КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-34720/08 Головуючий у 1 інстанції Коверзнев В.О.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
Л.В. Архіповій,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання дій неправомірними, зобов’язання перерахувати та виплатити недоотриману суму разової щорічної допомоги на оздоровлення на 2005-2007 роки.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте рішення суду має бути змінено з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки, суд встановив, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.
Колегією суддів встановлено, що позивач є громадянином, який постраждав внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та інвалідом 2 групи, про що йому видано відповідні посвідчення.
Частиною 4 ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам І і II групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію наведеної норми Закону в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.
Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Що стосується вимог позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік, то колегія суддів вважає, що вони також не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік у лютому 2007 року, що підтверджується довідкою відповідача (а. с. 29), у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Між тим, як на підставу для відмови у позові суд послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки наведені ним у рішенні підстави про відмову в задоволенні позову є взаємовиключні.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в один рік.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З огляду на зміст зазначених норм процесуального права, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання.
Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю правової вимоги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.
Колегія суддів прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 2, 201 ч. 1 п. 1 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але невірно застосував норми матеріального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2008 року - змінити , виключивши з її мотивувальної частини посилання суду як на підставу відмови у задоволенні вимог щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки – пропущення позивачем строку звернення до суду.
В решті постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2008 року – залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлений 15 грудня 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.Г. Хрімлі
Судді: Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников