ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/143/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу Комунальної 5-ї міської клінічної лікарні м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 (Бортник О.Ю. - головуючий, судді Мазовіта А.Б., Фартушок Т.Б.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (Зварич О.В. - головуючий, судді Хабіб М.І., Юрченко Я.О.) у справі

за позовом Державної установи "Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України"

до Комунальної 5-ї міської клінічної лікарні м. Львова

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Національної академії медичних наук України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Львівської міської ради

про звільнення незаконно займаних нежитлових приміщень,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року Державна установа "Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України" (далі - ДУ "ІПКТМ НАМН України", Установа) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.04.2017) про зобов'язання Комунальної 5-ї міської клінічної лікарні м.Львова (далі - Лікарня) звільнити нежитлові приміщення 4-го поверху загальною площею 170 кв.м., розташовані за адресою: м.Львів, вул.Ген.Чупринки, 45, а саме: №205, 207 - бібліотека - 18,2 кв.м., №232 - кабінет ст. медсестри - 10,9 кв.м., №233 - кабінет зав. відділенням - 14 кв.м., № 240 - денний стаціонар - 31,4 кв.м., №237, 238, 239 - денний стаціонар - 43,1 кв.м., № 236 -ординаторська - 31,6 кв.м., №223 - денний стаціонар - 16,8 кв.м., №229 -комора - 1,8 кв.м., №235 - їдальня - 67,7 кв.м., з посиланням на статті 387, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтю 137 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Позовна заява обґрунтовується тим, що позивач звертався до Лікарні з вимогою №510 від 13.11.2015 про звільнення та передачу йому приміщень площею 170 кв.м., які вказані у акті від 05.08.1996, однак, цю вимогу відповідач залишив без задоволення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, позов задоволено частково. Зобов'язано Лікарню звільнити нежитлові приміщення четвертого поверху будівлі за адресою: 79044, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, буд.45: № 237, № 238, №239 площею 43,1 кв.м., №223 площею 16,8 кв.м., №233 площею 14 кв.м., №240 площею 31,4 кв.м., №232 площею 10,9 кв.м., загальною площею усіх вище перелічених приміщень 116,2 кв.м. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції мотивовані посиланням на статті 16, 268, 316, 317, 319, 321, 326, 328, 386, 391 ЦК, статті 20, 137 ГК і статтю 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), з урахуванням яких суди, встановивши той факт, що спірні приміщення належать Установі на праві оперативного управління та використовуються відповідачем самовільно, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення негаторного позову шляхом звільнення Лікарнею фактично зайнятих приміщень площею 116,2 кв.м.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням та постановою, 02.02.2018 Лікарня звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю у зв'язку з пропуском позовної давності.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 387, 391, 397, 1212 ЦК та статей 75, 269, 277, наголошуючи на тому, що позивачем було подано позов про витребування майна від володіючого невласника (віндикація), до вимог якого має застосовуватися позовна давність, тому суди дійшли помилкового висновку про існування між сторонами триваючого правопорушення, не пов'язаного з позбавленням володіння.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Установа у клопотанні про розгляд справи без участі свого представника просить касаційну скаргу залишити без задоволення, вважаючи оскаржувані судові рішення ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до копії свідоцтва про право власності СТА507648 від 29.04.2015 приміщення загальною площею 5246,3 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 45, є державною власністю, власник - Національна академія медичних наук України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 у справі №12/197, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2014, встановлено, що Установа користується нерухомим майном, а саме приміщеннями площею 5246,3 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 45, на праві оперативного управління.

Вказаним судовим рішенням також встановлено, що договір оренди нежитлових приміщень від 01.03.1996, на підставі якого відповідач отримав у користування приміщення площею 2963 кв.м. в будинку по вул. Пушкіна, 45 (на даний час вул. Ген.Чупринки) у м. Львові, є фактично неукладеним (таким, що не відбувся). Відповідач повернув позивачу згідно з актом від 05.08.1996 приміщення площею 544,16 кв.м. із 2963 кв.м. приміщень, які останнім передавались 01.03.1996 на підставі неукладеного договору оренди. Відтак, суд встановив, що у відповідача відсутні правові підстави для користування частиною приміщень площею 2418,86 кв.м., розташованими за адресою: м.Львів, вул. Ген. Чупринки, 45.

В основу оскаржуваних рішення і постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про обґрунтованість заявленого позивачем негаторного позову, оскільки незважаючи на судове рішення у справі №12/197, відповідач перешкоджає Установі користуватися належними їй спірними приміщеннями площею 116,2 кв.м. та повинен їх звільнити як такі, що зайняті без законних підстав. При цьому судами відхилено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на те, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, тому власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів з огляду на наступне.

За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 391 ЦК власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

В свою чергу, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

В силу імперативних приписів частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 у справі №12/197 (за участю тих же сторін), яке набрало законної сили, встановлено той факт, що Установа користується нерухомим майном, а саме приміщеннями площею 5246,3 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 45, на праві оперативного управління.

Відтак, наразі у відповідача відсутні правові підстави для користування частиною приміщень площею 2418,86 кв.м. за адресою: м.Львів, вул. Ген. Чупринки, 45.

Колегія суддів враховує фактичні обставини, які мають преюдиціальне значення, а саме: нерухоме майно, яке є предметом спору, перебуває у державній власності та закріплене за Установою як титульним володільцем на праві оперативного управління.

Відповідно до частини 3 статті 137 ГК право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Судами достеменно встановлено, що до складу приміщень площею 2418,86 кв.м. не входять приміщення площею 544,16 кв.м., які відповідач повернув позивачу за актом від 05.08.1996. Спірними в даному випадку є приміщення загальною площею 170 кв.м. (частина з повернутих за актом від 05.08.1996), а саме приміщення площею 116,2 кв.м., які відповідач самовільно зайняв повторно і використовує під кабінети зав. відділенням, старшої медсестри, сестринської, палати для хворих, хоча в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували використання відповідачем цих приміщень на законних засадах.

Отже, судами вірно встановлено, що належним способом захисту права володіючого невласника є негаторний позов - усунення перешкод титульному володільцю у користуванні своїм майном шляхом звільнення відповідачем незаконно утримуваних приміщень.

У зв'язку з цим, касаційна інстанція погоджується з правильним висновком судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог з огляду на недоведеність зайняття відповідачем приміщень, які перевищують площу 116,2 кв.м.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи скаржника про те, що позивачем було подано позов про витребування майна від Лікарні як володіючого невласника (віндикація), до вимог якого має застосовуватися позовна давність, та обумовлену цим помилковість висновку суди про існування між сторонами триваючого правопорушення, не пов'язаного з позбавленням володіння, оскільки такі доводи не відповідають змісту позовних вимог Установи та фактичним обставинам справи.

З цього приводу місцевий господарський суд правильно зазначив, що будівля з володіння позивача не вибувала, позивач знаходиться за юридичною адресою у цій будівлі, спільно з відповідачем користується місцями загального користування (коридори, сходові клітки тощо), позивач (його працівники) може потрапляти у спірні приміщення, однак ці приміщення не можуть використовуватись позивачем на його власний розсуд, зокрема, відповідач перешкоджає позивачу використовувати ці приміщення для виконання ним урядової програми по створенню центру трансплантації кісткового мозку.

Касаційна інстанція також вважає безпідставним твердження скаржника про необхідність застосування позивачем саме віндикаційного способу захисту, оскільки помилкове одночасне посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на статті 387, 391 ЦК, якими врегульовано різні способи захисту цивільних прав, не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, оскільки при їх прийнятті суди правильно кваліфікували спірні правовідносини, тоді як згідно з частиною 2 статті 309 ГПК не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли вірного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено факт порушення його прав як титульного володільця приміщень площею 116,2 кв.м. шляхом їх незаконного зайняття відповідачем, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статті 268, 321, 326, 328, 391 ЦК, стаття 137 ГК) та без порушень норм процесуального права (статті 75, 269 ГПК).

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальної 5-ї міської клінічної лікарні м. Львова залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №914/143/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков