В И Р О К 

 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 

29 травня 2018 року місто Київ 

 

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

 головуючого  судді ОСОБА_1 ,

 суддів  ОСОБА_2 , 

  ОСОБА_3  

 секретаря судового засідання ОСОБА_4 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014100020009887 щодо 

 

   ОСОБА_5 ,   

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянина 

 України, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого 

 за адресою:  

АДРЕСА_1 , проживаючого в  

АДРЕСА_2 , судимого 08 травня 2015 року Дарницьким 

 районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, 

 ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до чотирьох років 

 позбавлення волі, 

 

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, 

 за участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 

 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 

 обвинувачених  ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

 захисників  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , 

 потерпілих  ОСОБА_14 , ОСОБА_15  

 

 В С Т А Н О В И Л А :

 

Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року дії ОСОБА_10 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України, його визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2015 року, більш суворим, призначеним за вироком Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року остаточно ОСОБА_10 визначено покарання у виді пяти років позбавлення волі.

 

Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2014 року в 03 год. 00 хв., перебуваючи біля будинку № 12 по вул. Привокзальній в м. Києві, ОСОБА_10 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, за попередньою змовою між собою, реалізуючи умисел на відкрите заволодіння чужим майном, підійшли до потерпілих  ОСОБА_14 і ОСОБА_15 та відповідно до розподілених ролей, ОСОБА_10 відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_14 на загальну суму 4459 грн. 60 коп., а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, заволоділа мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_15 вартістю 3000 гривень. В подальшому ОСОБА_10 разом із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

 

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного Дарницьким районним судом міста Києва від 08 травня 2015 рокубільш суворим остаточно призначити покарання у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Прокурор вважає, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. На його думку, суд не дав належної оцінкипоказанням потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та не визнав їх достовірними, а також не навів висновки із цього приводу. 

Крім того, апелянт зазначає, що суд не з`ясував всіх обставин вчинення злочину, що мають значення для правильної кваліфікації дій кожного із обвинувачених, а саме наявності у обвинувачених ОСОБА_10 та  ОСОБА_11 спільного умислу, направленого на заволодіння майном потерпілих, що є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. 

Прокурор звертає увагу на те, що судом першої інстанції не перевірено всіх обставин злочину, більшість доказів залишилось без належної оцінки. Він зазначає, що суд не взяв до уваги місце вчинення злочину, обстановку та обставини, за яких він був вчинений, характер та динаміку дій ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , наявність та властивості використаного ними знаряддя злочину, характер наслідків та причинний зв`язок між ними та діями обвинувачених. 

Апелянт зазначає, що висновки суду щодо перекваліфікації дій ОСОБА_10 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України ґрунтуються на припущеннях та є такими, що не відповідають фактичним обставинам злочину і водночас суперечать показанням потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Прокурор звертає увагу на те, що потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 стверджували, що ОСОБА_10 бризнув з газового балончика в обличчя ОСОБА_15 , від чого в останнього наступив параліч на деякий час, оскільки пекли очі та протягом декількох хвилин він був у безпорадному стані. Таким чином, він вважає, що ОСОБА_10 , застосовуючи до потерпілих газовий балончик, міг усвідомлювати про можливість заподіяння будь  яких тілесних ушкоджень останнім. 

Крім того, прокурор вважає, що вина ОСОБА_10 підтверджується наданими ним доказами, зокрема: протоколом огляду місця події, протоколами пред`явлення особи для впізнання, протоколом прийняття заяви про вчинення злочину.

 

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений  ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок залишити без змін, оскільки вважає, що судом дана належна оцінка показань потерпілих, які не змогли вказати, який саме газ був до них застосований, не змогли описати газовий балончик та вони, в свою чергу, не звертались до медичного закладу у зв`язку із застосуванням газу.

На його думку, висновки суду першої інстанції не містять суперечностей стосовно відсутності в його діях ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а тому рішення суду про перекваліфікацію його дій є правильним.

 

Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна, обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та їх захисники  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. 

 

Заслухавши доповідь судді  доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. 

 

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. 

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, рішення суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_10 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України ґрунтується на наступних доказах:

- протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 09 листопада 2014 року (т. 1 а.с. 4) , відповідно до якого потерпіла ОСОБА_14 повідомила про те, що чотири чоловіки відкрито викрали в неї жіночу сумку з речами, чим завдали матеріальної шкоди на 3000 грн.; 

- протоколі огляду місця події від 09 листопада 2014 року з фототаблицями до нього (т. 1 а.с. 5  12), відповідно до якого була оглянута відкрита ділянка біля будинку АДРЕСА_3 , слідів злочину при цьому виявлено не було; 

- протоколі огляду місця події від 11 листопада 2014 року (т. 1 а.с. 13  16), відповідно до якого у відділенні міліції ОСОБА_10 дістав з кишені свого одягу газовий балончик «Шип  1» і видав працівникам поліції; 

- протоколі пред`явлення речей для впізнання від 22 грудня 2014 року з фототаблицями до нього (т. 1 а.с. 75  77), відповідно до якого потерпіла ОСОБА_14 впізнала належний їй балончик з газом «Шип  1», який був у неї викрадений 09 листопада 2014 року;

- постанові від 22 грудня 2014 року про визнання газового балончика «Шип  1» речовим доказом; 

- протоколах пред`явлення особи для впізнання від 11 листопада 2014 року (т. 1 а.с. 35  50), відповідно до яких потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 впізнали обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як осіб, які вчинили на них напад та заволодіння майном. При цьому вони зазначили, що не бачили, які дії вчиняв ОСОБА_11 під час розбійного нападу; 

- розписці від 19 березня 2014 року (т. 3 а.с. 100), відповідно до якої ОСОБА_15 позичив у ОСОБА_14 20000 грн. та повернув їх 08 листопада 2014 року;

- показаннях обвинуваченого ОСОБА_11 , який підтвердив, що був присутнім під час того як ОСОБА_10 та інша особа заволоділи майном потерпілих. Особисто він ніяких дій не вчиняв, у змові з ОСОБА_10 та іншою особою не перебував; 

- показаннях обвинуваченого ОСОБА_10 , який не заперечував заволодінням за попередньою змовою з іншою особою майном потерпілих, зазначивши, що будь  якого насильства до них не застосовував;

- показаннях потерпілої ОСОБА_14 , яка показала, що з метою заволодіння майном саме ОСОБА_10 застосовував до потерпілого ОСОБА_15 газовий балончик, від чого останній присів та закрив руками обличчя, а інша особа заволоділа його телефоном, а ОСОБА_10 в цей час, подолавши опір, заволодів її сумкою, в якій було майно, зокрема 20000 грн., які напередодні їй віддав ОСОБА_15 ; 

- показаннях потерпілого ОСОБА_15 , який показав, що під час нападу на нього та ОСОБА_14 . ОСОБА_10 бризнув йому в обличчя з газового балончика через що в нього був безпорадний стан, він присів від різкого болю в очах, закрив обличчя руками і на певний час не міг орієнтуватись в обстановці. В цей час інша особа, яка була з ОСОБА_10 обшукала його і забрала мобільний телефон;

- показаннях свідків ОСОБА_16 , який був понятим під час впізнання потерпілими ОСОБА_10 ; ОСОБА_17 , яка пояснила, що в один із вечорів ОСОБА_11 її проводив додому, на вулиці Привокзальній в м. Києві вона бачила ОСОБА_10 та ОСОБА_18 , а також потерпілих. Про вчинення злочину їй нічого невідомо.

Обгрунтовуючи висновок про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 186 КК України, суд вказав, що лише показань потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про застосування під час нападу на них газового балончика недостатньо для визнання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 винуватими у вчиненні розбійного нападу. 

Аналізуючи показання потерпілих, суд зазначив, що в матеріалах провадження відсутні достовірні докази існування газового балончика з речовиною паралітичної дії та застосування до них будь  якого насильства. 

Не прийнявши показання потерпілих як доказ винуватості ОСОБА_10 у вчиненні розбійного нападу, суд зазначив, що потерпілі не могли точно описати предмет, з якого їм прискали в обличчя, не могли сказати, який газ до них було застосовано, зазначивши лише, що від нього пекли очі, проте за медичною допомогою не звертались, оскільки в цьому не було потреби. 

Також потерпілий ОСОБА_15 пояснив, що дія газу продовжувалась короткий проміжок часу, близько 10 хвилин.

Крім того, судом під сумнів поставлені показання потерпілих в частині того, що у ОСОБА_14 були рукавички, в які вона заховала 20000 грн., які ОСОБА_15 їй віддав, повернувши борг. 

Також суд не прийняв як доказ на підтвердження цієї суми коштів розписку, оскільки свідків під час передачі ОСОБА_15 коштів ОСОБА_14 не було. 

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів і вважає, що він не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, відтак судове рішення є невмотивованим. 

Дотримуючись принципу безпосередності, відповідно до заявленого стороною обвинувачення клопотання, судом апеляційної інстанції були допитані обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , досліджені їх показання в суді першої інстанції, а також письмові докази, наведені у вироку суду. 

Так, обвинувачений ОСОБА_10 не заперечує того, що він за попередньою змовою з іншою особою заволодів майном потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . В той же час, він заперечує застосовування до потерпілих слізогінного газу, тобто насильства, небезпечного для життя та здоровя потерпілих. Також він заперечує заволодіння 20000 грн., яких в сумці потерпілої ОСОБА_14 не було. 

В суді апеляційної інстанції виправданий ОСОБА_11 показав, що був свідком того, як в ніч на 09 листопада 2014 року ОСОБА_10 та  ОСОБА_18 несподівано для нього здійснили напад на потерпілих та заволоділи їх майном. Будь  якої домовленості з ними в нього не було, їх діями він не керував і на вчинення злочину їх не підбурював. 

Допитаний потерпілий ОСОБА_15 пояснив, що 08 листопада 2014 року близько 21  22 години разом з ОСОБА_14 перебував біля будинку № 12 по вул. Привокзальній в м. Києві. Повз них пройшло троє хлопців і дівчина, двоє з них  ОСОБА_10 та ОСОБА_18 повернулись, підійшли до них і останній попросив у нього підпалити цигарку. Після чого ОСОБА_10 приснув йому в обличчя з газового балончика. Відчувши різку біль в очах, він закрив обличчя руками і присів, втративши на деякий час орієнтацію в оточуючій обстановці. В цей час ОСОБА_18 його обшукав і забрав мобільний телефон. Він чув як кричала ОСОБА_14 , проте допомогти їй він не міг, оскільки на невеликий проміжок часу перебував у безпорадному стані.

Стосовно викрадення у ОСОБА_14 20000 грн., то він наполягає на тому, що під час перебування у друзів в гостях в цей вечір він віддав потерпілій ОСОБА_14 борг у вказаному розмірі. 

Потерпіла ОСОБА_14 в своїх показаннях в суді апеляційної інстанції підтвердила, що 08 листопада 2014 року ввечері вона та ОСОБА_19 , повертаючись від друзів, зупинились біля будинку № 12 по вул. Привокзальній в м. Києві. В цей час повз них пройшли незнайомі їм хлопці і дівчина. Потім двоє хлопців, як потім вона дізналась  ОСОБА_10 та ОСОБА_18 вернулись до них, а ОСОБА_11 стояв неподалік. ОСОБА_18 попросив у ОСОБА_15 підпалити цигарку, а ОСОБА_10 в цей час приснув потерпілому в обличчя з балончика, від чого останній закрив обличчя руками і присів. ОСОБА_18 став обшукувати його, а ОСОБА_10 в цей час став виривати в неї сумку. Вона намагалась утримувати сумку, проте ОСОБА_10 вдалось її забрати і втекти. Щодо 20000 грн., які були в її сумці, то вона стверджує, що в день вчинення злочину, коли вона з  ОСОБА_15 перебували в гостях, останній віддав їй борг саме в такому розмірі, про що була написана розписка. 

Потерпілі також пояснили, що ОСОБА_11 будь  яких дій стосовно них не вчиняв. Проте ОСОБА_15 вважає, що організатором злочину був саме ОСОБА_11 , оскільки він раніше судимий.

В суді першої інстанції потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_15 дали такі ж показання, як і під час апеляційного розгляду, що підтверджується дослідженим колегією суддів звукозаписом судового засідання.

Аналізуючи показання потерпілих стосовно обставин вчиненого злочину, колегія суддів вважає їх послідовними, оскільки як в суді першої інстанції, так і під час перегляду провадження апеляційним судом вони стверджували, що під час нападу на них саме ОСОБА_10 застосовував газовий балончик, в результаті чого потерпілий ОСОБА_15 відчув сильну біль в очах і на певний час не міг сприймати навколишню обстановку. 

Їх показання узгоджуються не тільки між собою, але й з іншими наведеними доказами, зокрема з показаннями обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в частині того, що останній будь  яких дій, спрямованих на заволодіння майном потерпілих не вчиняв.

Показання ОСОБА_14 та ОСОБА_19 також підтверджуються протоколами пред`явлення їм ОСОБА_10 та ОСОБА_11 для впізнання від 14 листопада 2014 року.

Стосовно заволодіння 20000 грн., які були в сумці потерпілої ОСОБА_14 , то показання потерпілих підтверджуються розпискою від 19 березня 2014 року про те, що ОСОБА_15 взяв у ОСОБА_14 в борг 20000 грн., які повернув 08 листопада 2014 року. 

Суд мотивував чому він не приймає цей доказ на підтвердження винуватості тим, що розписка написана самою потерпілою ОСОБА_14 та що свідків при передачі коштів не було. На думку колегії суддів, такі доводи є непереконливими.

Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду провадження не було встановлено, що цей доказ було штучно створено потерпілими з метою безпідставного стягнення з обвинуваченого коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати показання потерпілих неправдивими, а письмові докази, зокрема розписку від 19 березня 2014 року неналежними та недопустимими доказами, оскільки наведені докази підтверджують висунуте ОСОБА_10 обвинувачення і вони отримані в спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом.

Оцінивши всі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а в сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів встановила, що 09 листопада 2014 року в 03 год. 00 хв.  ОСОБА_10 за попередньою змовою з іншою особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, реалізуючи умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном з використанням насильства небезпечного для життя чи здоровя особи, яка зазнала нападу, вчинили напад на потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , заволодівши їх майном за наступних обставин. 

Перебуваючи біля будинку № 12 по вул. Привокзальній в м. Києві близько 03 год. 00 хв. ОСОБА_10 та інша особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, зустріли раніше незнайомих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Діючи за попередньою змовою між собою, розподіливши ролі, інша особа підійшла до ОСОБА_15 та попросила підпалити цигарку, в цей час ОСОБА_10 застосував до ОСОБА_15 газовий балончик, у зв`язку з чим потерпілий від різкої болі в очах закрив обличчя руками і присів, що призвело до того, що потерпілий певний час перебував в безпорадному стані і не міг орієнтуватись в навколишній обстановці. Заподіявши в такий спосіб потерпілому ОСОБА_15 тілесні ушкодження, небезпечні для життя і здоров`я в момент заподіяння, подолавши його волю до опору, діючи узгоджено, інша особа заволоділа мобільним телефоном ОСОБА_15 «Нокіа 6700», заподіявши йому шкоду на 3000 грн. 

Одночасно ОСОБА_10 , реалізуючи спільний умисел на заволодіння чужим майном, подолавши опір ОСОБА_14 , яка намагалася утримати належну їй сумку, вирвавши з її рук потерпілої, заволодів майном  ОСОБА_14 : жіночою сумкою, в якій знаходилися паспорти, які матеріальної цінності не мають, грошові кошти в сумі 102 долари США, що по курсу НБУ станом на 09 листопада 2014 року становить 1458 грн. 60 коп., мобільним телефоном «Самсунг» вартістю 3000 грн. і рукавичками, в яких було 20000 грн., завдавши матеріальної шкоди на суму 24458 грн. 60 коп. Заволодівши чужим майном ОСОБА_10 та інша особа з місця злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд. 

Відповідно до встановлених апеляційним судом обставин, ОСОБА_10 , спочатку застосував до ОСОБА_15 газовий балончик, привівши його в безпорадний стан, що дало можливість іншій особі заволодіти майном потерпілого, після чого, подолавши опір ОСОБА_14 , заволодів її майном, що свідчить про узгодженість їх дій, спрямованих на заволодіння майном в потерпілих. 

З огляду на це, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що ОСОБА_10 під час заволодіння майном ОСОБА_14 , вийшов за межі домовленості з іншою особою. Крім того, сам обвинувачений не заперечує, що він вчинив грабіж за попередньою змовою стосовно двох потерпілих. 

Застосовуючи до ОСОБА_15 газовий балончик, від дій якого потерпілий перебував в безпорадному стані, ОСОБА_10 та інша особа застосували насильство, небезпечне для життя чи здоровя особи, яка зазнала нападу.

З огляду на викладене, колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб. 

Призначаючи ОСОБА_10 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу обвинуваченого, який раніше спостерігався у лікаря психіатра, але є осудною особою, на обліку у лікаря  нарколога не перебуває, не судимий, за місцем проживання скарг на нього не надходило.

Колегією суддів не встановлено обставин, які обтяжують покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання колегія суддів визнає щире каяття обвинуваченого.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки таке покарання відповідатиме як вимогам ст. 65 КК України, так і меті, визначеній в ч. 2 ст. 50 КК України.

Крім того, призначаючи покарання, колегія суддів враховує те, що обвинувачений ОСОБА_10 судимий 08 травня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до чотирьох років позбавлення волі, а тому вважає за необхідне застосувати ч. 4 ст. 70 КК України та визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. 

Строк покарання ОСОБА_10 необхідно обчислювати з 29 травня 2018 року. 

Підлягає зарахуванню в строк покарання строк тримання під вартою з 23 грудня 2014 року (дати фактичного затримання) (т. 1 а.с. 141  144) по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (в редакції Закону України № 838- VIII від 26 листопада 2015 року), з 21 червня 2017 року по 03 липня 2017 року (дати звільнення його з  під варти апеляційним судом (т. 6 а.с. 2 -4 ) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, з 29 грудня 2017 року (дати зміни запобіжного заходу на тримання під вартою) (т. 6 а.с. 94  98) по 29 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Колегія суддів вважає за необхідне задовольнити цивільний позов частково та стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 24458 грн. 60 коп.: вартість викраденого майна і грошових коштів та 5000 грн. моральної шкоди. На думку колегії суддів, такий розмір моральної шкоди є пропорційним моральним стражданням потерпілої, отриманих від злочину. 

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України. 

Керуючисьст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

 

 У Х В А Л И Л А : 

 

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково. 

Вирок Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаного винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України скасувати. 

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, окрім житла. 

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2015 року більш суворим за даним вироком остаточно визначити ОСОБА_10 покарання у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, окрім житла. 

Строк покарання ОСОБА_10 обчислювати з 29 травня 2018 року. 

Зарахувати йому в строк покарання строк тримання під вартою з 23 грудня 2014 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (в редакції Закону України № 838  VIII від 26 листопада 2015 року), з 21 червня 2017 року по 03 липня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, з 29 грудня 2017 року по 29 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_14 задовольнити частково. 

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 24458 грн. 60 коп. матеріальної шкоди. 

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 5000 грн. 00 коп. моральної шкоди. 

Речові докази: газовий балончик «Шип  1», який передано на зберігання ОСОБА_14 під розписку  залишити у власності останньої.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Копія вироку негайно, після його проголошення, вручається обвинуваченому та прокурору.

 

 Судді:

 

 

 

 ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3