Справа №22ц-8939/09                                                                Головуючий в 1 інстанції Сидорова Є.І.

 Категорія  34                                                                                                    Доповідач Будулуца М.С.

 РІШЕННЯ

                                                  І М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

 22 грудня 2009 року                                               Апеляційний суд Донецької області у складі:

                                         Головуючої - судді: Курило В.П.

                                         суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.,

                                         при секретарі Степаненко В.Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – закрите акціонерне товариство „НФСК ” Добробут ” (далі - ЗАТ„НФСК ” Добробут ”)  про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди , -

ВСТАНОВИВ:

            ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, який уточнив, вказавши, що 22 грудня 2008 року о 7 годині 35 хвилин відповідач, керуючи автомобілем марки «Ніссан –Х – Трейл» реєстраційний номер НОМЕР_1 та виїжджаючи на дорогу з житлової зони, на порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху, перед проїзною частиною не уступив дорогу автомобілю марки «БМВ – 3201» реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить позивачу, на якому той рухався в напрямку вулиці Пінтера, та скоїв з ним зіткнення. Внаслідок ДТП автомобілю марки «БМВ – 3201» була завдана матеріальна шкода. Зазначив, що ЗАТ „НФСК ” Добробут ” здійснила йому страхову виплату у розмірі 7885 грн.56 коп. Постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 26 січня 2009 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України. Просив стягнути з відповідача заподіяну шкоду в розмірі 7 974 грн.44 коп., що складає різницю між розміром завданої матеріальної шкоди - 15 860 грн. та страховою виплатою в сумі 7885 грн.56 коп., витрати по наданню правової допомоги в розмірі 5000 грн. та інші понесені судові витрати.  

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року позов було задоволено частково.

З ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 7974 грн.44 коп. та витрати по наданню правової допомоги в розмірі 63 грн.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач надав суду неналежні докази, а саме: рахунок - фактуру та акт виконаних робіт за підписом СПД ОСОБА_3 за лютий 2009 року, в той час як свідоцтво про державну реєстрацію фізичної  особи – підприємця було продовжено на 2008 рік. На підтвердження вартості ремонтно - відновлювальних робіт позивач надав накладну від СПД ОСОБА_4 без номеру від 28 січня 2009 року на загальну суму з ПДВ - 11 660 грн., рахунок – фактуру № 7 та акт прийому - передачі виконаних робіт на суму 4 200 грн., що разом складає 15 860 грн., а ЗАТ „НФСК ”Добробут” - інші документи від СПД ОСОБА_3: рахунок – фактуру та акт прийому - передачі виконаних робіт від 26 лютого 2009 року на загальну суму 15 020 грн.

Апелянт вважає, що третя особа повинна відшкодувати позивачу всі витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, окрім франшизи та втрат товарного транспортного засобу, та оскільки позивач вимог до нього про стягнення франшизи та втрат товарного вигляду не заявляв, то немає ніяких підстав для задоволення позову ОСОБА_2

Вину у скоєнні ДТП апелянт не оспорює.

Відповідач ОСОБА_1 і його представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги.

Позивач ОСОБА_1 і його представник – адвокат ОСОБА_6 в засідання апеляційного суду не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та позивач направив до суду свої заперечення на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи - ЗАТ „НФСК ”Добробут” Ботвінова О.М. пояснила, що згідно звіту про оцінку вартості відновлюваного ремонту транспортного засобу вартість автомобіля марки «БМВ – 3201» до моменту ДТП складала 15 375 грн., вартість залишків автомобіля складає 5300 грн. 32 коп. Оскільки власник транспортного засобу ОСОБА_2 не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, то відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-1У  йому відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо – транспортної пригоди, за відрахуванням НДС, яка врахована у звітах оцінювача майна при складанні калькуляції (1679 грн.12 коп.) та суми франшизи за договором (510 грн.),  що остаточно  складає 7885 грн.56 коп. Вважала, що страхова компанія виплатила позивачу належну суму страхової виплати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника – адвоката ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та обговоривши  наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.303ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами  п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

            Як зазначено в ч.2 ст.309 ЦПК, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Судом встановлено, що     22 грудня 2008 року о 7 годині 35 хвилин водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Ніссан –Х – Трейл» реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав йому на праві власності, виїжджаючи на дорогу з житлової зони, на порушення вимог п.10.2 Правил дорожнього руху, перед проїзною частиною не уступив дорогу автомобілю марки «БМВ – 3201» реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_2, що рухався в напрямку вулиці Пінтера, та скоїв з ним зіткнення. Внаслідок ДТП ОСОБА_2, як власнику автомобіля марки «БМВ – 3201», була завдана матеріальна шкода.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-1У ЗАТ „НФСК ” Добробут ” здійснила ОСОБА_2 страхову виплату у розмірі 7885 грн.56 коп., що складає різницю між вартістю транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди – 15 375 грн. та після неї – 5300 грн. 32 коп., за відрахуванням 1679 грн.12 коп. – суми НДС, яка врахована у звітах оцінювача майна при складанні калькуляції, та суми франшизи за договором –  510 грн., оскільки останній не надав згоду на визнання транспортного засобу фізично знищеним.

Кіровський районний суд м. Донецька постановою від 26 січня 2009 року встановив порушення ОСОБА_1 п.10.2 Правил дорожнього руху, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306  і постановив притягнути  останнього до адміністративної  відповідальності (а. с. 7).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 7974 грн.44 коп., витрат на правову допомогу у сумі 63 грн. а разом - 8037 грн.44 коп., суд виходив з того, що розмір матеріальної шкоди, що залишилась невідшкодованою позивачу, складає 7974 грн. 44 коп., та оскільки вина ОСОБА_1 у скоєнні ДТП підтверджується матеріалами справи, то на підставі ч.2 ст.1187 ЦК України він повинен нести відповідальність за спричинену ОСОБА_2 матеріальну шкоду в визначеному розмірі, як володілець джерела підвищеної небезпеки.

Проте з висновками суду щодо розміру матеріальної шкоди, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, погодитись не можна.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу ОСОБА_2, як власнику автомобіля «БМВ – 3201» реєстраційний номер НОМЕР_2, була завдана  матеріальна шкода.

Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого транспортному засобу № 4/1 від 8 січня 2009 року вартість автомобіля марки «БМВ – 3201» до моменту ДТП складала 15 375 грн. ( а. с. 20 – 27). Вартість автомобіля після ДТП складала 5300 грн. 32 коп., що підтверджується звітом вартості придатних залишків транспортного засобу № 9/3 від 5 березня 2009 року (а.с.28–35). Вартість відновлювального ремонту зазначеного автомобіля, без врахування фізичного зносу вузлів та деталей, підтверджується калькуляцією вартості відновлювального ремонту транспортного засобу  і складає  23 010 грн.92 коп. (а с. 33 – 35).  

Оцінка вартості матеріального збитку, спричиненого транспортному засобу, проведена повноважним суб’єктом оціночної діяльності, який має належну кваліфікацію з правом проведення автотоварознавчих та автотехнічних експертиз, на запит страхової компанії згідно діючого законодавства..

Апеляційний суд також враховує, що клопотань про проведення судової товарознавчої експертизи сторони не заявляли, а тому зазначені висновки оцінщика ОСОБА_8  апеляційний суд вважає допустимими і належними доказами.

Відповідно до  страхового акту № 450 від 17 квітня 2009 року, ОСОБА_2 виплачена сума страхового відшкодування в розмірі 7885 грн.56 коп. (з урахуванням суми франшизи 510 грн.), яка  нарахована відповідно до вимог ч. 2 ст. 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-1У, яка прямо передбачає, що у разі коли власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, то йому відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо – транспортної пригоди. Відповідно до ст.12 цього ж Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами підпункту 12.1   ( а. с. 52).

З матеріалів справи вбачається, що згоду на визнання транспортного засобу фізично зношеним ОСОБА_2 ЗАТ „НФСК ”Добробут” не надавав, про що прямо зазначає представник третьої особи.

Навпаки твердженням апелянта, розмір виплаченого страхового відшкодування ОСОБА_2 відповідає вимогам діючого законодавства є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи та його не оспорює позивач.

З урахуванням вимог ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Оскільки на момент розгляду справи розмір реальної вартості втраченого майна -  пошкодженого автомобіля «БМВ – 3201», що належить позивачу, підтверджується  висновком звіту про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого транспортному засобу № 4/1 від 8 січня 2009 року, та скаладає 15 375 грн., що є ринковою вартістю автомобіля до дорожньо - транспортної пригоди, то саме з цієї суми слід виходити, визначаючи розмір завданої шкоди, що залишилась невідшкодованою з урахуванням виплати страхової суми. Остаточний розмір матеріальних збитків, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає  7489 грн.44 коп.(15 375 грн. – 7885 грн.56 коп.) , що не врахував суд першої інстанції.

Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України  "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями),  коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
    Обговорюючи це питання апеляційний суд враховує, що пошкоджений автомобіль може використовуватись за призначенням, позивач побажав його відремонтувати та прийняв до цього відповідні  мірі, а тому немає сенсу передавати цей автомобіль іншій особі.      

Крім того, постановляючи судове рішення,  місцевий суд керувався вимогами ст. 1187  ЦК України, в той час як слід було застосувати до цих правовідносин вимоги ч.1 ст. 1188 ЦК, оскільки шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовуються на загальних підставах, а саме: 1) шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За встановлених судом обставин слід було застосувати саме  ч.1 п.1 вказаної норми Цивільного Кодексу, оскільки матеріальна шкода позивачу була завдана з вини  відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги щодо надання позивачем неналежних доказів не призводять до висновку про необхідність скасування і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене і те, що суд при ухваленні рішення порушив норми матеріального права, відповідно до вимог ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити та зменшити розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 7 489 грн.44 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 63 грн., а разом – 7 552 грн.44 коп.

В іншій частині рішення слід залишити без змін, частково задовольнивши апеляційну  скаргу.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316  ЦПК України, апеляційний суд ,-

 В И Р ІШ И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2009 року  змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 7 489 грн.44 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 63 грн., а разом – 7 552 грн.44 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання  законної сили.                    

                          Головуючий:                                                            Судді: