КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-32898/08 Головуючий у 1-й інстанції Коверзнева В.О.
Суддя-доповіда: Межевич М.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого – судді Межевича М.В., суддів Зайця В.С. та Земляної В.Г., при секретарі Кравченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання відмови у здійсненні перерахунку розміру щорічної допомоги на оздоровлення неправомірною та стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 серпня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач в апеляційні скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції, оскільки прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права, а також просить винести нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2004 по 2006 роки не підлягають задоволенню в зв’язку з тим, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду.
З таким висновком не можливо не погодитись, виходячи з наступного.
Колегією суддів встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи і має 2 групу інвалідності, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що інвалідам І та ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу за 2004-2006 роки у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсації виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період до 2005 року, та Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 2005 року.
Колегія суддів рахує за необхідне вказати на те, що відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу за 2004-2005 роки виходячи з її розміру, встановленого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постановами КМУ, враховуючи наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію абзацу четвертого частини четвертої статті 48 зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Що ж стосується строку звернення до суду з вимогами за вказаний період, то слід зазначити наступне.
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 99 якого встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Судовою колегією встановлено, що про порушення свого права на отримання допомоги на оздоровлення у передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі позивач мав дізнатися в момент отримання такої допомоги, проте позов було подано лише у липні 2008 року, що свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду.
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити у задоволенні позову на цій підставі.
Отже, судова колегія дійшла висновку, що пропущення позивачем річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоплачених коштів на оздоровлення за період з 2004-2006 роки.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.
Оскільки, судове рішення, ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 серпня 2008 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя В.С. Заяць
Суддя Г.В. Земляна
Повний текст ухвали виготовлений 23 грудня 2009 року
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-32898/08 Головуючий у 1-й інстанції Коверзнева В.О.
Суддя-доповіда: Межевич М.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
18 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого – судді Межевича М.В., суддів Зайця В.С. та Земляної В.Г., при секретарі Кравченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання відмови у здійсненні перерахунку розміру щорічної допомоги на оздоровлення неправомірною та стягнення заборгованості.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 серпня 2008 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя В.С. Заяць
Суддя Г.В. Земляна