Справа №2-а-1970
2009 року
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2009 року смт Куйбишеве
Куйбишевський районний суд Запорізької області в складі:
головуючого судді Скляра С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області (далі за текстом – Управління ПФУ) про визнання неправомірною бездіяльність Управління ПФУ та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В :
10 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним адміністративним позовом до суду. У позові вказав, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі за текстом – Закон №2195-IV від 18 листопада 2004 року) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте Управлінням ПФУ за період 2006-2009 років така надбавка до пенсії не нараховувалась та не виплачувалась. ОСОБА_1 зазначив, що бездіяльність Управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому у повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року за вказаний період є неправомірною та такою, що суперечить Конституції України та Законам України. За наведених обставин просив зобов’язати відповідача – Управління ПФУ здійснити йому перерахунок та виплату надбавки до пенсії за період 2008-2009 років.
Позивач ОСОБА_1 письмово повідомив судові про підтримання пред'явленого ним адміністративного позову (а.с.9).
Представник відповідача у письмових запереченнях (а.с.11) вказав про те, що Управління ПФУ адміністративний позов не визнає, посилаючись на те, що хоча ОСОБА_1 має статус дитини війни і відповідно до положень ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року має право на підвищення пенсії в певному розмірі, проте Управління ПФУ за період 2006-2008 років могло діяти лише в межах фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України. Законодавством до 01 січня 2008 року не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення, що не давало можливості визначити його розмір. З огляду на це відповідач вважає, що з його боку не було допущено бездіяльності, про яку вказано в позові. У запереченнях відповідач зазначив, що Управління ПФУ діяло у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи (а.с.9,10), в судове засідання не з’явились. Судом в порядку ч.3 ст.122 КАС України задоволені клопотання позивача та відповідача про розгляд справи без їхньої участі (а.с.9,13).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Суд, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та має правовий статус дитини війни, що надає йому права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом №2195-IV від 18 листопада 2004 року (а.с.4,5,12).
Право позивача ОСОБА_1 на оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідача – Управління ПФУ, який згідно змісту п.7 ст.3 КАС України є суб’єктом владних повноважень, уповноважений державою на надання визначених Законом №2195-IV від 18 листопада 2004 року пільг, безпосередньо передбачено ст.10 вказаного Закону та визначено ст.ст.4,6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.
Предметом спору в даній справі є бездіяльність відповідача за період 2008-2009 років щодо реалізації права позивача на отримання державної соціальної підтримки у відповідності до вимог ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, якою визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI текст статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було змінено та встановлено, зокрема у частині першій, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що призупиняли дію статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року. Крім того, Конституційний Суд України визначив, що зазначене рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст.22 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та громадянами.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» дію статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року не було зупинено.
З матеріалів справи вбачається, що Управління ПФУ виплачувало щомісячно позивачеві ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії з 01 січня 2008 року – 47 грн., з 01 квітня 2008 року по 22 травня 2008 року – 48 грн. 10 коп., а починаючи з 22 травня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 в розмірі 48 грн. 10 коп., з 01 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп. та з 01 жовтня 2008 року по 10 грудня 2009 року – 49 грн. 80 коп. (а.с.12).
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є підзаконним актом, який не може вносити зміни до Закону, тому відповідач неправомірно керувався цією постановою при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу у 2008 році та за період з 01 січня 2009 року по 10 грудня 2009 року.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений відповідно: з 01 січня 2008 року – 470 грн., з 01 квітня 2008 року – 481 грн., з 01 липня 2008 року – 482 грн., з 01 жовтня 2008 року – 498 грн., з 01 листопада 2009 року – 573 грн..
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за період з 01 січня 2008 року по 10 грудня 2009 року перерахунок надбавки до пенсії ОСОБА_1 та виплатити йому пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.
Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти адміністративного позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог ОСОБА_1, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року).
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі, заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача ОСОБА_1.
Проте відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо правомірності його бездіяльності, також як і не наведено підстав не застосування у виниклих правовідносинах належним чином положень ст.7 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, якою визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків.
При розгляді справи від 08 листопада 2005 року «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду).
Що стосується доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року , то вони є безпідставними. Положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч.1 цієї статті.
У письмових запереченнях відповідач наполягав на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду, передбачених ст.ст.99,100 КАС України.
Згідно ч.2 ст.99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вказувалось раніше, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 10 грудня 2009 року, в той час як Рішення Конституційного Суду України №10-рп було прийнято 22 травня 2008 року та оприлюднене у передбаченому законодавством порядку (надруковані в Офіційному віснику України 06 червня 2008 року №38).
Я кщо ОСОБА_1 вважав своє право порушеним, то повинен був дізнатися про це при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії.
Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду.
Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Будь-яких підстав для поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено.
Тобто, суд зазначає, що позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом і поважних причин пропуску такого строку не вбачає.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного строку за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Що стосується вимоги позивача про зобов’язання відповідача – Управління ПФУ здійснити йому перерахунок та виплату надбавки до пенсії на період з 11 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року, то вона задоволенню не підлягає, оскільки вирішувати спори на майбутній час суди не вправі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються періодів з 01 січня 2008 року по 09 грудня 2008 року та з 11 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року, задоволенню не підлягають.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,4,6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.11,69-71,99,100,160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за період з 10 грудня 2008 року по 10 грудня 2009 року перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 10 грудня 2008 року по 10 грудня 2009 року з врахуванням раніше проведених підвищень до пенсії «Дітям війни» за відповідний період.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в іншій частині, - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції – Куйбишевський районний суд Запорізької області заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: С.Ю.Скляр