КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-34631/08 Головуючий у 1 інстанції Харечко Л.К.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
Л.В. Архіповій,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги на оздоровлення , -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги на оздоровлення за 1999-2007 роки.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2008 року позов задоволений частково.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на користь позивача недоотриману суму разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у сумі 1245 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду – частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 3-х мінімальних заробітних плат за 2007 рік.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до посвідчення серії Б НОМЕР_1 ОСОБА_6 є особою, евакуйованою із зони відчуження у 1986 році.
Частиною 4 ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачу відповідач виплачував допомогу на оздоровлення в розмірі, що був визначений постановами Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 836 від 26.07.1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005 року.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначені розміру допомоги застосуванню підлягає саме стаття 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 836 та № 562.
В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції був зроблений правильний висновок щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги за 1999-2006 роки, оскільки для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі 75 грн., встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Колегія суддів зазначає, що орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.
Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Що стосується вимог позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік, то колегія суддів вважає, що вони також не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік у червні 2007 року, що підтверджується довідкою відповідача (а. с. 24), у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року на правовідносини, що вже відбулися, у зв’язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягали задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки нарахування таких сум належить до повноважень органів Управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів прийшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції – частковому скасуванню з ухваленням нового в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради – задовольнити частково .
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2008 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_6 недоотриманої суми разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1245 грн. – скасувати.
В цій частині у задоволенні позовних вимог – відмовити.
В решті постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2008 року – залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлений 15 грудня 2009 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили шляхом подачі к асаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: О.Г. Хрімлі
Судді: Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников