Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 755/4757/16-ц

провадження № 61-12583св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю. Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_10,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник КристинаВолодимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовішкіна Світлана Андріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року у складі судді Андрієнко А. М.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 та у червні 2016 року, змінивши предмет позову, до ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник К. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовішкіна С. А., про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 липня 2001 року перебував з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі, під час спільного сумісного проживання подружжям за рахунок спільних коштів була придбана квартира АДРЕСА_1. Після припинення шлюбу він звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, розгляд справи триває. Однак, будучи обізнаною про виникнення спору між колишнім подружжям, ОСОБА_4 відчужила квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору дарування квартири від 14 травня 2015 року, передавши в дар квартиру своїй матері ОСОБА_6, яка в подальшому відчужила цю квартиру, уклавши договір купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2016 року, з ОСОБА_7 Позивач вважає, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки спірний об'єкт нерухомого майна є спільним майном подружжя, придбаний під час перебування подружжя у шлюбі, за рахунок їх спільних коштів, що не потребує доказування в межах даного спору, тому метою укладання оспорюваних правочинів було вивести цей об'єкт нерухомого майна із загального обсягу майна, що є предметом спору в межах розгляду іншої цивільної справи, тому є підстави визнати їх недійсними.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_10 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 травня 2015 року № 831, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник К. В., та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25 лютого 2016 року № 338, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С. А.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_10, ОСОБА_12, подано апеляційну скаргу.

Ухвалою судді апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року представнику ОСОБА_10, ОСОБА_12, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року, залишено апеляційну скаргу без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Апеляційного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_10, ОСОБА_12, визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що копії ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року були направлені позивачу та його представнику на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, однак повернулися до суду після закінчення встановленого терміну зберігання. Оскільки протягом встановленого строку заявник не виконав вимог ухвали суду, враховуючи, що без усунення недоліків апеляційної скарги (сплата судового збору) суд не може вирішити питання про відкриття провадження та враховуючи статті 121, 297, ЦПК України апеляційну скаргу було визнано неподаною і повернуто.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_10, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 25 квітня 2017 року його представником, ОСОБА_12, було отримано копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року про залишення його апеляційної скарги без руху з підстави сплати судового збору не у повному розмірі, а саме необхідно було доплатити 606,32 грн. Дата отримання цієї ухвали підтверджується відстеженням поштових підправлень від 27 квітня 2017 року. Крім того, згідно зі штампом на конверті, копія ухвали від 23 лютого 2017 року була направлена апеляційним судом 29 березня 2017 року, а 07 квітня 2017 року вже було постановлено ухвалу про повернення його апеляційної скарги. Вважає обставини, зазначені в ухвалі апеляційного суду від 07 квітня 2017 року про те, що він протягом встановленого строку вимоги ухвали не виконав, не відповідають дійсності і є необґрунтованими, оскільки він не мав можливості усунути недоліки через отримання ухвали лише 25 квітня 2017 року.

Заперечення на касаційну скаргу не подавалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року представнику ОСОБА_10, ОСОБА_12, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року, залишено апеляційну скаргу без руху та надано строк для усунення недоліків. Зокрема запропоновано доплатити судовий збір. Роз'яснено заявнику, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в зазначений строк апеляційна скарга відповідно до вимог частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.

Згідно із супровідним листом Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року на адресу представника позивача, ОСОБА_12, було направлено копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року.

Відповідно до супровідного листа Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року на адресу позивача та його представника, ОСОБА_12, було повторно направлено копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року.

Також у матеріалах справи є два листи, які були 27 лютого 2017 року направлені на адресу ОСОБА_10 та його представника, ОСОБА_12, які повернулися на адресу суду 04 квітня 2017 року після закінчення встановленого терміну зберігання.

За змістом частини другої статті 297, статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статей 119 і 120 цього Кодексу або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали. Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає її вимоги, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається заявникові.

Врахувавши наведені обставини та норми процесуального права, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_10, ОСОБА_12, визнано неподаною та повернуто заявнику.

Разом з цим апеляційним судом не було враховано, щов ухвалі від 23 лютого 2017 року визначено строк в п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Оскільки 04 квітня 2017 року листи з копіями ухвал від 23 лютого 2017 року повернулися на адресу суду після закінчення встановленого терміну зберігання, відсутні правові підстави для визнання апеляційної скарги неподаною.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (стаття 292 ЦПК України 2004 року).

До касаційної скарги ОСОБА_10 додано конверт, направлений Апеляційним судом міста Києва на адресу його представника, ОСОБА_12, 29 березня 2017 року, з копією ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та супровідного листа суду про повторне направлення цієї ухвали 22 березня 2017 року.

Також ОСОБА_10 додав роздруківку відстеження пересилання поштового відправлення із Укрпошти із штрихкодом, зазначеним на конверті апеляційного суду 0318623122433, який отримав його представник, з якої убачається, що вручення листа адресату було здійснено 27 квітня 2017 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_10 був позбавлений можливості усунути недоліки апеляційної скарги у строки, зазначені в ухвалі апеляційного суду від 23 лютого 207 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить статтю 6 як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

За викладених обставин ухвала Апеляційного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_10 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик