Справа № 351/1512/17

Провадження № 22-ц/779/592/2018

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Калиновський  М. М.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

   судді-доповідача ОСОБА_2,

   суддів:                  Максюти І.О., Фединяка В.Д.,

   секретаря:             Бойчука Л.М.,

   з участю:     ОСОБА_3; представників Заболотівської районної лікарні: ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Заболотівської районної лікарні про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду, ухвалене головуючим Калиновським М.М. 05.03.2018 року,

                                                             в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Заболотівської районної лікарні із позовом про поновлення на роботі. Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона працювала у Заболотівській районній лікарні з 2005 року. Після закінчення Буковинського державного медичного університету 08.04.2009 була прийнята  на посаду медичної сестри інфекційного відділу Заболотівської райлікарні. Позивачка зазначила, що наказом № 111 від 03.10.2012 була переведена на посаду сестри медичної процедурної інфекційного відділення. 31.01.2017 позивачка була звільнена із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Посилаючись на те, що адміністрація лікарні не погодила з профспілковим комітетом скорочення штатних одиниць та звільнення конкретних працівників, а також на те, що головний лікар на свій розсуд визначив  які саме посади підлягають скороченню, просила поновити їй строк для звернення з позовом до суду, поновити її на посаді сестри медичної процедурної інфекційного відділення Заболотівської РЛ та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Снятинського районного суду від 05 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Заболотівської районної лікарні  про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмолено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність рішення суду. Апелянт зазначила, що протягом місячного строку вона не могла звернутися в суд з позовом, оскільки була хвора і в січні 2017 року проходила обстеження, а з 28.02.2017 до 14.03.2017 перебувала на стаціонарному лікуванні в урологічному відділенні Коломийської районної лікарні. Також, вказує апелянт, 28.03.2017 її було прооперовано в Чернівецькій лікарні і вона перебувала на лікуванні до 31.03.2017. До того, зазначила ОСОБА_3, вона постійно амбулаторно лікується в Коломийській лікарні. З урахуванням вказаного, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй в поновленні пропущеного строку на звернення до суду за захистом її прав, а тому просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В засіданні апеляційного суду апелянт свою апеляційну скаргу з мотивів, викладених у ній підтримала, просила її задовольнити. ОСОБА_3 пояснила, що не могла звернутися у передбачений законом строк до суду, бо перебувала на амбулаторному лікуванні, а з 08.02.2017 до 28.02.2017 – на стаціонарному лікуванні у Коломийській рай лікарні. В засіданні апеляційного суду 22.05.2018 позивачка зазначила, що не планувала звертатися до суду з даним позовом, оскільки перебувала на лікуванні, однак вирішила звернутися до суду в липні 2017 року.

Представники відповідача доводи апеляційної скарги заперечили, а також додали, що ОСОБА_3 було звільнено з дотриманням всіх вимог закону, іншої посади адміністрація лікарні запропонувати позивачці не могла, оскільки жодної вільної посади на той час не було.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивач, представників відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що профспілковий комітет не надав згоди на розірвання трудового договору із позивачкою, відповідач не врахував переважне право, передбачене законодавством, на залишення на роботі інших працівників перед позивачем, а тому дійшов до висновку, що ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади з порушенням закону.

Однак, погодитись із таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка була прийнята на роботу на посаду сестри медичної палатної інфекційного відділення на період відпусток та лікарняних листків згідно витягу з  наказу № 46 пз від 04.08.2009 та ксерокопії трудової книжки  АХ № 118420 від 21.10.2005 (а.с.5, 2).

Згідно витягу з наказу Заболотівської районної лікарні № 111 пз від 03.10.2012 ОСОБА_3 сестру медичну інфекційного відділення з 08.10.2012р. переведено на посаду сестри медичної процедурної інфекційного відділення на 1.0 ставки (а.с.4).

Відповідно до витягу з наказу № 3 пз від 24.01.2017 позивачку звільнено з вищевказаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.5).

Із наказу Заболотівської районної лікарні № 15 від 28.10.2016 «Про внесення змін до штатного розкладу та скорочення чисельності» вбачається, що відповідно до Постанови КМУ від 25.11.2015, наказу ДОЗ від 22.02.2016 № 53, наказу МОЗ від 02.09.2016 № 928, з 31.01.2017 скорочено певні штатні посади та виключено їх із штатного розпису на 2017 рік, зокрема, посаду сестри медичної процедурної інфекційного відділення – 1.0 ставки; інспектору з відділу кадрів визначено попередити про ймовірне вивільнення з роботи у зв'язку із скороченням штатних посад, зокрема – ОСОБА_3 (а.с.6,7).

Згідно наказу Заболотівської районної лікарні № 15 від 28.10.2016 «Про внесення змін до штатного розкладу та скорочення чисельності» визначено скоротити посаду медичної сестри процедурної інфекційного відділення, яку займала ОСОБА_3П, про що її було попереджено під розпис.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з’ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі за № 6-1264цс17.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. 

При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Згідно з ОСОБА_2 з протоколу № 1293 від 10.11.2016 засідання працівників інфекційного відділення постановлено залишити на посаді сестри медичної процедурної інфекційного відділення ОСОБА_6 у зв’язку із більшою кількістю передбачених чинним законодавством України переваг та звільнити із займаної посади сестри процедурної інфекційного відділення ОСОБА_3 (а.с.36-37).

В судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_6 має першу кваліфікаційну категорію, стаж роботи 15 років, є інвалідом ІІІ групи, а також утримує неповнолітню дитину-інваліда. ОСОБА_3 має другу кваліфікаційну категорію та стаж роботи 7 років. Отже, ОСОБА_6 мала переважне право на залишення на посаді медичної сестри інфекційного відділення. Цього факту позивачка в засіданні апеляційного суду не заперечувала.

Колегією суддів з’ясовано, що станом на 01.02.2017 вакантних посад серед медичного персоналу в Заболотівській районній лікарні не  було. Про це Заболотівською районною лікарнею видано довідку від 01.02.2017 № 135. Досліджуючи штатний розпис медичного персоналу Заболотівської районної лікарні на 2017 рік апеляційним судом не встановлено будь-якої вакантної посади станом на 31.01.2017 року, яка могла б бути запропонована ОСОБА_7

Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем було проведено звільнення ОСОБА_7 з порушенням ст.43 КЗпП України, оскільки не було отримано згоду профспілкового комітету на розірвання договору з позивачем.

Статтею 43 КЗпП України  визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Апеляційним судом з’ясовано, що 12 січня 2017 року голові профспілкового комітету Заболотівської районної лікарні було вручено  подання про скорочення та звільнення з роботи працівників, в тому числі й ОСОБА_7 

Оскільки профспілковим комітетом  за результатами розгляду вказаного вище подання не було прийнято рішення у строк, передбачений законом, то колегія судді вважає, що за змістом частин 2 і 5 статті 43 КЗпП України виборний орган дав згоду на розірвання трудового договору з позивачем.

Разом з тим колегія судів зазначає й таке.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових справ, а саме місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом наведеної норми права та статті 234 КЗпП України цей строк може бути поновлено у разі порушення трудових прав працівника.

Отже, перш ніж застосовувати строк звернення до суду суд має встановити чи порушено трудові права позивача. Якщо вони не порушені, то суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що трудові права ОСОБА_3 під час її звільнення не було порушено, а тому в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно відмовити за безпідставністю вимог. Оскільки рішення суду першої інстанції помилково обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 було без поважних причин пропущено місячний строк звернення з позовом до суду, воно не може бути залишено в силі.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

                                                           п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Снятинського районного суду від 05 березня 2018 року в даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову  ОСОБА_3 до Заболотівської районної лікарні про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити за безпідставністю вимог.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

Судді:                                                                                                              І.О. Максюта

                                                                                                                         ОСОБА_8