Справа № 344/10962/17

Провадження № 22-ц/779/588/2018

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

    Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

    суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

    за участю секретаря Капущак С.В.,

    представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи  ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до міського голови м.Івано-Франківська, треті особи – ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсним п.107 додатку до розпорядження міського голови Івано-Франківська від 15.05.2007 року №270-р, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 14 березня 2018 року в м. Івано-Франківськ, повний текст якого складено 16 березня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У серпні 2017 року ОСОБА_8 звернувся  з позовом до міського голови м.Івано-Франківська про визнання недійсним п.107 додатку до розпорядження міського голови Івано-Франківська від 15.05.2007 року №270-р, в обґрунтування якого зазначив, що у 2007 році поза його волею протиправно вилучено з його власності два об’єкти нерухомого майна: домоволодіння (цегляний будинок загальною площею 480,2 кв.м., цегляну літню кухню загальною площею 28,2 кв.м.) та земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:11:002:0017 загальною площею 0,1000 га, розташовані по вул. Микитинецька, 9, в м. Івано-Франківськ, які належали йому на підставі договору купівлі продажу від 12.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № Д1067.

15.05.2007 року прийнято розпорядження №270-р міського голови м.Івано-Франківська ОСОБА_10 «Про оформлення права власності на нерухоме майно», пунктом 107 додатку №1 до якого вирішено оформити за ОСОБА_8 право власності на зазначене будинковолодіння та доручено Івано-Франківському ОБТІ здійснити юридичне оформлення права власності, в тому числі видати йому свідоцтво про право власності на вказане майно. Підставою для прийняття такого розпорядження послужила його особиста заява від 18 квітня 2007 року, адресована міському голові м. Івано-Франківська.

16.05.2007 року Івано-Франківським ОБТІ здійснено юридичне оформлення та державну реєстрацію із записом під № 7579 в книзі 207 нового права власності на дане будинковолодіння на ім'я ОСОБА_8, та видане невстановленим особам нове свідоцтво на право власності на його ім»я на житловий будинок площею 586,7 кв.м., літню кухню площею 28,2 кв.м., ворота 10,6 кв.м., сауну 26,2 кв.м., із витягом про державну реєстрацію цього права № 14571300 від 16.05.2007 року, копії яких ним отримано лише 16 вересня 2016 року.

17.05.2007 року між невстановленими особами, що діяли від його імені, та ОСОБА_3 за участю приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО ОСОБА_11, укладено і посвідчено договір купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки, за вказаною адресою, дані щодо змісту та реєстрового номеру, під яким проведено його реєстрацію в журналі реєстрації нотаріальних дій, є суперечливими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач зазначає, що 18.04.2007 року не звертався з заявою про оформлення права власності на нерухоме майно, не подавав пакет документів та не ставив свій підпис, що підтверджується висновком експерта від 05.08.2016 року, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_8 у документі від 18.04.2007 року, поданому на ім'я голови м. Івано-Франківська ОСОБА_10, виконаний не ОСОБА_8, а іншою особою. Крім того,з 13.05.2007 року до 19.07.2007 року в нього був недійсний паспорт, (оскільки при досягненні ним 12.05.2007 року 45-річного віку вклеєна фотокартка лише 19.07.2007 року),а також проведена експертиза  по справі № 344/17270/15а є підтвердженням, що ОСОБА_8 18.04.2007 року не звертався до міського голови з заявою про оформлення за ним права власності на нерухоме майно.

Просив суд визнати недійсним п. 107 додатку № 1 розпорядження міського голови міста Івано-Франківська від 15.05.2007 року № 270-р про визнання за ОСОБА_8  права власності на будинковолодіння, а саме житловий будинок, «А» 586,7 кв.м.; літня кухня, «Б» 28,2 кв.м.; ворота, 1, 10,6 кв.м.; сауна «В» 26,2 кв.м., який розташований в м. Івано-Франківську, вул. Микитинецька, будинок 9.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв’язку із пропуском строку позовної давності. (а.с.155-159)

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність, оскільки воно суперечить матеріалам справи та порушує його права та інтереси.

Апелянт зазначає, що ним доведено належними та допустимими доказами факт, що при прийнятті розпорядження відповідач вийшов за межі повноважень, наданих йому як посадовій особі чинним законодавством України, що є порушенням ч.2 ст.19 Конституції України та є підставою для визнання його незаконним та скасування.

Також розпорядження міського голови в частині видачі свідоцтва про право власності прийняте з порушенням вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому, суд мав встановити, що таке розпорядження є незаконним з часу прийняття, як і його п.107 додатку 1. Суд, при наявності доказів у справі, не розглянув справу по суті, застосувавши строк позовної давності, хоча про порушення свого права позивач дізнався з моменту отримання документів з Івано-Франківського центру надання адміністративних послуг в кінці 2015 року. Більше того, вважає, що має право звернутися до суду з вимогою про захист свого права незалежно від строку подачі позову і строку, визначеного ст.256 ЦК України, ним не пропущено. Просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Вислухавши пояснення представника апелянта, представника відповідача, третіх осіб, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в частині, що стосується прав та обов»язків апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 12 листопада 2004 року ОСОБА_8на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 12.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, серія ВВМ № 939681, зареєстровано в реєстрі № Д1067 набув у власність  домоволодіння, що розташоване по вул. Микитинецька, 9 в м. Івано-Франківськ та складається з цегляного будинку, загальною площею 480,2 кв.м., житловою площею 197,2 кв.м., цегляної літньої кухні загальною площею 28,2 кв.м., металевих воріт загальною площею 10,6 кв.м., та земельну ділянку площею 0,1000га, розташовану на території Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ, вул. Микитинецька, 9, що надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.14-15 т. 1)

29 грудня 2004 року ОСОБА_8 на підставі  зазначеного договору видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2610100000:11:002:0017, розташовану за вказаною адресою. (а.с.17 т. 1)

Як вбачається із заяви ОСОБА_8 від 18 квітня 2007 року на ім'я міського голови м. Івано-Франківська ОСОБА_10, у зв’язку з проведеною перебудовою ОСОБА_8 просить оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на домоволодіння № 9 на вул. Микитинецькій, що складається з житлового будинку, літньої кухні та сауни. (а.с.13 т. 1)

Розпорядженням міського голови № 270-р від 15 травня 2007 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» п. 107 додатку  №1, вирішено оформити за ОСОБА_8 право власності на будинковолодіння по вул. Микитинецька, 9, що в м. Івано-Франківську та доручено Івано-Франківському ОБТІ здійснити юридичне оформлення права власності, в тому числі видати йому свідоцтво про право власності на вищевказане майно (а.с.30,31 т. 1).

Відповідно зазначеного розпорядження 16 травня 2007 року ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно:житловий будинок - А 586,7 кв.м.; літня кухня - Б 28,2 кв.м.; ворота - 1, 10,6 кв.м.; сауна - В 26,2 кв.м.,  а також відповідно витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14571300 від 16.05.2007 року(номер запису:7579 в книзі 207). (а.с.32,33 т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17 травня 2007 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_3 домоволодіння під № 9, що розташоване в м. Івано-Франківськ по вул. Микитинецькій, яке згідно технічного паспорту, виготовленого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 19.03.2007 року складається з житлового будинку цегляного, загальною площею 586,7 кв.м., житловою площею 289,7 кв.м., літньої кухні цегляної, загальною площею 28,2 кв.м., воріт металевих 10,6 кв.м., сауни 26,2 кв.м. та земельну ділянку площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.  Договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 Реєстраційні номери договору, внесені нотаріусом у реєстр,  не співпадають  у наданих суду копіях - № 1152, № 1164. (а.с.36-37,70-70 т. 1)

Як вбачається з листа Міністерства юстиції України № 51474/Б-28911/19 від 29.12.2017 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_8 від 22.11.2017 року,  встановлено, що 17.05.2007 року саме  за № 1164 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 посвідчено договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: вул. Микитинецька, 9 в м. Івано-Франківськ, укладений між ОСОБА_8  та ОСОБА_3, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів серії ВЕО № 562517, а у посвідчувальному написі помилково зазначено, про реєстрацію  у реєстрі № 1152. (а.с.126-129)

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за реєстровим номером № 1152 вчинено іншу нотаріальну дію. Дані щодо змісту і даних реєстрового номеру, під яким проведено реєстрацію договору в журналі реєстрації нотаріальних дій є суперечливими (а.с.38-41 т. 1).

Відповідно до листа Івано-Франківського ОБТІ  від 16.09.2016 року, ОСОБА_8 надано  копії аркушів інвентаризаційної справи (свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг про реєстрацію на нерухоме майно) на домоволодіння по вул. Микитинецька, 9 в м. Івано-Франківськ та повідомлено, що перехід права власності відбувся 18.05.2007 року на підставі договору купівлі-продажу від 17.05.2007 року Р№ 1152, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_11 (а.с.34 т. 1).

Згідно договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 07 вересня 2009 року ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_12, продала та передала у власність ОСОБА_7 домоволодіння № 9 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Микитинецька та земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська міська рада, вул. Микитинецька, 9. (а.с.44,45 т. 1)

Відповідно до інформаційної довідки  з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 серпня 2015 року   домоволодіння за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Микитинецька, 9  відповідно до договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_13, належить ОСОБА_5 (а.с.46 т. 1)

23.05.2016 року на звернення ОСОБА_8 міським головою надано відповідь, у якій зазначено, що підставою для прийняття розпорядження міського голови № 270-р від 15.05.2007 року слугувала заява ОСОБА_8 від 18.04.2007 року із додатками до неї, а саме: копія договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 20.11.2004 року та копія державного акту на земельну ділянку за адресою - вул. Микитинецька, 9 в м. Івано-Франківськ. (а.с.35 т. 1)

На звернення ОСОБА_8 щодо надання інформації листом № ІЗ/249-16 від 08.11.2016 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради повідомив, що розпорядження міського голови м. Івано-Франківська № 270-р від 15.05.2007 року у 2007 році на сайті Івано-Франківської міської ради не оприлюднювалось. Станом на сьогоднішній день воно розміщено на сайті Івано-Франківської міської ради (а.с.18 т. 1).

В матеріалах справи міститься копія висновку експерта від 05.08.2016 року № 1.1.-170/16, складеного експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи в межах адміністративної справи № 344/17270/15-а згідно ухвали Івано-Франківського міського суду від 27.05.2016 року, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_8 у документі від 18.04.2007 року, поданому Івано-Франківському міському голові В. ОСОБА_10 виконаний не ОСОБА_8, а іншою особою. (а.с.20-29 т.1)

Крім того, в матеріалах справи міститься копія висновку експерта від 29.02.2016 року № 09/03-382 складеного експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи в межах кримінального провадження згідно постанови від 07.12.2015 року, відповідно до якого підпис та рукописні написи від імені продавця у договорі купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 17.05.2007р., посвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_11, у заявах від 17.05.2007р. на ім»я приватного нотаріуса ОСОБА_11 виконані ОСОБА_8 (а.с. 150-151 т.1)

Згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11, про визнання договорів купівлі-продажу від 07.09.2009 року будинковолодіння та земельної ділянки по вул. Микитинецькій, 9 в м. Івано-Франківськ недійсними, визнання зазначеного  майна спільною сумісною власністю подружжя, виділення у власність 1/2 його частини, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод в його користуванні, яке набрало законної сили, скасовано рішення Івано-Франківського міського суду та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_7  відмовлено (а.с.145-149 т.1).

  Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.182 204, 215, 334, 393, 256,261,267 ЦК України, встановивши, що оспорюване розпорядження як акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, порушує права ОСОБА_8, оскільки позивач не звертався із заявою про оформлення права власності на нерухоме майно, не подавав пакету документів і не ставив свого підпису. Враховуючи, що спір між стронами виник у 2012 році, про що свідчить рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 року, а також про існування оспорюваного розпорядження вказано і в самому договорі купівлі продажу від 17.05.2007 року, при тому позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення з позовом до суду, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності звернення до суду з даним позовом, як на підставу для відмови у задоволенні позову не узгоджується з роз'ясненнями, викладеними в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12. 2009 року №14 ''Про судове рішення у цивільній справі''. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки про наявність порушеного права позивача, визначити яке конкретно право порушено, початок перебігу строку позовної давності (коли позивач міг дізнатися або дізнався про порушення свого права) і коли строк цей закінчився.

Ці вимоги Закону судом не виконані.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. 

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 20 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції міського голови відноситься видання розпоряджень у межах своїх повноважень.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно на час видачі свідоцтва про право власності на будинковолодіння був врегульований Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, тобто на 15.05.2007 року)  та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі – Тимчасове положення у редакції на 15.05.2007 року).

У п. 6.1 Тимчасового положення визначено, що  оформлення  права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

За змістом пункту 6.2. Тимчасового положення підготовку документів  для  видачі  свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації  та інших органів відповідно до законодавства проводити БТІ.

Відповідно до пунктів 1 та 2 оспорюваного розпорядження міського голови від 15.05.2007р. № 270-р «Про оформлення права власності на нерухоме майно» прийнято рішення про оформлення права власності фізичних і юридичних осіб, згідно із додатками і доручено Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації здійснити юридичне оформлення права власності згідно із пунктом 1 цього розпорядження, в тому числі видати свідоцтво про право власності і у додатку № 1 розпорядження у переліку фізичних і юридичних осіб, за якими оформлюється право власності на об»єкти нерухомого майна під порядковим № 107 зазначений ОСОБА_8, форма власності – приватна, відомості про об»єкт нерухомого майна, на який оформлюється право власності – будинковолодіння на вул. Микитинецькій, 9, що в м. Івано-Франківську (а.с.30-31). На підставі цього розпорядження виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради виданий правовстановлювальний документ  на ім»я апелянта (позивача) – свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.05.2007р., яке не оспорюється апелянтом.

Отже, на підставі зазначеного рішення будинковолодіння та земельна ділянка не вибули із власності апелянта, а лише змінилася площа будинку у сторону збільшення та внесено відомості про спорудження сауни, позначеної літерою «В», площею 26,2 кв.м.

У подальшому апелянтом відчужений об’єкт права власності разом із земельною ділянкою за договором купівлі-продажу від 17 травня 2007 року на користь ОСОБА_3 Вказаний договір у визначений чинним законодавством спосіб, недійсним невизнаний, а тому не може бути не прийнятий судом до уваги.

У спорі між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про визнання оспорюваного будинковолодіння спільною сумісною власністю, який виник між сторонами у 2012 році і у якому ухвалено рішення Апеляційним судом Івано-Франківської області від 24.06.2015 року, яке набрало законної сили (справа № 346/6812/14-ц), досліджувалася правова природа договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року щодо відчуження апелянтом будинковолодіння та земельної ділянки ОСОБА_3 і, відповідно до висновків суду, це будинковолодіння та земельна ділянка були особистою власністю ОСОБА_3, придбані за особисті кошти. З цих підстав ОСОБА_8 відмовлено у задоволенні позову.

При тому у цьому договорі купівлі-продажу зазначалися відомості про підстави права власності на домоволодіння  під №9, що розташоване в м.Івано-Франківськ по вул. Микитинецькій та його технічні характеристики: належить продавцю (ОСОБА_8В.) на праві приватної власності в цілому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 16 травня 2007 року згідно розпорядження голови Івано-Франківської міської ради № 270-р від 15.05.2007 року, зареєстрованого в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» 16.05.2007 р. за номером запису 7579 в реєстровій книзі 207, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 83884444, що підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим  ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» 16.05.2007р. № 14571300, яке згідно технічного паспорту, виготовленого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 19.03.2007 року складається з житлового будинку цегляного, загальною площею 586,7 кв.м., житловою площею 289,7 кв.м., літньої кухні цегляної, загальною площею 28,2 кв.м., воріт металевих 10,6 кв.м., сауни 26,2 кв.м.

У зазначеному спорі ОСОБА_8 не оспорював підстави набуття ним права власності на реконструйоване будинковолодіння з технічними характеристиками, зазначеними у цьому договорі.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апелянтом схвалювалися підстави набуття ним речового права на будинковолодіння у такій формі на час його набуття.

Жодних належних та допустимих доказів про те, що не здійснювалася до 19 березня 2007 року реконструкція будинковолодіння  апелянтом суду не представлено.

Не мають значення доводи апелянта про те, що він не підписував заяву, подану органу місцевого самоврядування про визнання права власності на будинковолодіння у зв»язку з проведеною перебудовою та про оформлення такого права власності під час недійсності його паспорта громадянина України, оскільки в даному випадку діє презумпція можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного, а апелянтом не представлено доказів, що набуття такого права власності суперечило його волевиявленню на час його набуття.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, оскільки апелянтом не представлено доказів, що набуття права власності на реконструйоване будинковолодіння суперечило його волі на час набуття, а  17 травня 2007 року будинковолодіння вибуло із власності апелянта на підставах, визначених законом, тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушення майнового права апелянта, а відтак і підстав для визнання недійсним пункту 107 додатку 1 до розпорядження міського голови від 15.05.2007р.

Слід зауважити також, що оспорюване розпорядження органу місцевого самоврядування є виконаним у першу чергу апелянтом (нерухоме майно ним відчужено і правочин не визнано недійсним та не розірвано), таким, що вичерпало своє призначення фактом його виконання, яке призвело до ряду юридичних подій, і у разі скасування яких буде порушено інший фундаментальний принцип - втручання у мирне володіння майном.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що апелянтом не представлено доказів порушення його майнового права у результаті прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного розпорядження, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування строку позовної давності, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 367, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до міського голови м. Івано-Франківська про визнання недійсним п.107 додатку розпорядження міського голови Івано-Франківська від 15.05.2007 року №270-р відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

Судді:                        І.О. Максюта

ОСОБА_14

ОСОБА_15