Справа № 22ц-2687/2009 Головуючий у 1 інстанції ЦИБЕНКО І.В.
Категорія – цивільна Доповідач – БОЙКО О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: БОЙКО О.В.,
суддів: ДЕМЧЕНКО Л.М., МАМОНОВОЇ О.Є.,
при секретарі: ПІЛЬГУЙ Н.В.,
за участю: позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідачки ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, до якої приєднався ОСОБА_6, на заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2009 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що судом застосовані норми закону, які не підлягають застосуванню.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дитина не користується спірною квартирою з поважних причин і зазначає, що відповідачка з дитиною не проживає в квартирі з грудня 2005 року, тобто до розірвання шлюбу добровільно залишила квартиру.
Зазначає, що суд не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме повідомленню дитячої поліклініки № 2 про те, що ОСОБА_8 проживає за адресою – АДРЕСА_1, перебуває під наглядом поліклініки з 2006 року та довідці про те, що ОСОБА_8 проживає з відповідачкою за вищезазначеною адресою.
Також, на думку апелянта, судом не доведено чинення перешкод позивачці для проживання дитини в спірній квартирі.
Апелянт вважає, що відмовивши в задоволенні його позовних вимог, суд порушив його права, передбачені ст. 319 ЦК України, а саме права володіти, користуватись, розпоряджатись своїм майном і вчиняти будь-які дії щодо майна і фактично обмежив право власності ОСОБА_6, який є людиною похилого віку.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не врахований факт того, що він вимушений сплачувати крім аліментів в розмірі ј заробітку відповідачці на утримання ОСОБА_8 ще й комунальні послуги, що є зайвими витратами і суттєво випливають на його матеріальний стан.
Також, апелянт вважає, що відповідно до приписів ст. 160 СК України, ст. 161 ЖК України він не зобов’язаний доказувати той факт, що відповідачка має власне житло.
Не погоджується апелянт і з посиланням суду на положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та Закону України „Про охорону дитинства”, оскільки дані норми передбачають забезпечення прав дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і вважає, що дані норми не підлягають застосуванню у даній ситуації.
21 грудня 2009 року ОСОБА_6 подав заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5 відповідно до ст. 299 ЦПК України.
У судовому засіданні ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Відповідачка апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що дитина є малолітньою і не в змозі самостійно визначитись зі своїм місцем проживання, а також визнання її такою, що втратила право користування житлом, яке на праві власності належить її батькові, є порушенням житлових прав дитини.
З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд, оскільки такі висновки відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та не суперечить нормам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 14).
Спірна квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 10 січня 2000 року (а.с. 10), і в якій зареєстрований ОСОБА_8 з 2002 року, що підтверджується довідкою паспортної служби КП „Новозаводське” Чернігівської міської ради від 02.02.2009 року (а.с. 13).
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 9), і ОСОБА_8 проживає разом з ОСОБА_7 по АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою ОЖБК м. Чернігова (а.с. 20,44).
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що сам факт непроживання малолітньої дитини у спірній квартирі не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виходячи з положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, Закону України „Про охорону дитинства”, Цивільного та Житлового кодексів України.
Судом враховано, що дитина є малолітньою і на даний час не в змозі самостійно визначитись зі своїм місцем проживання, що є поважною причиною її не проживання в квартирі позивача.
В зв”язку з вищевикладеним не спростовують правильних висновків суду доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка має власне житло і добровільно залишила спірну квартиру.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги і про те, що відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд порушив права позивачів, передбачені ст. 319 ЦК України, оскільки позивачі, будучи власниками квартири, не позбавлені можливості розпоряджатися нею.
Твердження апелянта про необґрунтоване застосування судом першої інстанції положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та Закону України „Про охорону дитинства” апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки зазначені акти законодавства України спрямовані на всебічний захист прав та інтересів дитини.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, до якої приєднався ОСОБА_6, – відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2009 року – залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: