів с.Дарахів від 1964 року, де стіна житлового будинку проходить безпосередньо по межі. Ділянка площею 12 кв.м виділялась в особисте користування ОСОБА_2 із правом безперешкодного доступу ОСОБА_3 до конструктивних елементів житлового будинку на період його ремонту й обслуговування.

Встановивши факт невідповідності земельно-кадастровій документації; та планово-картографічним матеріалам площ земельних ділянок, що перебувають в користуванні сторін по справі (збільшення площі земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 та зменшення площі земельної ділянки позивача ОСОБА_1.), а також факт зміни конфігурацій земельних ділянок, що призвело до зміщень земельної ділянки ОСОБА_3 в сторону суміжних землекористувачів ОСОБА_2 і ОСОБА_6 на 43 кв.м і 170 кв. м відповідно, суд першої інстанції та апеляційної інстанції зробили висновок про наявність порушень відповідачем ОСОБА_3 прав суміжних землекористувачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Проте із цими висновками погодитися неможливо з таких підстав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно вимог пункту «г» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно з частиною першою статті 60, частиною третьою статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на момент винесення рішення суду) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права позивачів порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав позивачі звернулися до суду.

Разом з тим, при вирішенні спору суди обмежилися посиланнями на невідповідність земельно-кадастровій документації; та планово-картографічним матеріалам площ земельних ділянок позивачів та відповідача. При цьому, не перевірили: коли позивачі набули право на земельні ділянки; на якій правовій підставі позивачі користуються земельними ділянками; які права позивачів були порушенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права. Відповідно, це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року скасувати.

Передати справу № 606/621/15-ц на новий розгляд до Теребовлянського районного суду Тернопільської області.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 червня 2016 року та ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

В. М.Коротун

В. І.Крат