Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 755/22113/15-ц

провадження № 61-418 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-відповідач-ОСОБА_4,

відповідач-позивач-ОСОБА_5,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Арапіної Н. Є. від 21 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О. від 21 листопада 2017 рокув справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, треті особи - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Встановив:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 1996 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2015 року розірвано. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_1. У спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Відповідач з 2014 року не проживає у спірній квартирі, не бере участі у витратах, пов'язаних з утриманням квартири та з оплатою комунальних послуг. В спірній квартирі відсутнє майно, що належить відповідачу.

На підставі викладеного, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування вказаною квартирою.

У травні 2016 року ОСОБА_5, який діє в свої інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані наявністю конфліктних відносин між сторонами у справі, результатом яких є здійснення позивачем перешкод у користуванні спірною квартирою як йому, так і його неповнолітнім дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у користуванні квартирою тільки йому - ОСОБА_5, шляхом його вселення у спірну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено; визнано ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено; усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням ОСОБА_5 шляхом вселення в квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року доповнено вказане судове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої інстанції мотивовані тим, що позивачне довела відсутності відповідача у спірній квартирі через неповажність причин, тому позовні вимоги про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають.Обставини щодо непроживання малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, в спірній квартирі з моменту реєстрації сторонами визнано тане підлягають доказуванню, тому суд дійшоввисновку про задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_10такою, що втратила право користування вказаною квартирою. Оскільки відповідач є колишнім членом сім&quiz;ї власника квартири та відповідач перешкоджає користуванню квартирою суд дійшов висновку про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_5 у спірну квартиру.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено; визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3; вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову та про задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про задоволення позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Сторони не скористалися правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5 передано на розгляд до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з положеннями статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК УКраїни) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Верховний Суд України в Постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс 16 зазначив, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закон України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

А отже обов'язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сім'ю, тобто в даному випадку батьків.

Згідно із частиною 2 статті 18 цього Закону діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.

Згідно із частиною 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі або та сама особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судами установлено, що ОСОБА_5 зареєстрований у спірній квартирі 05 червня 2008 року як член сім'ї співвласника квартири. А саме в період з 31 липня 1996 року позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2015 року шлюб між сторонами розірваний, рішення набрало законної сили після перегляду апеляційним судом 24 червня 2015 року. Вказаним судовими рішеннями установлено, що сторони не проживають разом з осені 2014 року, не підтримують сімейно-шлюбні стосунки не ведуть спільне господарство. ОСОБА_5 не заперечує проти того, що в 2014 році він разом із сім'єю покинув спірне житлове приміщення у зв'язку з непорозуміннями з тещею ОСОБА_8 та не несе витрат на утримання житла.

Таким чином суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач з осені 2014 року не проживає у спірній квартирі, витрати на її утримання не несе.

Крім того, ОСОБА_5 не доведено наявності поважних причин його відсутності у спірній квартирі понад рік та/або здійснення ним обов'язку по утриманню спірної квартири, не встановлено наявності інших домовленостей між учасниками правовідносин, тому суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 втратив право на користування цим житлом.

Також з матеріалів справи убачається, що малолітня ОСОБА_10 яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, не є членом сім'ї власників спірного житлового приміщення, зареєстрована у спірній квартирі як за місцем проживання свого батька ОСОБА_5. Отже суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що право користування житловим приміщенням ОСОБА_10 є похідним від права її батька ОСОБА_5. Оскільки батько ОСОБА_5 є таким, що втратив право користування житловим приміщенням, правові підстави для проживання та реєстрації малолітньої ОСОБА_10 в спірній квартирі відсутні.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі позивач за зустрічним позовом посилається на те, що судами не враховано того факту, що спірну квартиру приватизовано колишніми членами сім'ї ОСОБА_5 та приховано від нього цей факт.

Також ОСОБА_5 посилається на те, що відповідачі без дозволу органу опіки та піклування здали спірну квартиру в оренду третім особам без належної реєстрації та посвідчення.

Слід зазначити, що апеляційний суд дослідив всі докази у справі та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та задоволення позову ОСОБА_4.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська